Історія проведення Вселенських Соборів

курсовая работа

Вступ

вселенський собор християнська церков

Доба Вселенських Соборів знаменує переломний момент як в історії християнства, так і встановленні тих цивілізацій, колискою яких було Середземноморя. З одного боку, в ці неповні пять сторіч у цілому завершується оформлення християнської догматики, класичні обриси набувають церковні традиції. З іншого боку, на цей же час припадає і трансформація пізньоантичного суспільства в середньовічне. «У смути і в боріннях перероджується і приводить до Церкви стародавній світ», - писав про цей час один з найбільших православних богословів ХХ століття протоієрей Г. Фроловський Фроловский Г.В. Византийские Отцы в V-VІІІ веков. Из чтений в Православном богословском институте в Париже. - М., 1992 .

Хвилююча, драматична і безмежна складна історія Вселенських соборів, як, втім, і вся двохтисячолітня історія Церкви, показує скільки творчих зусиль, пошуків, розважливості і мудрості вимагає універсальність церкви.

Сьогодні по всьому світу, на всіх континентах, і самих різноманітних і екзотичних регіонах можна знайти християн; часом віра наших ново звернених братів здається більш свіжішою, більш живою, ніж у одновірців в старій Європі. Так, християни є повсюди - але по великій частині на правах меншості; досить часто - загрозливої меншості, підставленої під удар - зазначає С.С. Аверинцев Аверинцев С.С. София-Логос. Словарь. Второе, испавленое издание. - К.: Дух і Літера. - С. 399-407..

Із самого початку середніх віків склалися два християнсько-церковні центри: Візантія і Рим. Інші патріархи - Єрусалимський, Антіохійський і Александрійський - невдовзі втратили самостійне значення і опинилися кожна в сфері впливу одного із вказаних центрів.

Становище Константинопольського патріарха і римського папи були неоднаковими. Східна Римська імперія, як відомо, зберігала свою незалежність і деяку цілісність ще протягом тисячоліття, а Західна перестала існувати вже на кінець V ст. патріарх здійснював церковну юрисдикцію в державі з централізованим управлінням, а на великій території, де свою владу здійснював римський папа, як правило, був ряд дрібних держав, світським керівникам яких папа формально не корився, але мав з ними лагодити.

Патріарший престол був надійно захищений імператорською владою від зовнішніх ворогів, але це означало повну залежність церкви від імператора. Папи були порівняно вільні від прямого впливу зі сторони світської влади. Проте їм приходилося лавірувати між правителями варварських держав, що заснувалися на території колишньої Західної Римської імперії.

За легітимізацію влади Каролінгів через помазання на королівський престол Піпіна Короткого, привела до утворення світської держави папи - Патримонії Св. Петра.

З часом візантійські імператори передали папству ряд своїх безпосередніх повноважень на півострові, і перш за все, збирання податків з населення в грошовому і натуральному виді, а також найм військових загонів для допомоги імператорській владі у відбитті зовнішніх нападів на Італію і таке інше. Таким чином, Римська церква, до часу, що розглядається, вже перетворилася в деяку подобу держави, яку їй приписувала свідомість віруючих мас як спеціально релігійної організації, хранителю божественної істини, посереднику між людьми і Богом.

Для написання курсової роботи автор використав літературу і світську і церковну. Із світської літератури велику увагу даному питанню приділяв Карташев А.В. Карташев А.В. Вселенские Соборы. - М.: Библиополис, 2002 . , де докладно подано причини скликання Соборів, їх діяльність, кількість учасників, головні догмати і канони, що були прийняті. Автор детально зупинився на відносинах між Східною і Західною церквами, а особливо між їх патріархами.

Також було використано дослідження Керова В.Л. Керов В.Л. Вселенские Соборы и разделение церквей: Лекции. - М.: Изд-во РУДН, 1998., який подає коротко, але дуже змістовно всю історію Вселенських Соборів, а також передумови і хід подій церковного розколу 1054 року.

Дослідження Бедуела Г. Бедуел Г. Історія Церкви / пер. З франц. Г.Григоровича. - Львів: Свічадо, 2000., де він подає уявлення про історію Римської церкви протягом двадцяти століть її існування.

Церковна література відрізняється одна від одної. Праці священиків відрізняються своєю за ангажованістю. Проблеми історії церкви розглядаються під призмами або православя або католицизму, і через це, питання які там розглядаються, мають субєктивну оцінку. Із церковної літератури використана праця богослова ХХ ст. Болотова В.В. Болотов В.В. Лекции по истории церквы. Т. І-ІV. Ренпринтное издание. Издание Свято-Преображенского Валаамского Ставропигиального Монастыря. Под ред.. проф. А. Бриллиантова. - М., 1994. На його думку, історія вселенських соборів християнської церкви, починаючи зі знаменитого Нікейського (325 г)., що прийняв загально християнський Символ віри, і закінчуючи Нікейським (787 р.), - це одна з найцікавіших і в той же час найскладніших тем для дослідження.

Також використано роботу богослова ХІХ ст.. Булгакова С.В. Булгаков С.В. Настольная книга свячено-церконо-служителей. Ч.2. Издательский отдел Московского Патриархата. - М., 1993., в якій він коротко подає головні причини скликання і діяльність Соборів, головних винуватців і їх учасників, догмати і канони, що були прийняті.

Дослідження католицького священика Хоми І. Хома І.о. Нарис історії Вселенської церкви. - Рим: Український Католицький Університет Св. Климента Папи; Львів: «Стрім», 1995., в якому він висвітлив історію і католицької і православної церкви; подано важливі рішення і помилки церков за роки свого існування; становлення папи як світського правителя, залежність патріарха від імператора.

Метою курсової роботи є вивчення діяльності і ролі Вселенських Соборів для встановлення християнської Церкви, а саме, догматичне вчення і канонічне законодавство.

У контексті зазначеної мети автор ставить перед собою наступні завдання:

· виявити причини скликання церковних соборів;

· проаналізувати їх діяльність;

· розкрити суть дискусій навколо тринітарних і христологічних питань;

· охарактеризувати догмати і канони, що були прийняті Соборами;

· простежити на прикладі діяльності Соборів відмінність між західною і східною церквами;

· розглянути тогочасне становище Римського папи і Константинопольського патріарха.

Хронологічними межами даної курсової роботи є період з 325 року до 787 року, оскільки саме в ці роки скликалися Вселенські Собори. Географічними межами дослідження є території спочатку Західної Римської імперії, а після її розпаду - здебільшого лише папської області; а також територія тогочасної Візантійської імперії.

Структурно курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. В першому розділі розглядаються причини скликання і діяльність перших трьох Вселенських Соборів - Нікейського, Константинопольського та Ефеського і їх боротьба з аріанством. На цих соборах був створений та прийнятий відомий Символ віри - так званий Нікеє - Царгородський. В другому розділі йдеться про діяльність IV Вселенського Собору у Халкідоні 451 року - причини скликання, основні догмати і канони, що були прийняті та боротьба з монофізитством. На цьому соборі був прийнятий знаменитий двадцять восьмий канон - який визнав Константинопольського патріарха другим після римського папи. В третьому розділі йде мова про останні три Собори - ІІ Константинопольський, ІІІ Константинопольський і ІІ Нікейський. Також дана суть іконоборського руху і боротьбу з ним.

Делись добром ;)