Іконоборство у Візантії

курсовая работа

Розділ ІІ. Хронологічний огляд репресій над захисниками культу ікони

Зовнішнім поштовхом для впровадження іконоборства стало вулканічне виверження у Середземному морі влітку 726 р. У цій події побачили гнів Божий за шанування ікон, а переслідування іконоборців за Лева ІІІ Ісавра мали особливі пояснення: «Кажуть, що імператор (Лев ІІІ) довідавшись про землетрус та виверження вулкану на одному з островів неподалік від Криту побачив в цьому знак божого гніву та намагався вгадати, що є причиною цього. Тому він і постав проти благо чесних та святи х іко, замисливши їх знищення, бо вважав через своє незнання, що нібито, від встановлення та поклоніння ним, сталось це страшне знамення» «Коротка історія» Никифора, патріарха константинопольського (806 ? 814), про переслідування іконоборців за Лева ІІІ Ісавра. ? К.: Друкарня Київської лаври, 1998. ? С. 79.. Імператор скликав особливу нараду, на якій було прийняте рішення про початок боротьби з іконошануванням. Патріарх Герман, судячи з усього, не брав участі у цій нараді. Одразу ж було видано імператорський едикт, яким заборонялося шанування ікон «...імператор зібрав навколо свого палацу величезний натовп з жителів міста, покликав тодішнього архієрея Константинопольського, Гермеса і змушував підписпти того закон протии ікон, а той відмовився…» «Книга царств» історика Генесія (середина Х ст.) про повстання Фоми словянина. ? К.: Знання, 1991. ? С. 310.. Першим постраждав Образ Спасителя, який стояв на Халкопратійських воротах. Надісланий імператором спафарокандидат Ювін, незважаючи на благання народу (особливо жінок), піднявся по драбині і кілька разів вдарив по іконі сокирою. Жінки перекинули драбину і забили Ювіна різками до смерті. За це імператор звелів їх усіх стратити.

Еллада та Кікладські острови відмовилися підкоритися владі імператора іконоборця і виставили претендентом на престол узурпатора Косму. Але 18 квітня 727 р. Косма зазнав поразки: його флот було спалено грецьким вогнем, а самого його було схоплено і страчено Історія Візантії. Вступ до візантиністики / За ред. С. Б. Сорочана і Л. В. Войтовича. - Львів: Видавництво «Тріада плюс», 2010. - С. 240..

Іконоборча політика Льва Ісавра зустріла сильну протидію і в Італії. Тут імператор намагався, поряд з оскверненням ікон, секуляризувати майно Церкви. Але папа Григорій II енергійно виступив проти цих зазіхань. Лев доручив екзарху Павлу убити Григорія, відібрати церковне майно і поставити іншого папу. Але римляни і лангобарди стали на захист Григорія і ледве не відпали від імперії. В італійській справі виразно проявилися антиклерикальні мотиви політики Льва Ісавра. Заходи цього імператора, якого дуже умовно можна назвати атеїстом, були спрямовані не на знищення Церкви, а на підкорення її імператорській владі Успенский Л. Богословие иконы Православной Церкви. - М.: Б. в., 1989. - С. 73.. В одному з листів до папи Григорія II Лев називає себе «цар та ієрей» Там само.. Очевидно, імператор претендував на роль глави Церкви. Про це ж свідчать його намагання самостійно вирішувати богословські питання (навіть не радячись щодо цього з патріархом!), що призвело до сумних наслідків.

Історію іконоборчої смути умовно поділяють на два періоди. Перший почався з виходом вже згаданого едикту 726 р. і закінчився VII Вселенським Собором 787 р. Другий період - від Собору 787 р. до встановлення Торжества Православя у березні 843 р. Острогорський Г. Історія Візантії. - Львів: Літопис, 2002. - С. 110, 112

Якщо перший період був насичений енергійною діяльністю іконоборців-ініціаторів, то у другому періоді мляві заходи іконоборців-епігонів поступово самі собою сходять нанівець. Діяльність епігонів наочно показала нежиттєздатність іконоборства у лоні Церкви. Але, щоб пересвідчитись у цьому, знадобилося більше 100 років, насичених трагічними, часто кривавими подіями Виннер Р. История Византии. - К.: Православна друкарня, 1996. - С. 63..

