1. Святість

Розглянемо як єдність онтологічних, антропологічних й естетичних почав проявляється в понятті святості. Слова «святий», «святість» є практично у всіх мовах. Грецьке «святий» - відділений для Бога, присвячений Богові, священний; святий, праведний, безгрішний, непорочний, чистий, благочестивий, шанований як божество; Ьгйщтэнз - святість, присвята 2. Інше слово Яесьт означає - святий, споконвіку по природі священним, присвяченим богам, що належить богам, святиня, жертва, жертвопринесення.

У латинській мові слово «сакральне» походить від індоєвропейського кореня sak, що виражає найбільш інтенсивну присутність надприродної сили у своїй повній формі. Латинське sanctus - святий, священний, освячений, особливий, піднесений, глибоко шанований, непорушний, непорушний, недоторканний, секретний, урочистий, святковий, бездоганний, непорочний, чистий, доброчесний, благочестивий. 3. Мається на увазі щось відібране або підготовлене для богів і стало священним у силу якої-небудь ритуальної дії, наділене святістю, що прилучилася до святості й саме ставши святинею внаслідок цього.

Sacer, sacra, sacrum - святому, священному, присвяченому, призначеному божеству, святиня, жертва, священнодійство, жертвопринесення, богослужіння, свято, таємниця, таїнство. 4. Тут мається на увазі щось приналежним богам, священне по самій своїй природі й суті, заборонне для людини, недоторканно. Можна припустити, що в певному змісті якість святості, що може бути втрачено, протиставляється якості святості як невідємному, даному по природі.

В інших індоєвропейських мовах (авестийском і готському) священне також розуміється у двох змістах: по-перше, як щось здорове, тобто тілесно й духовно неушкоджене, ціле, що виникло на основі внутрішнього розвитку організму, що росте, прибуває у своїй силі й, нарешті, досягає стану святості саме по собі. По-друге, священне як щось таке, що людина виявляє, виявляє в протиставленні чомусь іншому, як щось відособлене, відділене від миру людини. 5. Протиставлення з одного боку, що володіють цією якістю по самій своїй природі, по сутності, отже - від богів, і, з іншого боку, наділене цією якістю в силу дії людини, по ритуалу, як наслідок відділення священного від профаного.

У українській мові поняття «святий» (церковносл. святий) - ставиться до щирого Бога або до людини, відзначеній Божою благодаттю. «Святий - обраний; відділений на священне вживання, освячений; присвячений; все зроблений, праведний (про Бога); догідник Божий. Це слово в наших предків означало сильний, міцний; потім світлий, сяючий, незаплямований, чистий, поважний».

Можна зробити висновок, що святе - це щось, що має особливий моральний, ритуальний й онтологічний статус. Це якась річ або людина, місце або час, виділені, відділені від усього іншого, вихідне за рамки звичайного, конфронтуючі повсякденному й повсякденному. Святе - це щось особливому, очищеному й освяченому, піднесеному, приготовленому Богові, призначене й присвячене Йому, прийняте Богом, а, отже, причетне божественному буттю, що одержало божественні властивості і якості, що стала небезпечним і недоторканним.

Хтось або щось є святим не саме по собі, а стає таким тільки завдяки причетності до божественного буття, будучи принесеним у жертву й освяченим понад. Можна виділити особливу здатність святого, священного - передавати частина своїх властивостей тому, що приходить із ним у зіткнення. Святість дається, дарується, річ або людина наділяється святістю. Дарувати, передати святість, наділити нею може тільки те, вірніше - Той, хто сам є джерелом святості, її носієм і власником повною мірою й зробленою формою.

Святість у повному змісті цього слова може бути тільки там, де є абсолютне буття, безумовне й безвідносне існування, вічність і нескінченність, цілісність і повнота, творча сила й могутність, досконалість і краса, істина й благо. Свято тільки те, що є Першопричиною, тобто причиною самого себе, Першоосновою, тобто умовою й гарантом існування всього іншого миру, його змістом і метою. Святе має особливий онтологічний статус, виняткове місце й значення в бутті, вищий зміст й абсолютну цінність й є граничною метою. Святість по своїй суті самокоштовна й самодостатня, вічна й незмінна.

Тому поняття святості ставиться винятково до Бога й у своїй сутності визначається Ним. Святість - це невідємна особливість, внутрішня властивість, відмітна якість Бога. Святість - це те, що відрізняє Бога від усього іншого, від Його утвору. Тільки Бог святий у повному змісті цього слова. По-перше, ця перша й головна Його відмінність від створеного миру. По-друге, Бог святий Сам по Собі, безумовно, безвідносно, невідємно, абсолютно, тобто по Своїй природі, по сутності. Бог є єдине джерело святості, умова й причина святості, підстава й гарантія святості, виконання й повнота святості.

Поняття святості співвідноситься з поняттями надприродного, трансцендентного, таємничого, таємного. Можна говорити про естетику апофатичного богословя. Є якась особлива краса в непізнаваності й незбагненності божественної сутності. Таємничість і потаємність внутрішнього божественного життя обертаються можливістю прилучення до божественних таємниць через церковні таїнства, сховане й таємне відкривається в утворі й одкровенні, неможливо і незбутнє здійснюється у феномені чуда. Але в буквальному значенні краса проявляється там і тоді, коли Бог Сам відкриває, виявляє Себе, показує або повідомляє Свої священні таємниці людям, насамперед святим. Через Одкровення й богоявлення ми знаємо про те, що Бог є Свята Трійця.