Ціцерон. Про ворожіння

Як у житті суспільному, так і приватному стосували не один спосіб ворожіння. Адже, навіть якщо не згадувати інші народи, скільки способів знає тільки наш народ! Наприклад, сказання кажуть, що в самому початку Ромул, батько нашого міста, не тільки заснував його, отримавши віщування по польоту птахів, але й сам був досконалим авгуром. Потім радилися з авгурами і інші царі, а після вигнання царів не починали без ворожіння по польоту птахів жодної справи суспільної ані в часі війни, ані в часі миру. Коли ж переконались, що для отримання добрих провіщень, стараннях для їх отримання, також в поясненні знаків, що віщують про волю богів, у відверненні ж недобрих віщувань, дуже корисні знання гаруспиків, з Етрурії запозичили все їх мистецтво, щоб не було так, що якийсь вид ворожіння залишивсь занехаяним.

* * *

Авгури – жерці, що віщували майбутнє по польоту птахів.

Гаруспики – жерці, що віщували майбутнє по нутрощах птахів.

Пліній Старший. Природнича історія. Забобони.

Поклали початок забобонам ті, хто повірили, що при кожній справі кожної години присутні боги. Тому зібрали способи їх умилостивлення, використовуючи для цього навіть наші недоліки. Більш того, коли раптом замовкне все зібране за столом товариство, то і такий випадок передбачено: він є недобрим знаком лише тоді, коли кількість учасників парна; при тому нещастя має полягати в загрозі для доброго імені кожного учасника бенкету окремо. Також шматочки їжі, що випали з руки, брали знову в руку лише через стіл, і не можна було їх просто змахнути зі столу. Встановлені також певні віщування по тому, що казав або думав чоловік, кому щось таке сталось.

ІНДУІЗМ

Священна індійська література – одна з найдавніших у світі. Перші відомі священні книги – Веди. Вони є ключем до розуміння усієї релігійно-філософської традиції Індії. Вважається, що Веди надані мудрецям /ріші/ божествами. Ці тексти, які спочатку довго існували в усних переказах, були записані в VIII ст. до н.е. літературною мовою Стародавньої Індії – санскритом. Остаточна редакція Вед відноситься до IV ст. до н.е. В перекладі з санскриту Веда – “знання”. Перша книга Вед – Рігведа /книга гімнів/, друга – Яджурваведа – складається з описів ритуалів, правил жертвоприношень, молитов; Самаведа – третя книга, що складається з релігійних пісень, що повторюють зміст гімнів Рігведи та правил їх виконання; четверта – Атхарваведа – це збірник магічних заклинань і формул. У хрестоматії представлений частково текст одного з гімнів Рігведи, що описує першопочатки світу.

Веди доповнюються Упанішадами, релігійно-філософськими текстами, що коментують зміст Вед. Тексти складались різними авторами протягом значного відрізку часу – З VII ст. до н.е. до ІХ ст. Упанішади – філософська основа віровчення брахманізму та індуїзму. В хрестоматії наведено фрагменти одного з текстів Упанішад - Катха-Упанішади, в якому розкривається одне з основних понять індуїзму – “Атман”, божественна світова душа.

Довгий список основних текстів індуізму доповнюють дві величезні епічні поеми – “Махабхарата” (200000 віршів) і “Рамаяна” (48000 віршів), що прийняли остаточну форму в VІ ст. н.е. Найбільш релігійна частина “Махабхарати” – “Бхагавадгіта”, що шанується індуїстами як Книга Одкровення. Зміст її – діалоги бога Крішни і героя Арджуни, в яких Крішна пояснює герою як досягти звільнення від страждань світу і злиття з Божественним Абсолютом через виконання свого обов’язку – дхарми.

Також у хрестоматії представлено прозаїчний переказ міфу про потоп, який теж наводиться в одній з книг “Махабхарати”.

Священна література Індії – основа її давньої та розвиненої цивілізації.