Іконоборство у Візантії

курсовая работа

Вступ

Актуальність теми. Сучасна візантиністка в Україні має два основних наукові центри з дослідження історії Східної Римської Візантійської імперії, які зосереджуються на історичних факультетах Львівського національного університету імені Івана Франка та Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Оскільки впродовж 70-ти років існування радянської науки українська історіографія була позбавлена обєктивних напрямків дослідження історії релігійних контекстів у полі візантиністки, такі дослідники, як Л. Войтович, А. Домановський, Н. Козак, І. Лильо, М. Мельник, С. Сорочан та О. Файда сьогодні жваво намагаються реконструювати невідомі українській публіці сторінки історії одної із «найконфесійніших» держав середньовіччя - Візантійської імперії.

Варто також, зазначити, що на сьогодні проблема конфесійного дискурсу, а особливо в межах одної держави продовжує залишатися дискусійною, адже не вирішеними залишаються проблеми унії між Сходом та Заходом, навіть стосовно хронологічного періоду до моменту розколу Церкви, не говорячи вже про пізніші часи, коли Візантія, як і Римьска курія, зіткнулися із чисельними внутрішніми єресями. Як відомо ці єресі «шматували» обрядовість і християнську традицію в принципі, при чому кожен по своєму. Порівняно невелика кількість джерел та спеціальних праць, сьогодні, нажаль, не дозволяють вповні відобразити проблеми релігійних конфліктів у Візантії, а особливо в стосунку питання іконоборства (717 - 856 рр.), яке в українській історіографії практично не висвітлене, а його дослідження щойно розпочинаються.

Предметом дослідження є процес розвитку іконоборства, як ідеології в межах офіційної культурно-релігійної та суспільно-політичної системи Візантійської імперії.

Обєктом дослідження цієї курсової роботи є соціальна формація іконоборців, її зародження, ідеологія та діяльність у Візантійській імперії.

Метою курсової роботи є комплексне дослідження іконоборчого руху у Візантійській імперії, з усіма його проявами в різноманітних сферах життя та з обовязковим визначенням його наслідків для подальшого розвитку держави.

Для досягнення цієї базової мети необхідно вирішити такі завдання:

" зясувати зміст поняття «іконоборство», «ікона» та «іронічність» у візантійській Церкві;

" дослідити передісторію іконоборства, як культурно-релігійного та суспільно-політичного явища візантійського середньовіччя, його ідейно-релігійні засади;

" проаналізувати розвиток іконоборчого руху на різних етапах його розвитку впродовж 717 - 856 рр.;

" визначити особливості внутрішньої організації іконоборського руху, його головних ідеологів та послідовників;

" встановити наслідки іконоборських змагань для культурно-релігійного та суспільно-політичного життя Візантії.

Історіографія проблеми. Перша серйозна спроба у дослідженні догматики іконоборчого руху та його позитивних і негативних наслідків для розвитку християнської Церкви здійснив у 1927 р. Г. Острогорський, який через ідеологічну заангажованість науки в СРСР, змушений був опублікувати свою роботу у Празі Острогорский Г. Соединение вопроса о святых иконах с христологической догматикой православных апологетов раннего периода иконоборчества // Семинариум Кондаковианум. ? Прага, 1927. ? С. 356 с.. Завуважимо, що в 2002 р. комплекс праць цього дослідника були перевидані у Львові Острогорський Г. Історія Візантії. - Львів: Літопис, 2002. - 587 с..

На початку 90-х рр. ХХ ст. центр дослідження історії Візантії на пострадянському просторі зосередився у Москві. Так, у 1994 р. побачила світ фундаментальна праця професора В. Болотова Болотов В. Лекции по истории древней церкви. IV История Церкви в период Вселенских соборов. 3. История богословской мысли. ? М.: Независимость, 1994. - 634 с., який не тільки окреслив зміст основних джерел до історії іконоборства, але й визначив характер та наслідки цього ідеологічного руху.

