logo search
Навч

Тема 7 релігія в світовому культурно–історичному просторі

У нашому вивченні духовності ми фокусуємо увагу не на людському житті чи діяльності самим по собі, але на сенсоутворюючій меті того життя та діяльності, - меті, що могла би зцілити рани людства, наприклад, створення витвору мистецтва чи виконання волі Бога...Так як ми досліджуємо особливості релігійної духовності.., ми оглянемо провідні релігійні парадигми, якими людство виправдовувало своє життя та відстоювало свої вчинки.

Джордж Е. Сен-Лорен

Кожна велична культура, простір якої охоплює життя багатьох народів, засновується на певній висхідній події-зустрічі, на відповіді.., що пролунала колись біля її витоку, на сутнісному акті духа. Цей акт, підкріплений силою наступних поколінь, що діють у тому ж напрямку, творить своє власне розуміння космосу.., тільки тепер людина може знову і знову зі спокійною душею будувати помешкання Бога та помешкання людей у межах власного розуміння простору; може наповнити ... час новими гімнами та піснями і сформувати образ самої спільності людей.

Мартин Бубер

План

  1. Міфологія, мистецтво, етика Стародавнього Світу.

а) міфологія та мистецтво Стародавнього Єгипту. Погребальний культ. основні архетипи давньоєгипетського мистецтва. Основи і сутність давньоєгипетського канону;

б) міфологічний естетизм Стародавньої Греції: мистецтво в міфологічній картині світу. Особливості давньогрецького канону;

в) етична концепція зороастризму;

г) ритуалізм конфуціанства.

  1. Естетичні канони і етична програма буддизму.

  2. Етичні принципи і культове мистецтво іудаїзму.

  3. Етичний вимір Корану. Особливості мусульманського мистецтва.

  4. Християнство.

а) етико–естетичні концепції раннього християнства;

б) особливості культового мистецтва католицизму;

в) православна культура;

г) протестантська етика і дух капіталізму.

Ключові поняття: етична програма релігії, культове мистецтво, храм, доброчесне життя, канон, Десять заповідей, синкретизм християнської культури, іконоборство.

Взаємозв’язок і взаємовпливи культури та релігії важко переоцінити. Протягом тисячоліть релігія визначала спрямованість культурного розвитку людства, окреслювала форми існування, пізнання та діяльності людей. Цивілізації формувались навколо релігійних систем, але, одночасно, й самі впливали на релігійні культи, розробляли і впроваджували віровчення й релігійні практики. Такі форми культури як мораль та мистецтво залежали від релігійного світогляду, розвивалися в контекст релігії. Пізніше, відділившись від останньої, вони продовжували зазнавати її впливи. Так, ми говоримо про мораль і мистецтво в релігії та про релігійні виміри моралі та мистецтва.

Логіка розвитку людства в його культуротворчому вимірі обумовлена, переважно, логікою самого культурно-історичного процесу. Тому вивчення теми передбачає відтворення цивілізаційних домінант соціокультурного процесу; ролі і місця релігії в культурно–історичному просторі; особливостей мистецтва, етичних вчень різних релігій.

При підготовці до першого питання слід розкрити такі аспекти цієї дуже широкої теми:

– особливості культури Стародавнього Єгипту в релігієзнавчому контексті, взаємозв’язок мистецтва і міфології в межах цієї культури. Слід окремо зупинитися на етико–естетичних вимірах поховального культу. Визначити основні архетипи давньоєгипетського мистецтва, основи і сутність давньоєгипетського канону;

– роль прекрасного, краси і мистецтва в міфологічній картині світу Стародавньої Греції, особливості давньогрецького канону, його космоцентричність;

– етичну доктрину зороастризму, особливо вчення про поділ всього сущого на два полярні табори – світ добра і світ зла та одвічність їхньої боротьби. Окреслить концепції раю і пекла, первородного гріха, свободи волі, месії–спасителя, в яких знайшла своє відображення етична програма зороастризму;

– етичне вчення конфуціанства, роль у ньому ритуалу, як він визначає моральнісну міру поведінки, регламентує субординацію в межах соціальних і вікових верств Китаю, наголошує на гуманності конкретних людських взаємовідносин, окреслює ідеал шляхетної людини (“Людина є тим, що вона сама з себе робить”).