На час проведення перших заходів проти шанування святих ікон під владою Льва Ісавра перебувала, фактично, лише територія Константинопольського патріархату. Східні патріархи (Александрійський, Ієрусалимський, Антіохійський) перебували під владою мусульман, які більш терпимо (байдуже) ставилися до іконошанування. Римська церква в особі пап Григорія II, Григорія III та наступних незмінно чинила опір іконоборчій політиці. Собори Західної Церкви 727 та 731 рр. підтвердили шанування святих зображень. З постанов Сьомого Вселенського собору в Нікеї (787 р.) дізнаємося, що: «Окрім шановного і живоносного хреста слід поміщати святі ікони, чи вони виконані з фарби, з мозаїки чи з іншого матеріалу в священнях храмах божих, на освячених збанах і шатх, на стінах та дошках, в домах і на вулицях, Ікони, тобто зображення нашого бога та спасителя Ісуса Христа…» Преподобный Иоанн Дамаскин. Три защитительных слова против порицающих святые иконы или изображения. - Москва: Св. Троицкая Сергиева Лавра, РФМ, 1993. - С. 53..

Св. Герман, патріарх Константинопольський, категорично відмовився підписати імператорський указ 726 р. і вимагав скликання Вселенського собору. За це йому довелося терпіти всілякі приниження, доки у 730 р. його не було скинуто з престолу і відправлено на заслання. Його місце посів іконоборець Анастасій (730 - 753 рр.) Сюзюмов M. Проблемы иконоборчества в Византии // Ученые записки Свердловского Госуниверситета. - Вып. 4. - Свердловск: Б. в., 1948. - С. 127.. Безпосереднім відгуком на дії іконоборців стали твори св. Іоанна Дамаскіна. «Три слова», написані ним на захист ікон, залишаються класичним викладом православного вчення про святі зображення. Твори Патріарха Германа, Андрія Критського та Іоанна Дамаскіна утворили фундамент, на якому було вироблено догмат VII Вселенського собору про шанування ікон. Іоанн Дамаскін був тому небезпечним для іконоборців, що жив поза межами імперії і не підлягав владі Льва III. Імператорові довелося навіть вдатися до наклепу - він надіслав халіфу, при дворі якого служив Дамаскін, листа зі звинуваченням Іоанна у зраді Сюзюмов M. Первый период иконоборчества // История Византии. - М.: Издательство АН СРСР, 1967. - Т. 2. - С. 52.. Подробиці цієї справи легендарні, але в основі лежить реальний факт. І все ж Льву Ісавру судилося померти, не отримавши церковної санкції на свою іконоборчу діяльність. Патріарх Герман помер у засланні, не зрікшися Православя. Анастасій, хоча і погодився на знищення ікон, але загалом, очевидно, займав компромісну позицію. Це видно з того, що лише після його смерті Костянтин Копронім наважився зібрати іконоборчий собор і розпочати масове гопіння проти іконошанувальників.

Син Льва IIІ, Костянтин Копронім, прийшов до влади у 741 р., але кілька років вимушений був боротися за престол з іншим претендентом Артавасадом. Артавасад з патріархом Анастасієм ненадовго відновили шанування ікон, а Костянтина піддали анафемі. Та зрештою Копроніму вдалося перемогти, і 2 листопада 743 р. він вступив до Константинополя. Артавасада було осліплено Культура Византии IV- первая половина VII вв. - М.: Искуство,1984. - С. 104..

Анастасія було залишено на кафедрі, його лише піддали глумленню: провезли по місту на віслюку, обличчям до хвоста. Костянтин Копронім, як і його батько, був талановитим полководцем і користувався неабияким авторитетом у війська. І все ж цілих десять років, до смерті патріарха Анастасія, він утримувався від рішучих заходів проти іконошанувальників. Але після цього гоніння на православних розгорілися з такою силою і жорстокістю, що їх порівнюють з гонінням ДіоклетіанаБолотов В. Лекции по истории древней Церкви. IV. История церкви в период Вселенских соборов. - М.: Независимость, 1994 (репр.). - С. 511. . Костянтин власноручно склав трактат з викладом іконоборчої доктрини (він відомий за цитатами, вміщеними у спрямованому проти нього творі Патріарха Никифора). Після цього, з нагоди обрання нового Патріарха, він скликав собор, який, за задумом, мав бути Вселенським і затвердити своїм авторитетом погляди іконоборців Балух В Візантиністка: курс лекцій. - Чернівці: Книги, 2006. - С. 113..

