Індуїзм шлях від становлення до світової релігії

реферат

2. Походження та духовні джерела.

Індія -- стародавня країна. Проте її історія до приходу аріїв (індоєвропейців) маловідома. Безперечно лише те, що пращури індійців ме-шкали в одному регіоні з попередниками іранців, разом із якими вони утворювали так звану арійську гілку індоєв-ропейських народів.

Найдавнішу стадію розвитку в індуїзмі, що триває до II тис. до н. е., в науці прийнято називати праведичним (протоведичним) періодом. Про послідовників праведич-ного індуїстського культу світової нації відомо мало. Це були індуси, що жили на півночі Індії, та дравиди, що насе-ляли південну частину півострова Індостан. У часи біб-лійного Авраама тут уже існувала цивілізація, схожа в загальних рисах на ранньомесопотамську. Індуси праве-дичного періоду сповідували політеїзм (багатобожжя) -- своєрідний протоіндуїзм, який нагадував ранні види ма-гії. З особливою пошаною вони поклонялися богині Мате-рі та рогатому божеству, яке сиділо, подібно до йогів, схре-стивши ноги, у позі «лотос». Стародавні індуси приносили жертви різним богам, але храмів ще не будували.

Ведичний період починається приблизно з II тис. до н. е., коли арії (народи Центральної Азії) увійшли до Північ-ної Індії та поступово почали просуватися на південь. Свою назву він отримав від збірки священних текстів, що нази-валася Веди. Світлошкірі переможці навязали індусам свою цивілізацію і релігію, що ґрунтувалася на Ведах, яка значно відрізнялася від релігії дравидів: арії поклоняли-ся швидше силам природи, аніж зображенням ідолів. Го-ловними їх богами були: Індра -- бог космосу і зірок, Ва-руна -- бог неба та Агні -- бог вогню. Ведична релігія охоплювала безліч інших, дрібніших, богів, одним із яких був Сома -- бог наркотичної рослини.

Слово «веди» означає «знати», «вінець знання», «досто-вірні знання», «священне знання». Веди -- найдавніша па-мятка індуїстської релігійної літератури. Вважається, що це священне знання прийшло від самого верховного Бога-Особи. Воно існувало на початку творіння і передавалось із покоління в покоління усно. І тільки приблизно 5 тис. ро-ків тому, коли життя людей почало скорочуватись, а розум і память слабнути, Вясадева (сімнадцята аватара Крішни) записав Веди на санскриті -- найдавнішій мові на Землі. Звідси і священність, авторитетність Вед, визнання їхнього вихідного характеру щодо осмислення Всесвіту, місця в ньо-му людини, ЇЇ відносин із надприродними істотами.

Веди стали першим Святим Письмом аріїв, тому їх релігія називається ведизмом. Найістотнішим у вченні ведизму було визнання того, що людина -- не просто тіло. Це духовна істота, увязнена в плоті. А відтак її завдан-ня -- вирватись із матеріального світу і повернутися до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя. Пізніше в буддизмі ця ідея набуде свого подальшого розвитку.

Веди в основному є гімнами, що виконуються жерцями на честь богів. Збірка також, містить велику кількість мі-фів, відомостей з космології, побуту древніх індусів. Усі першоджерела індуїзму беруть свій початок із Вед. До цьо-го часу знання напамять гімнів однієї з вед -- Рігведи є обовязковим для кожного освіченого індуїста.

Веди поділяються на чотири частини.

Рігведа (веда хвали) складається з 1028 гімнів міфоло-гічного і космологічного змісту, зібраних у 10 книгах. У більшості з них прославляються бог вогню Агні та бог ко-смосу і зірок Індра.

Яджурведа (веда жертвопринесень) описує послідовність проведення жертвопринесень.

Самаведа (веда пісень) складається з 1549 гімнів, бага-то з яких є в іншому тексті -- в Рігведі. До текстів цих гімнів, що супроводжуються коментарями, жерці зверта-лися під час жертвопринесень.

Атгарваведа містить магічні заклинання й формули, здебільшого призначені для лікування хвороб.

Чотири веди заохочують задоволення матеріальних ба-жань через поклоніння напівбогам. Стверджується, що ко-ли людина жадає матеріальних благ за життя, вона мусить здійснювати жертвопринесення. Наприклад, той хто шукає удачі, має поклонятися богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Агні, бога вогню. Людина, що прагне ба-гатства, має шанувати Васу. Якщо ж вона хоче, щоб тіло її було сильним, -- Землю. Ті, хто бажає мати гарне потомство, повинні вшановувати великих предків та Праджапаті. Ве-дична література говорить про напівбогів не як про про-дукт уяви, а як про наділених владою виконавців вищої волі, які управляють справами Всесвіту. Явища в природі не відбуваються самі собою, за будь-яким із них стоїть пев-ний бог. Наприклад, Індра розподіляє дощі, Варуна відає мор-ською стихією.

