"Абхідхармакоша" Васубандху як джерело уявлень про час, простір і карму

курсовая работа

Вступ

Дослідження такого складного явища, як світова релігія, повязане з наявністю в ньому кількох взаємоповязаних, але відчутно різнопланових аспектів. Буддизм у своєму розвиткові та інкультурації до різних регіонів світу набув деяких внутрішніх нетотожностей серед представників як різних етнічних груп, так і адептів із різним рівнем знайомства з теоретичними засадами цієї системи. Відповідна проблема постала вже протягом першої тисячі років існування цієї даршани, тому в середині І тис. н.е. зявилися спроби поєднати різні рівні дискурсу в одній цілісній системі, структурувати досягнення попередніх періодів, а також відокремити власне буддистські концепції від інших, які мали місце в Південній Азії та, зокрема, в Індії відповідної культурної епохи. Саме такі завдання значною мірою виконала „Абхідхармакоша”, або „Енциклопедія Абхідхарми”, складена приблизно в IV ст. н.е. одним з найвидатніших буддистських філософів - Васубандху. Як справедливо зазначають сучасні буддологи, „„Енциклопедія Абхідхарми” є справжньою скарбницею буддистського теоретичного мислення, в якій підводиться підсумок усьому, що накопичила буддистська філософська думка з початку свого виникнення і в чому вона протистоїть, зокрема, брахманістським релігійним системам давньої та ранньосередньовічної Індії” [4, с. 8]. Більш того, „Абхідхармакоша” поєднує в одному тексті народно-релігійні, філософські та психотехнічні погляди на буддизм у межах наймогутніших хінаянських шкіл того періоду - сарвастивади (вайбхашики) та саутрантики. З іншого боку, цей текст був покликаний обєднати буддистську громаду (сангху) різних регіонів зі специфічними характеристиками сприйняття даної даршани, адже „Абхідхармакоша” вже в IV ст. була вперше перекладена китайською, а в ІХ ст. - тибетською мовами й увійшла до культурної спадщини всіх шкіл і напрямків буддизму Індії, Тибету, Китаю, Монголії та Японії. Проте, незважаючи на велику значущість досліджуваного тексту, він став відомий європейським буддологам тільки сто років тому, і то лише в перекладах тибетською та китайською, що не дозволяло встановити саме першопочаткову індобуддистську традицію, в межах якої цей текст було створено. Саме зараз російські буддологи перекладають „Абхідхармакошу” з санскриту, і це буде перший переклад санскритської версії (вона видана тільки 1967 року П. Прадханом) європейською мовою. Тож метою даної праці можна було б визначити введення до вітчизняного наукового обігу комплексу філософських концепцій, що стали відомими завдяки праці перекладачів віднайденого тексту. Але розмір праці дозволяє звернутися лише до частини проблем, рішення яких і надає в „Абхідхармакоші” Васубандху. Тому було обрано космологічне вчення трактату, яке демонструє вдале поєднання автором з одного боку традиційної космології, доктринальних положень буддизму, філософських ідей та теоретичного обґрунтування буддистської йоги, а з іншого - поєднання локативної, темпоральної та кармічної проблематики. Таким чином, метою праці буде фіксація й аналіз космологічної теорії Васубандху як частини класичної абхідхармістської думки, що інтегрує погляди різних напрямків буддизму в єдину систему.

Дослідження для рішення різних завдань спирається на різні за своїми структурою й походженням матеріали. Коли йдеться про саме вчення Васубандху, перевага надається здебільшого результатам роботи російської школи буддології. „Санкт-Петербурзька школа в буддології є самостійним напрямком у дослідженні традиційних ідеологій. ЇЇ базові засади й підходи сформувалися працями класика російської та світової буддології акад. Ф.І. Щербатського та його найближчих послідовників” [17]. Саме дослідження Щербатського, Розенберга, Оберміллера та інших російських буддологів межи ХІХ-ХХ століть закладають фундамент методології перекладу й інтерпретації буддистських текстів. У даній праці використані найважливіші праці цих авторів, видані у збірках „Щербатськой Ф.І. Вибрані праці з буддизму”, „ Розенберг О.О. Праці з буддизму”. На сучасному етапі представники цієї школи вперше перекладають європейською мовою повну санскритську версію „Абхідхармакоши”, тож усі цитати з досліджуваного тексту взяті з перекладу російською, зробленого групою дослідників під керівництвом В.І. Рудого та О.П. Острівської. Також було використано дослідження цієї групи, а саме праці „Класична буддистська філософія” та „Категорії буддистської культури”, де досліджується та структурується абхідхармістське вчення, викладене Васубандху, зокрема - питання космології, карми, темпоральності тощо. Така велика увага приділяється даній школі тому, що її представники зараз є найбільш компетентними у питаннях, що повязані з концепцією Васубандху. Інша частина літератури, де йдеться про біографію Васубандху та загальний характер філософського дискурсу в Індії, належить різним дослідникам, переважно японським та індійським, яких цитують і європейські буддологи. Використані, зокрема, праці „Історія індійської філософії” Д. Чаттопадхьяя, „Практична веданта (вибрані твори)” Свамі Вівекананди та інші. Також використовуються європейські дослідження індійської філософії, як от: „Філософія простору й часу в Індії. Школа вайшешика” В.Г. Лисенко, „Індія в давнину” за редакцією Г.М. Бонгарда-Левіна та Г.Ф. Ільїна. Окремим пунктом слід виокремити працю тибетського історика Будона Рінчендуба „Історія Буддизму (Індія й Тибет)”, перекладену Є.Є. Обермілером.

Відповідно до мети, обєктом дослідження обрано текст „Абхідхармакоши”, особливо третьої частини, а предметом - космологічну концепцію, викладену Васубандху, зокрема теорію психокосму, його розвитку в часі та кармічних законів цього розвитку. Повноцінне дослідження проблеми можливе за умови виконання певних завдань:

- фіксація й аналіз стану філософського дискурсу та зокрема розвитку абхідхармістської традиції на момент створення „Абхідхармакоши”;

- дослідження творчої еволюції Васубандху та рівню його компетентності з питань абхідхармістської філософії;

- демонстрація взаємозвязку кількох рівнів дискурсу в межах однієї системи;

- аналіз звязку локативних і темпоральних категорій із теорією карми.

Згідно цих завдань праця складається з чотирьох розділів. Перший повинен продемонструвати стан філософського дискурсу в Індії на момент створення тексту, другий - головні події у становленні Васубандху як видатного абхідхармістського філософа. Третій розділ присвячено аналізу звязку космологічних, і зокрема локативних категорій із кармічними закономірностями розвитку психокосму. В четвертому розділі аналізується звязок динамічного аспекту космології з кармічними закономірностями, або звязок темпоральності й кармічної теорії.

Делись добром ;)