Собор відкрився 10 лютого 754 р. у позаміському палаці Ієреї. На ньому були присутні 338 єпископів, але не було представників Римської, Александрійської, Антіохійської та Єрусалимської церков. Головував на засіданнях Феодосій, митрополит Ефеський. Серед присутніх яскраво вирізнялися Василій Трикакав, митрополит Антіохії Пісідійської та Сисинтій Пастилла, митрополит Перги у Памфілії II - це були знані авторитети іконоборчого табору. 8 серпня собор перейшов до Влахернського храму і завершився обранням нового Патріарха. Ним став монах Костянтин, єпископ Сіллейський, суффраган митрополита Пергського. 27 серпня на форумі було оприлюднено орос собору і проголошено анафему захисникам іконошанування: Герману Константинопольському, Іоанну Дамаскіну та Георгію Кіпрському. Імператорові Костянтину Копроніму було проголошено славу як переможцеві над ідолами і «тринадцятому апостолу». Вчення іконоборців, викладене в оросі собору, ми розглянемо дещо пізніше. Зараз звернемо увагу на практичні наслідки його рішень. За час правління Костянтина Копроніма на патріаршому престолі Константинополя змінилося ще двоє осібБалух В Візантиністка: курс лекцій. - Чернівці: Книги, 2006. - С. 116-117. .

Поступливість патріарха Костянтина не допомогла йому уникнути усунення, заслання, а згодом і страти. У 766 р. на його місце імператор призначив Нікіту, який підсилив гоніння проти ікон та їх шанувальників. 14 вересня 775 р., під час походу проти болгар, Костянтин Копронім помер. Імператорська влада перейшла до його сина Льва Хазара, який хоч і був іконоборцем, але досить поміркованим і байдужим. Тільки наприкінці його царювання, через звинувачення у шануванні ікон, було увязнено і піддано тортурам кількох придворних. Лев Хазар раптово помер 8 вересня 780 р. Престол посіла його дружина, іконошанувальниця Ірина разом з малолітнім сином Костянтином. Ірина, яка була православною, одразу ж почала відновлювати іконошанування Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы / Отв. ред. В. М. Корецкий. - М.: Гос. Изд. Юр. Лит., 1961. - С. 146.. В цей час (31 серпня 784 р.) зрікся кафедри і прийняв постриг у монастирі св. Флора патріарх Павел, висвячений силоміць ще за Льва Хазара, з письмовою обіцянкою не поклонятися іконам. Тепер Павел спокутував свої гріхи, водночас оплакуючи тяжке становище Константинопольської церкви, що через іконоборство опинилася в ізоляції серед інших кафоличних церков. Кандидатом на патріарший престол однодумно було обрано секретаря Тарасія Карташев А. Вселенские соборы. - М.: Издательство Московского патриархата, 1994. - С. 439.. Категоричною умовою своєї згоди він поставив скликання Вселенського собору з метою відновлення іконошанування. Умову було прийнято, і 25 грудня 784 р. Тарасія було рукопокладено. Негайно розпочалися приготування до Собору. Патріарх надіслав послання римському папі Адріану І та східним патріархам разом із запрошенням на собор від імператриці.

Папа відрядив своїми представниками на Собор двох пресвітерів - обох на імя Петро. У зворотному посланні він висловив радість стосовно відновлення шанування ікон. Східні церкви на той час перебували у скрутному становищі, бо серед мусульман вкрай посилилася ворожість до християн Балух В Візантиністка: курс лекцій. - Чернівці: Книги, 2006. - С. 118..

