Аскеза та екстаз у світових релігійних практиках

реферат

2. Екстаз - перемога тілесного над свідомістю

Отже, перейдемо до аналізу феноменів екстазу й аскезы. Це дві протилежні онтологічні стратегії, які знаходять свій зміст тільки в контексті сакрального (у змісті Іліади).

Грецьке слово (ekstasis = ek - з, поза + stasis - положення, спокій) означає зсув, знаходження зовні, перебування поза собою. Зрушений зі свого місця, поза собою, захоплений, божевільний. Також екстаз - це несамовитість, хворобливо-захоплений стан, божевілля, божевілля. У Новому завіті екстаз розуміється як здивування, замилування, захват. Варто звернути увагу на перехід від геометричних, топологічних понять до психічних, інтелектуальних і духовних категорій.

З антропологічної точки зору, екстаз - це якась експансія людини зовні, проекція себе зовні, себе як він є, саморозширення. Екстаз - це самоствердження, твердження своєї сутності, своїх модусів, своєї сили. У релігійних термінах - це самообожнювання, як би людина не описувала цей стан: як одержання сили або злиття з божеством.

Прагнучи до екстазу, людина не шукає нічого нового, невідомого. Він хоче лише повторення того, що вже було. А також посилення, збільшення інтенсивності відчуттів і почуттєвих задоволень, насолоди як такого. Те, що людина знає, хоче, любить (їжа, спяніння, сміх, танець, секс) - якнайбільше, сильніше, гостріше. Те, що знайомо, що бажає - довести до максимуму, до межі, перевищити міру. Екстаз виникає на грані, на границі свого й чужого, на межі можливого, ніколи не перетинаючи цю границю, не досягаючи межі, завжди залишаючись між Моє й Інше, Я и Іншою.

Однак цей процес губить свій зміст, і відбувається це по двох причинах. По-перше, екстаз - це вічне повторення, що не дає справжнього задоволення, угамування бажання, насичення. Його потрібно повторювати ще й ще, і ніколи не буде останнього разу, тому що стану екстазу можуть відрізнятися друг від друга тільки кількісно, і не відбувається ніяких якісних, необоротних змін. Відбувається рух по колу, у замкнутому часі.

По-друге, це нескінченне збільшення - процес, що не має кінця, завершення, виконання. Ні крапки, де досягається повнота, цілісність і досконалість. А тому що людське тіло й психіка не може витримати надмірне зростання інтенсивності енергії й почуттів, те цей процес може закінчитися тільки саморуйнуванням і загибеллю людини. Тому екстаз не може бути самоціллю, іманентне не повинне ставати тотальним.

Ще в екстазі в людини відбувається тимчасова втрата самосвідомості, самоконтролю. Несвідоме звільняється й проривається на поверхню. Іноді екстаз розуміється так, начебто в людину входить зовнішня (вища?) сила. Екстаз дає відчуття енергії, сили, моці, всемогутності. Однак при цьому зовнішня воля управляє людиною, якій нічого не залишається, тільки як віддатися, підкоритися цій силі. В екстазі людина забувається, забуває себе, і його особистість стирається потоком енергії, розчиняється у хвилі насолоди й поглинається безособовим початком.

Здається, що відбувається стирання границь між людиною й миром. І людина зєднується, зливається з космосом, з богом. Однак при екстазі всього лише тілесність переборює свідомість, енергія подужує зміст, фізіологія здобуває перемогу над мисленням, фізичний початок долає духовне, природне перемагає субєктивне, матеріальне опановує ідеальним. В екстазі людина нічого не знаходить, відбувається лише розтрата, підміна, втрата частини себе, причому найбільш істотної частини.

Людина жадає досконалості, бажає розширити свої границі, прагне до межі, квапиться зробити прорив і попадає в пастку, виявляється в полоні своїх відчуттів. Чуттєвість придушує розумність, задоволення заміняє буття, істину й красу. Тіло замикається саме на себе й не хоче знати нічого іншого, нікого іншого, не має потреби ні в чому, крім постійної збудженості. Тілесність і психіка віддаються стихії, поринають у хаос, провалюються в небуття, відбувається самознищення особистості.

Екстаз більше схожий на виклик, зухвалість, бунт, має багато загального зі злочином. І тому існує якийсь внутрішній звязок екстазу з покараннями, споконвічно мається на увазі якась відплата. Наближаючись до екстазу, людина вже заздалегідь очікує карам, готується до розплати, але сподівається, що все обійдеться, він зможе прорватися на вершину, де стане невразливий. Фактично екстатик заперечує існування субєктів, особистостей більше себе, вище себе. Він не має потреби в особистісному абсолюті, у Богу. Він затверджує своє Я незважаючи ні на що, але закінчується це втратою своєї особистості, її повним розчиненням, абсолютної поглиблення чим-небудь безособовим, нелюдським.

До того ж на відміну від архаїчний, традиційних екстатичних практик, де екстаз був тісно повязаний з ініціаціями, подвигами, битвами, небезпекою й ризиком, подоланням страху й болю, сучасний екстаз (бари й нічні клуби, популярна музика й танці, задоволення від покупок або туристичних поїздок) якийсь безпечний, безболісний, нестрашний. Втрачається всяка привязка до буття, до реальності, до космічних енергій і стихій, що було характерно для архаїчних технік екстазу.

Таким чином, екстаз по великому рахунку нічого не міняє й нічого не вирішує. Він створює ілюзію становлення й зростання, сили й енергії, влади й могутності, змішує процес і ціль, підмінює вічне поточної, плутає внутрішнє відчуття й реальність.

Делись добром ;)