На основі Вед арії розробили складну систему жертво-принесень, що пізніше призвело до утворення касти жер-ців -- брамінів. Арії запозичили і багатьох дравидських богів, а також деякі їх релігійні уявлення. Наслідком та-кої асиміляції стала надзвичайно складна ієрархія богів, багато з яких «дублюють» один одного.

Приблизно 600 р. до н. є. індуїзм розділився на дві основні течії: народну, масову релігію та просякнуту фі-лософією релігію освічених верств суспільства, в якій Ве-ди переосмислювалися заново. Головним положенням дру-гої течії стало твердження, що Всесвіт є Богом і Бог є Все-світом. Універсальна, всеохватна, абстрактна душа називалася Брахма (або Браман), тому цей релігійно-філософський напрям отримав назву брахманізм.

Духовний розвиток давньоіндійської культури в той період визначили Упанішади -- зібрання 108 філософсь-ких творів. Слово «упані-шат» означає «сидіти поруч». Воно вказує на учня, що сидить біля свого гуру (санскр. гуру -- важкий, навантаженний знанням) і уважно слухає його, щоб досягти трансцендентної ведичної мудрості. Упані-шади констатують нематеріальність абсолюту, недоступ-ність його для сприймання органами відчуття, підкреслю-ючи, що його можна осягнути тільки очищеними, духов-ними відчуттями.

У період Упанішад індуїстська концепція спасіння сут-тєво змінилася. Якщо до цього наголос ставився на вико-нанні зобовязань перед божествами, то тепер йшлося про необхідність відсторонення, втечі від життя. Було розроб-лено песимістичний погляд на земне буття, зявилися вчен-ня про сансару та карму.

Сансара (санскр. -- повторення народжень і смертей)--уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.

Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після чи-сленних перевтілень у форми нерухомих істот, мікроорга-нізмів, птахів, тварин нарешті досягає людської форми, в якій їй дається можливість самореалізувалися (бхакті-йоги) -- повністю звільнитися від коловороту сансари. Ево-люціонуючи в людській формі життя, після 400 тис. пере-втілень, душа може досягнути звільнення, повернувшись у духовний світ.

Усе, що перебуває в сансарі, перевтілюється згідно із законом карми.

Карма (санскр., досл. -- дія, обовязок, відплата) -- особлива міс-тична сила, автоматичний «закон відплати», відповідно до якого вчи-нки людини в реальному житті зумовлюють її нинішню долю і насту-пний стан її душі.

Карма диктує те, що душа після смерті людини пересе-ляється, якщо вона була «праведною», в тіло «благородні-шої» людини. Якщо ж особа була грішником -- душу чекає тіло «нижчого» індивіда, а то й тварини чи навіть комахи. За дуже праведне життя людина матиме нагоро-ду -- спасіння.

Спасіння -- втеча з круговерті перевтілень -- досяга-ється філософськими роздумами над словами мудреців та медитацією (самоконцентрацією та самоспогляданням). То-ді душа (іскра великого полумя -- Вищого Духа чи крап-ля вселенського Океану) звільняється від вічного у своєму обертанні Колеса життя і зливається з Брахмою -- душею Всесвіту. Момент звільнення називається мокша (мукті).

Водночас в індуїзмі почали виникати внутрішні рефор-маційні течії. Дві з них (буддизм та джайнізм) стали са-мостійними релігіями. Значна частина індуїстів поверну-лася до поклоніння єдиному вищому божеству. Та це не означає, що індуїзм прийшов до єдинобожжя. Адже полі-теїзм в Індії ніколи повністю не зникав, і єдине божество Брахма було представленим індуїстською трійцею (Три-мурті) -- трьома основними богами: Брахмою (творцем Всесвіту, вищим божеством), Вішну (хранителем Всесвіту) та Шівою (руйнівником Всесвіту).

Багато індуїстів (їх називають вішнуїтами) поклоня-ються тільки Вішну та десяти його аватарам (втіленням). У девяти з них Вішну вже зявлявся у цьому світі, щоб урятувати його від неминучої загибелі. Аватари Вішну такі: матсья (риба); курма (черепаха); вараха (вепр); ма-расінха (людина-лев); вамана (карлик); марашурама на-расінха (Рама із сокирою); Рама; Крішна; Будда; калкі (білий кінь) -- месіанське втілення Вішну, в якому він зявиться в кінці Калі-юги -- історичного періоду, що ни-ні триває. Сьоме й восьме втілення -- Рама і Крішна -- головні аватари, яким поклоняються найбільше.