В цей же час дослідження наслідків іконоборських трагедій для Візантії у ХІІІ ст. почали вивчати М. Бібіков і С. Красавіна Бибиков М., Красавина С. Некоторые особенности исторической мысли поздней Византии // Культура Византии. ХШ - первая половина ХV в. - М.: Наука,1990. - С.280-297. . З іншого боку барнаульський дослідник О. Бородін вперше підняв тему наслідків іконоборського руху для візантійських земель на теренах Італії Бородин О. Византийская Италия в VI - VIII вв. - Барнаул: ЛАПС, 1991. - 317 с..

Революційною виявилася праця С. Полякової, оскільки дослідниця вперше уклала реєстр Святих Отців, які були визнані мучениками за віру в часі іконоборства Полякова С. Жития византийских святых. - Спб.: Corvus, Terra Fantastica, РоссКо, 1995. - 484 с..

У незалежній Україні першою спробою подання комплексного аналізу історії Візантії належить чернівецькому досліднику В. Балуху, який покликаючись на відомі раніше свідчення визначив загальний розвиток іконоборського руху Балух В Візантиністка: курс лекцій. - Чернівці: Книги, 2006. - 606 с. . Хоча, як відомо, дана книга не позбавлена фактологічних огріхів, які не завжди відповідають дійсності.

Джерельна база дослідження. Найґрунтовнішим джерелом, яке ілюструє політичні причини виникнення іконоборства у Візантії є хронограф імператора Феофана, в якому йдеться про засновників ідеології боротьби з іконами, їх основні публічні вимоги та агітації Продолжатель Феофана. Жизнеописания византийских царей. - СПб.: РУР, 1992. - 287 с.. З цього приводу слід згадати також унікальне джерело «Хронографію Феофана» про його відкриту полеміку з іконоборцями, де укладено чимало епістолярних джерел (тобто листів та звернень) за період 814 - 818 рр. «Хронографіїя» Феофана (814 ? 818 рр.) про переслідування іконошанувальників за часів правління Василевса Константина V (741 ? 775). ? К.: Друкарня Києво-Могилянської академії, 2006. ? 302 с..

Важливим джерелом для аналізу догматичного розуміння інституційного розвитку іконозаступницького руху в часі іконоборства є відомості опубліковані в збірнику постанов Вселенських соборів, які фактично були офіційною реакцією християн на іконоборські ідеї Деяния Вселенских соборов. ? Т. VII. ? Петербург: Типография императорского общества, 1873. ? 560 с.. Водночас докладні свідчення про юридичне оформлення канонічного змісту візантійських ікон та їх захист з боку християн містять постанови Нікейського собору 787 р. Постанови Сьомого Вселенського собору в Нікеї (787 р.). ? Л.: Свічадо, 1999. ? 178 с. Подібні вістки зустрічаємо і в офіційних зверненнях Лева ІІІ опублікованих в збірнику «Еклога» «Еклога» Лев ІІІ, Констянтин V. ? Москва: Алетейя, 2000. ? 393 с..

Позицію візантійського народу ілюструє «Книга царств» історика Генесія, який, між іншим, передає факти стосовно наслідків іконоборського руху, як для столиці, так і для провінцій «Книга царств» історика Генесія (середина Х ст.) про повстання Фоми словянина. ? К.: Знання, 1991. ? 423 с.+12 іл..

Цінну інформацію про участь константинопольського патріарха Никифора у реабілітації іконоборських мучеників містить його «Коротка історія», яка хронологічно відповідає усім періодам боротьби іконоборців «Коротка історія» Никифора, патріарха константинопольського (806 ? 814), про переслідування іконоборців за Лева ІІІ Ісавра. ? К.: Друкарня Київської лаври, 1998. ? 145 с..

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 717 - 856 рр., тобто з часу приходу до влади Лева ІІІ Ісавра і до кінця правління Феодори (регентші малолітнього Михаїла ІІІ).

Практичне значення курсової роботи полягає у тому, що її матеріали можуть бути застосовані студентами для вивчення курсів: «Історія середніх віків», «Історія візантійської культури», «Християнської етики» тощо.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

іконоборство візантія релігійний

Делись добром ;)