Незважаючи на це, на Собор було відіслано двох колишніх патріарших синкеллів - Іоанна та Фому, які привезли із собою послання від імені «східних архієреїв» та вже згадану синодику Феодора, патріарха Ієрусалимського. Сьомий Вселенський собор було призначено на 7 серпня 786 р. у Константинопольському храмі свв. Апостолів. Але єпископи-іконоборці розпочали агітацію серед мирян та солдатів з метою зірвати Собор. Це їм вдалося. Але імператриця Ірина швидко замінила ненадійні полки у столиці іншими, після чого Собор було повторно скликано у Нікеї, де він відбувся без перешкод з 24 вересня до 23 жовтня 787 р. У Соборі взяли участь 350 єпископів та велика кількість монахів. Імператорський указ і вступна промова патріарха Тарасія гарантували вільний обмін думками. В результаті декрет іконоборчого собору був підданий постатейному спростуванню. Шанування ікон та мощей було відновлене. Завдяки мудрому терпінню патріарха Тарасія та отців Собору єпископів-іконоборців, які розкаялися, було прийнято у церковне спілкування Історія Візантії. Вступ до візантиністики / За ред. С. Б. Сорочана і Л. В. Войтовича. - Львів: Видавництво «Тріада плюс», 2010. - С. 241.. Це на 27 років забезпечило мир у Церкві. VII Вселенський собор проголосив анафему собору 754 р. та всім, хто відкидає шанування св. ікон та мощей. Захисникам іконошанування - патріарху Герману, Іоанну Дамаскіну і Георгію Кіпрському - проголошено «вічну память» Культура Византии: вторая половина VII - XIIст. / Под ред. И. Н. Заплогорской- М.: Искуство, 1989. - С. 420.. Тим самим визнано істинність вчення цих святих отців, особливо погляди прп. Іоанна Дамаскіна про форми і суть поклоніння святим іконам. З постанов Сьомого Вселенського собору в Нікеї (787 р.) дізнаємося, що: «окрім шановного і живоносного хреста слід поміщати святі ікони, чи вони виконані з фарби, з мозаїки чи з іншого матеріалу в священнях храмах божих, на освячених збанах і шатх, на стінах та дошках, в домах і на вулицях, Ікони, тобто зображення нашого бога та спасителя Ісуса Христа, пречистої Матері Божої, шанованих ангелів і всіх святих повинні утримуватись як святі спомини, слід їх шанувати та цінувати, проте не відавати поклоніння котре належить одному невидимому, неосяжному Богові» Деяния Вселенских соборов. ? Т. VII. ? Петербург: Типография императорского общества, 1873. ? С. 432.Деяния Вселенских соборов, т. VII, 1873, стр. 430 сл..

Переслідування в першу чергу торкнулося візантійського чернецтва. Так, Костянтин V оголосив їх звання неблагонадійним політично. Прихильники Костянтина публічно гнали і паплюжили ченців, кидали в них камінням: «... багатьох ченців повбивав ударами бичів, і навіть мечем, і незліченна безліч засліпив; у деяких обмазували бороду спуском воску та олії, підпускав вогонь і таким чином обпікав обличчя та їхні голови; інших після багатьох мук відсилав у вигнання» Постанови Сьомого Вселенського собору в Нікеї (787 р.). ? Л.: Свічадо, 1999. ? С. 89; Балух В Візантиністка: курс лекцій. - Чернівці: Книги, 2006. - С. 118-123.. Від гонінь постраждав Стефан Новий зі своїми учнями, їх страти, за словами А. Карташева, змусили порівняти часи Копроніма з часом Діоклетіана. За співчуття цим іконопочитателями 25 серпня 766 р. на іподромі публічно були піддані осміянню і покаранню 19 високопоставлених осіб. Ряд з постраждалих від гонінь ченців були пізніше канонізовані (наприклад, Іоан Псіаіт, преподобномученик Андрій Критсякий та інші). Від гонінь постраждав ряд константинопольських патріархів (Герман І, Никифор), єпархіальні архієреї (наприклад, святитель Евсхімон, який помер у вигнанні, Василь Парійській). З богословів - Іоан Дамаскін був відданий Анафемі, брати Феофан і Феодор, що відрізнялися "незвичайною вченістю",були піддані бичуванню, а на їхніх обличчях вирізані ямбічні вірші, складені імператором Феофілом (за це брати отримали прізвисько - накреслені). При імператорі Леві V був відправлений на заслання і помер у вигнанні на одному з островів Егейського моря відомий візантійський хроніст Феофан, колишній непримиренним ворогом іконоборців.

Гоніння і конфіскація монастирської власності викликали масову міграцію ченців у місця, не зачеплені імператорської політикою. В період правління Лева III та Костянтина V тільки в Південну Італію переселилося близько 50 тис. ченців. Місцями міграції також стали північні берега Чорного моря та узбережжя Сирії і Палестини. Боротьба з поширенням іконописних зображень торкнулася і їх творців. Найбільш відома історія ченця-іконописця Лазаря, постраждалого при імператорі Феофіле: Дослідники відзначають, що в період іконоборства релігійне мистецтво фізично не могло існувати. Страждали від репресій іконописці йшли у віддалені монастирі (наприклад, в Каппадокії) і там продовжували свою роботу.

Делись добром ;)