Реформаційний і контрреформаційний рухи. Діяльність братств та їх значення.

Реформа́ція (від лат. reformatio) - християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.

Контрреформація (реформування католицизму) - рух спрямований на оновлення католицької церкви, виник як реакція на поширення протестантизму. Контрреформація тривала приблизно з 1560 року до кінця Тридцятилітньої війни.

Протестанти́зм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (адвентисти, баптисти, методисти та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі.

Орден єзуїтів

Єзуїт. Це слово в Україні стало ледь не синонімом дволикої людини-негідника, а історія цього ордену є далеко неоднозначною, таємничою та заплутаною.

А починалося все так.1521 рік. Французькі війська обложили іспанське місто Памплону. Положення було безнадійним, і місто вирішили здати. Але комендант фортеці Ігнатій Лойола здаватися не збирався. З невеликим загоном він сховався в міському замку. Лише після 6-годинного обстрілу і жорстокого рукопашного бою героя захопили в полон. Один з гарматних снарядів роздрібнив йому ногу, уламком стіни зламало іншу, але він все-одно продовжував чинити опір. Французи високо оцінили його доблесть і замість полону відправили хороброго офіцера до його родового маєтку.

Реформація, що розпочалась в Європі на початку XVI ст., знайшла своє поширення і на теренах Речі Посполитої. Поштовхом до поширення ідей реформації стала секуляризація Тевтонського ордену і введення в Пруссії лютеранства в 1525 р. Пруссія, що була васалом Польщі, стала центром поширення нових ідей у Речі Посполитій.

Протестантські громади на території України з'являлися, як правило, у великих панських маєтках або містах. Серед реформаційних вчень найбільшого поширення в Речі Посполитій набув кальвінізм, особливо серед шляхти. Шляхті імпонував демократизм кальвінізму (звичайно, в межах свого стану), який давав можливість посилити опір абсолютизму королівської влади. Він став ідеологічним підґрунтям для шляхетської сваволі. Кальвінізм знайшов своїх прихильників і серед магнатів. На Україні тривалий час прихильником кальвінізму була родина Потоцьких. Вони побудували школи в Кам'янці-Подільському, Панівцях, Хмельнику. На початку 50-х років XVI ст. кальвіністом став литовський канцлер князь Микола Радзивіл Чорний, власник маєтків у Білорусії та Україні. Під його опікою у Бересті було створено друкарню, видання якої сприяли поширенню ідей Реформації в Білорусії та Україні. Серед них — Берестейська (Радзивілівська) Біблія. За прикладом Радзивіла до нової віри долучилось чимало представників знатних православних родів — Вишневецьких, Кишок, Фірлеїв, Ласоцьких, Морштинів, Воловичів, Ганських, Сапіг Ходкевичів та ін., їх приклад наслідувала і дрібна шляхта.

У другій половині 50-х років XVI ст. у Речі Посполитій були спроби створити національні церкви, на зразок англіканської, що мала об'єднати всі релігійні концесії.

Значним наслідком Реформації в Польщі стало утвердження віротерпимості в 60-х роках XVI ст., правда, не надовго. Здавалось, що Реформація в Польщі перемогла. Проте протестантський рух в країні мав свої особливості, що зумовило його слабкість:

— він не мав широкої підтримки серед основної маси населення (селян, міщан);

— шляхта та магнати за допомогою нових релігійних вчень прагнули домогтись нових привілеїв і послаблення королівської влади, а не були переконаними протестантами;

— відсутність єдності в протестантському русі (лютерани, кальвіністи, аріани, чеські брати), а іноді й ворожнеча між його течіями;

— православне населення в основній масі було байдужим до нових вчень, його турбувало збереження "батьківської" віри — православ'я.

Ідеї Реформації і віротерпимості мали і своїх супротивників як в Польщі, так і за її межами. Після Триденського собору в Європі набуває поширення Контрреформація, ударною силою якої став орден єзуїтів. У 60-х роках єзуїти з'являються в польських землях, а в 70-х роках розпочинають діяльність в Україні, чому сприяла Люблінська унія. У 1571 р. було відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина), а незабаром їхні школи з'явилися у Львові, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгород-Сіверському, Києві.

Діяльність єзуїтів в Україні не можна оцінити однозначно. З одного боку, єзуїти сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки і культури. Серед їх вихованців були такі відомі діячі, як П. Сагайдачний та Б. Хмельницький.

З іншого боку, українцям в умовах відсутності власної держави особливого вибору, де навчатись, не було. Платою за навчання нерідко було зречення "батьківської" унії, а відтак, в тих умовах, і національності. Тим паче, що після Берестейської унії діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.

Вплив Реформації на українських землях виявився не стільки в поширенні нових віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви. Такі ідеї, як демократизація церкви, наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на живу українську мову, заснування шкіл, друкарень, знайшли широкий розголос в Україні, особливо в діяльності братств. Православні українці отримали важливі засоби протидії поширенню католицизму на українських землях, пристосовуючи ідеї для власних потреб. Разом з тим боротьба протестантів з католицькою церквою стала зразком для православних в оновленні власної церковної організації. Цей вплив виявився, зокрема, у намаганні братств взяти під контроль діяльність духовенства, а також підготувати власні кадри європейських освічених священно-службовців. Під впливом Реформації національно-визвольний рух в Україні став під гасло боротьби за віру.

Важливим здобутком Реформації в Україні став переклад Святого Письма українською мовою. Найвідомішим є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561).

Братства — релігійно-національні організації українських православних міщан. Така організація створювалася навколо парафіяльної церкви, зібрані внески йшли на її матеріальну підтримку, на благодійність. Поступово сфера діяльності братств розширювалася, вони відгукувалися на всі найважливіші події суспільно-політичного життя, посилали своїх представників у сейми, брали участь у розв'язанні питання про парафіяльного священика, відкривали школи, друкарні, видавали підручники.

Раніше за все братства виникли у Львові, інших містах Галичини, а згодом і по всій Україні. Першим найбільшим і найвпливовішим у Львові стало Успенське братство (1544), згодом у передмісті були засновані ще десять братств. Зберігся цілий ряд друкованих документів, підготовлених львівськими братствами, в яких вони протестують проти національного гноблення. Так, гостра боротьба велася проти заборони підтримувати відносини зі східними патріархами. Таке пряме підкорення Александрійському і Константинопольському патріархам у церковній термінології носить назву «ставропігія», тому повна назва львівського братства — Успенське ставропігійське.

У Києві початок братству поклала добродійна діяльність Єлизавети (Галшки) Гулечівни, яка передала в дар монастирю, школі і лікарні свої володіння. Пізніше вона переїхала до Луцька, де продовжила свою діяльність. У невеликих містечках братства часто об'єднували більшість українського населення. У Київське братство в 1620 році записалося все Військо Запорозьке на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним.

Деякі форми організації братств нагадують середньовічні цехи, окремі риси зближують їх з рухом Реформації, однак загалом можна сказати, що це було самобутнє явище, яке відіграло важливу роль в українському національному суспільно-політичному і культурному житті.