При розгляді другого питання бажано звернути увагу на:

– етичну проблематику буддизму, зокрема, моральні норми і “благородний восьмеричний шлях” , індивідуальний вимір спасіння в класичному буддизмі. Серединний шлях не позбавлений морального аскетизму; суворість моральних обов’язків доречно розглянути на прикладі “вузького шляху” (хінаяни). Духовність розумілася основою для осягнення прекрасного. В даному випадку етичний аспект набуває конкретно–образного характеру, соціально-моральнісні повчання втілюються в конкретних художніх образах. Образно–конкретне вчення про пекло та рай простежується в контексті “широкого шляху” (махаяни);

– естетичні концепції буддизму. Розгляд їх доречно починати із окреслення специфіки чуттєвого осягнення світу у добуддійській і буддійській культурі. Незавершеність є універсальним принципом буддійського мистецтва. Декоративність виступає реалізацією умовності та символізації;

– особливості японського театру Но, китайського пейзажного живопису. Особливе місце у східній культурі обіймає естетизм дзен–буддизму (поезія в стилях танка та хойку, символічне мистецтво кам’яних садів тощо), сутність якого доречно визначити при відповіді на питання.

При підготовці третього питання доцільно розглянути:

– місце Мойсея у становленні релігійних та моральнісно-правового аспектів іудаїзму; окреслити нормативну програму цієї релігії – Десять заповідей (Декалог), представлених Мойсеєм. Декалог як програма гідного життя людини. Виділити провідні принципи етики: вибраність єврейського народу, що визнається моральнісним імперативом іудаїзму, та ідею справедливості, яка постає смисловим центром усього вчення Мойсея;

– проблему культового мистецтва, перш за все звернувши увагу на принципи побудови храму та його особливе значення в іудаїзмі. Чільне місце співвідношення слова і образа та його відображення в декоративно–прикладному мистецтві взагалі і в мистецтві книжкової мініатюри, зокрема;

– роль і значення Кабали – містичного вчення в межах іудаїзму, етико–естетичні виміри якого розкриваються у специфічному символізмі та імперативності вимог до посвячених.

При відповіді на четверте питання слід відзначити, що:

– мусульманська етика, окреслена в Корані, відрізняється конкретністю моральних норм. У чистому вигляді вона майже відсутня у мусульманстві – етична програма розчинена у світогляді: в теоретичній частині вона співпадає з теологією, у нормативній – з правом. П’ять стовпів віри (сповідання, молитва, піст, милостиня, хадж [паломництво]) мають бути розглянуті саме як етична програма ісламу;

– світоглядне значення заборони зображення людей, тварин і навколишнього світу взагалі (“Немає Бога, окрім Аллаха”). Мистецтво в ісламі повинно доводити мінливість та ілюзорність реального світу, оскільки вічний і незмінний лише Аллах. Канонічність принципів мусульманського мистецтва: абстрактно–геометричні чи рослинні орнаменти, арабески, плетиво арабської писемності.

При підготовці до п’ятого питання теми важливо звернути увагу на:

– значення Нагорної проповіді як серцевини християнської етики. Моральнісний вимір особистісного зразка Ісуса Христа. Важливість феномену сповіді / покаяння у християнській етиці (Августин Аврелій, пізніше – П’єр Абеляр);

– значення аскетизму як у римському, так і у візантійському християнстві як одвічного потягу до очищення і відмежування від брутальності повсякденного буття. Зв’язок ранньохристиянського мистецтва (зокрема живопису і скульптури) та пізньоантичних традицій. Вказати на символічність ранньохристиянських храмів;

– ідеал доброчесної людини в межах західноєвропейського середньовічного християнства і роль чернецтва у його реалізації. Роль і значення канону в середньовічному мистецтві. Синкретизм середньовічної християнської культури;

– особливості зображення Бога, світу, людини в християнській міфології і в церковному вченні. Житія святих як зразок моральнісної самореалізації у православ’ї;

– зміст візантійського іконографічного канону (“спіритуалізація” виду, зворотна перспектива, вирішення проблеми руху, часу, кольору). Сутність і основні моменти суперечок іконоборців та іконошанувальників. Ікона в структурі храму та храмового дійства;

– особливості протестантського світогляду, етичних норм. При висвітлені цієї проблеми слід звернутися до роботи М. Вебера “Протестантська етика та дух капіталізму”, в якій докладно показано особливості протестантського світогляду і його вплив на формування етики капіталістичних відносин. Треба використовувати також розділ “Буржуа” в роботі М. Оссовської “Лицар і буржуа”.