Інші індуїсти (шіваїти) шанують бога Шіву та його дружину, яка в різних втіленнях має імена Дурга, Калі, Парваті, Деві тощо. Багато з її втілень, особливо Калі, жор-стокі. Деякі прихильники Калі, наприклад члени секти шакті, практикують і схвалюють такий аморальний зви-чай, як храмова проституція.

У І тис. до н. є. філософія індуїзму вступила у ведан-тичний (післяведантичний період). її основним джере-лом стала Веданта-сутра. Веданта-сутра -- філософська книга, що базується на ранніх Упанішадах та складається із сутр, які розкривають метод осягнення ведичного знан-ня. Це найстисліша форма всієї ведичної мудрості: сутра означає «афоризм». Веданта-сутра відома ще й за назвами Брахма-сутра; Шарірака; Вяса-сутра; Уттара-міманса і Ве-данта-даршана.

Веданта-сутра складається з чотирьох розділів, кожен із яких має чотири частини -- усього 16 частин (зошитів) афо-ризмів. Вона починається словами: «Настав час запитати про абсолютну істину» -- і вчить, що людина потребує звіль-нення та мусить пройти через стадії прагнення до насолод та світського (мирського) успіху. Тільки з настанням зріло-сті особа звертається до ідеї самозречення і морального обо-вязку (дхарми). Але її найглибша, найголовніша потреба -- усвідомлює це людина чи ні ---є звільнення (мокша).

Мокша досягається, коли особа робить своє буття, сві-домість та думки нескінченно досконалими. Оскільки Бра-хма -- абсолютна душа -- є безкінечним життям, свідо-містю і блаженством, єдиний шлях досягнення мокші для людини -- усвідомити, що її приховане внутрішнє «Я» (атман) є не що інше, як Брахма. Щоб описати це звіль-нення особи через злиття з Брахмою, індуїсти користу-ються традиційною формулою «тат твам асі» (ти є це). Отже, індуїстське спасіння уможливлюється відокремлен-ням від свого смертного «Я» і злиттям із Абсолютом. Тоді людина занурюється в нірвану -- стан безкінечного спокою, позбавленого найменших бажань і емоцій.

Відомо три основні способи досягнення нірвани.

Спасіння через пізнання (джнана-йога) вимагає ви-вчати вислови мудреців та священні книги, віддаватися медитації, звертаючи свою свідомість всередину себе, щоб усвідомити ідентичність атмана та Брахми.

Спасіння через самопожертвування (бхакті-йога) менш філософське і тому є популярнішим. Згідно з цією доктриною шлях до Бога є індивідуальним -- той, хто при-святив себе йому, сам вибирає певний спосіб служіння бо-жеству і сподівається таким чином злитися з ним.

Спасіння через виконання звичаїв (карма-йога) лю-дина може досягти за умови точного (абсолютно альтруїс-тичного, дуже щирого, із власної волі) виконання всіх ритуалів і церемоній, жертвопринесень, паломництва та ін-ших добрих справ.

Кожен спосіб певною мірою включає в себе і четверту доктрину -- раджа-йогу, яка є технікою медитації (конт-ролем за тілом, диханням і думками). Головна мета ра-джа-йоги -- злиття віруючого з Брахмою.

Індуїстська філософія розглядала цей світ як тимчасо-ве житло, щось на зразок тренувального полігону для ду-ші. Вважалося, що існує велика кількість галактик і світів, схожих на наш, і всі вони підкоряються моральному зако-ну карми. Всесвіт проходить через безкінечні цикли роз-витку, розвалюючись і утворюючись знову. Як стверджу-вали індуїсти, цей світ, із його насолодами і страждання-ми, добром і злом, є несуттєвим і облудним. Все, що оточує нас, -- майя (ілюзія). Тоді навіщо ж узагалі він існує? Від-повідь проста -- це велика гра божества -- ліла, косміч-ний танець безкінечних сил.

До ведичної літератури відносяться також Ітіхаси (Іс-торії), які, у свою чергу, складаються з Пуран, «Махабхара-ти» та «Рамаяни». Ітіхаси передають ведичну мудрість у формах легких для розуміння оповідань і описів історич-них подій. Тому про Пурани, «Махабхарату» і «Рамаяну» говорять як про пяту веду.

Вважається, що Пурани розповідають про події, які від-бувалися не лише на Землі, а й на багатьох інших плане-тах Всесвіту. Те, чого не може осягнути людський розум, ще не означає, що його не існує. Тому послідовники Пу-ран вірять, що описане в них насправді мало місце у різ-ний час і за різних обставин, бо ж великий мудрець Вяса-дева, як автор, не наповнював би своїх творінь вигадками. Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Гос-пода (Бхагавана) і його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бхагавана.

