Жан Кальвін про подвійне приречення.

Хоча б не знаю як були поширенні обітниці спасіння, то, все ж, вони нічим не суперечать приреченню відкинутих засуджених , якби пам’ятали про їх наслідки. Знаємо, що лише тоді відчуваємо плідне діяння цих обітниць, коли їх приймаємо з вірою; коли віра втрачається, пропадає одночасно і заповідь спасіння. Якщо така є їх природа, подивимось зараз, чи узгоджується з собою те, що сказали, що Бог перед віками визначив, кого хоче оточити любов’ю, а на кого звернути гнів свій і що всім без різниці знаменує спасіння. Я особисто стверджую, що все чудово узгоджується. Даючи цю обітницю, нічого іншого Бог не прагне, як сповістити людям, що його милосердя є для всіх, які про нього просять і молять; а чинять це тільки ті, кого він обрав. А далі - обирає тих, кого визначив для спасіння. На це опирається певна і непорушна правдивість обітниць, так що не можна сказати, що є якась розбіжність між предвічним обранням Богом і тим, що Він дає віруючим доводи своєї милості. Але чому називає всіх? Для того, щоб совість людей богобоязних була спокійна, свідома, що нема різниці між грішниками, аби була віра, а безбожні щоб не скаржились, що не мають куди втікати перед неволею гріха, якщо внаслідок невдячності своєї відкинули притулок, який їм було дано. Значить, хоча в Євангелії дарується і одним, і іншим милосердя Боже, віра, чи освячення через Бога є тим, що відрізняє набожних від безбожних, щоб набожні відчували на собі дієвий вплив слова Євангелія, а безбожні жодної користі з того не мали. Також і освячення має за основу предвічне обрання Богом.