Значення релігійного чинника в політиці

реферат

Вступ

Співвідношення релігії та політики є багатогранним. Воно може виявлятися у вигляді взаємодії їх соціальних функцій в процесі регулювання поведінки великих мас людей та у процесі управління суспільством загалом. Часто релігія відображає політичні рішення влади. Проте, буває і протилежне, коли релігія заперечує такі рішення.

Разом з тим, політика та релігія можуть доволі сильно впливати одна на одну. Регулюючи суспільне життя, політика чинить певний вплив і на релігію, формуючи законні рамки для її функціонування, контролюючи правове положення релігійних організацій, захищаючи права громадян на свободу совісті, створюючи клімат взаємної толерантності та поваги між конфесійними общинами. З другого боку, розвиток політичного процесу визначається як співвідношенням політичних сил і характером політичної структури, так і духовними принципами та ідеалами, які сформувалися у суспільстві. А такі наслідки багато в чому зумовлені домінуючими в суспільстві релігійними вченнями.

1. Історичні аспекти взаємодії релігії та політики

На всіх етапах історії релігія була залучена в політику, оскільки, вона повязана з впливом на людину та суспільство. А це означає її звязок з владою та авторитетом, тому що влада досягається та зберігається або через примус, або через вплив на ідеологію суспільства та на внутрішні переконання людини. Сьогодні ідеологічний вплив і маніпулювання не тільки не зменшився, але навіть і виріс у рази. Таким чином, релігія - це ідеологія та системи соціальних інститутів, а ці сфери суспільного життя завжди повязані з політикою.

В IV ст. християнство стало державною релігією Римської імперії , і церква перетворилася у складну ієрархічну структуру, до якої входили релігійні ордени, асоціації, місії, партії. Разом з тим, існували релігійні рухи у формі єресей, розколів та сект. Релігія вчинила величезний вплив на соціально-політичне життя Європи.

В інших регіонах світу релігія як інститут та як засіб політики також затвердила себе у найдавніші часи. Всі євразійські та східні деспотії, імперії, ханства, каганати багато в чому мали релігійну основу. Жреці та верховні наставники складали соціальну верхівку та володіли величезною силою впливу на правителів та їхніх підданих в імперіях американських індійців (інків та ацтеків), в азіатських та африканських протодержавах.

З настанням епохи сучасних держав світові релігії постійно прагнули підкорити своєму впливу населення цілих держав і регіонів світу, в чому вони досягнули суттєвого успіху. Не випадково виникли такі поняття, як християнська Європа, православна Русь, мусульманський Схід, Свята Земля (Ізраїль) тощо. В багатьох випадках певна релігія чи один з її напрямків підкоряли собі державні влади або заключали з ними писані чи неписані конкордати про, так звану, встановлену (офіціальну) церкву. В свою чергу верховні правителі (царі, імператори, королі) проголошували себе покровителями або главами відповідних церкв, а інколи і присвоювали собі головний духовний сан, скасовуючи вищу релігійну владу. Подібні ситуації існували впродовж довгого часу у відносинах британської корони та англіканської церкви, імператорської влади та православної церкви в Росії. Сьогодні верховну владу в Ірані в своїх руках тримають представники вищого мусульманського духовенства [6].

Відомий послідовник матеріалістичного розуміння релігії Еріх Фромм у звязку з цим писав: «Трагедія всіх великих релігій полягає в тому, що вони порушують та спотворюють принципи свободи, як тільки стають масовими організаціями, що керуються релігійною бюрократією. Релігійна організація і люди, що її представляють, в певній мірі починають займати місце сімї, племені та держави. Вони звязують людину замість того, щоб залишати її вільною, і вона починає поклонятися не Богу, а групі, яка претендує на те, щоб говорити від його імені»[5, с.199].

Отже, саме в здатності виражати приватні, історично змінні інтереси в універсальній формі використовуючи символічну мову та містифікуючи земне коріння цих інтересів, і проявляється специфіка релігій.

Делись добром ;)