Існує 18 основних Пуран. Найпопулярніша з них -- «Бхагавана Пурана» (відома ще як «Бхагаватам», що пе-рекладається як «Прекрасна наука про Бога»). Вона вва-жається прямим коментарем до Веданта-сутри, оскільки обидва твори мають одного автора -- Вясадеву. Основ-ною темою «Бхагаватам» є опис особи Бхагавана Крішни (Крішна -- «Всепривабливий»), його діянь, оточення і під-даних. Тут можна зустріти і думки Вясадеви про абсо-лютну істину -- джерело всього сущого.

У «Махабхараті» -- розповіді про велике царство Бха-рата-варшу -- описується історія імперії, до складу якої входив увесь давній світ. Іноді її називають ще «Ведою

Крішни». «Махабхарата» є найбільшим поетичним тво-ром світової літератури: вона складається зі ста тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією її автором також вважається Вясадева. Головною частиною «Ма-хабхарати» є «Бхагавад-гіта», що також присвячена Бха-гавана Крішні.

«Рамаяна» -- епос давнього поета Валмікі Муні. Цей поетичний твір написаний у IV ст. до н. є. і присвячений просуванню аріїв у Північну Індію та на о. Ланка (тепер Шрі-Ланка). У центрі оповіді -- героїчні подвиги народного улюбленця Рами, який вступає у боротьбу з демоном Раваною, аби звільнити свою дружину Сіту. Завершує поему розповідь про те, як Рама в оточенні своїх друзів купається у священній річці, а потім вирушає в божественних небесних колісницях на небо, де стає богом Вішну.

«Махабхарата» та «Пурани» декларують циклічність існування сущого. Виникнення Всесвіту розглядається як подія, що періодично повторюється. Народившись із води, вогню і золотого зародка, світ послідовно переживає чоти-ри епохи -- юги: Сатья, Трета, Двапара і Калі.

Перша епоха -- Сатья-юга -- це пора загального бла-годенства: пишна і щедра природа, люди живуть щасливо, не знаючи особливих клопотів і тяжкої праці. Немає соці-альних відмінностей, потреби в державній владі: всі одна-ково доброчинні, і виконання обовязку (дхарми) ніким не ставиться під сумнів. Але вже в наступний період -- Трета-югу -- зявляються людські вади, а добро зменшу-ється на четвертину. Щоб задобрити богів, люди почина-ють приносити їм пожертви. Коли ж настає третя епо-ха -- Двапара-юга -- праведність і релігійність занепада-ють ще більше. Кількість вад збільшується, і людське життя входить у сферу хвороб і стихійних бід. Та справж-ні жахи приносить із собою завершальна, четверта епо-ха -- Калі-юга, яка щедра на суперечки, невігластво, безбо-жність і гріх. У ній практично відсутні справжні чесноти. Людською поведінкою керують злість, заздрість, честолюб-ство. І коли навіть страх не здатний стримувати злі інсти-нкти, Калі-юзі настає кінець. Зявляється сам Верховний Господь в образі Калки-аватари, що знищує демонів, рятує своїх відданих та починає нову Сатья-югу. І все повтрю-ється знову: золота епоха переходить у цикл деструкції моралі, що приводить світ до катастрофи. Отже, світовий процес постає нескінченним повторенням одного і того ж. Тому конкретні історичні події не мають щонайменшого значення.

В основу індуїстського світобачення покладено віру в споконвічну логічність і взаємоповязаність світу, в пев-ний вселенський духовний порядок, своєрідну еволюцій-ну шкалу космічних масштабів. Все в цьому світі послі-довно розвивається від матерії до духу, проходячи при цьому проміжні стадії від матерії до життя, свідомості, потім до розуму, і нарешті, до духовної досконалості.

Обєднавчим чинником індуїзму виступає ідеалістич-на філософія, в якій першопричиною і найвищим нача-лом світу визнається не Бог у його християнському розу-мінні, а безначальний, безкінечний абсолют, духовний уні-версум, що включає (як Космос) і все, і всіх, недосяжний ні для розуму, ні для молитви, не доступний повною мірою ні усвідомленню, ні опису, ні визначенню. І якщо людина по-бажає недосконалим своїм словом хоч як-небудь переда-ти свої уявлення про нього, то не про небесне буття чи ангельський спів починає вона мову, а про дихання, життя, совість, безкінечність часу і простору, і зрештою, косміч-ний закон еволюції. Цей закон можна назвати найважли-вішою рисою індуїзму, його фундаментальною ідеєю. І са-ме в цьому полягає його суть.

Делись добром ;)