Історія проведення Вселенських Соборів

курсовая работа

І розділ. Тринітарні дискусії і перші три Вселенські Собори

IV ст. стало переломним в історії Римської імперії. У цей період Рим поступово втрачає своє значення як центр могутньої держави. Відбувався занепад західної частини імперії. На історичну арену все відчутніше виступала її Східна частина. На тлі загальної кризи імперії велику популярність серед народних мас все більше завойовувало християнство. Вже наприкінці І ст. воно значно поширилось на території Римської імперії. Тут утворилась значна кількість християнських общин та церков. Нове віровчення виникло на Сході, у Палестині і звідти поширювалось до Сирії, Фінікії, Кілікії, потім - на о. Кіпр та Едессу. Головащенко С. Історія християнства. - К.: Либідь, 1999. - С. 90.

Християнська церква у Східній Римській імперії на початку IV ст. набула значної популярності серед широких верств населення. Проте, переживши жорстокі гоніння та отримавши врешті офіційне визнання, вона не змогла уникнути розбрату всередині самої себе. Серед широких верств населення спостерігалася тенденція повернення до античних традицій, почали зявлятися різновиди християнського вчення, замішані на філософських традиціях минулого. В І - ІІІ ст. серед християн виникло багато сект - угрупувань, які по-своєму тлумачили божі заповіді: назореї, докети, аріани, монтаністи, гностики. Лебедев А. П. Эпоха гонений на христиан и утверждение христианства в греко-римском мире при Константине Великом. - М., 1994. - С. 322.

Найбільш небезпечною для церковної влади сектою були аріани, засновником яких був пресвітер Олександрійської церкви Арій. Аріанство стало прапором усіх ворогів Римської імперії та імператорської влади. Сутність аріанства полягала у запереченні християнського догмату троїстості. Погляди Арія знайшли прихильників серед багатьох представників еліти суспільства. Це не могло пройти повз увагу ортодоксального напрямку християнства. Розгорілася суперечка, в якій опонентом Арія виступив Олександрійський єпископ Олександр. Проблема вийшла за межі конфесії і набула загальноімперського характеру. Імператор Константин І не залишився осторонь конфлікту та відіграв значну роль у його вирішенні. Там само. - С. 332.

У IV ст. християнство переживало досить нелегкі, сповнені напругою часи - від жорстоких гонінь імператорів Діоклетіана та Галерія на общин, до перетворення, врешті, на офіційну релігію за часів правління імператора Константина І Великого та його наступників.

В аріанстві спочатку часто вбачали просту суперечку між богословами, яка переросла у складну та заплутану дискусію. Дійсне значення та зміст цього конфлікту полягали в іншому. Він вмістив у собі політичні, соціальні та національні мотиви, до яких додавалися протиріччя з приводу віровчення та способу релігійного життя.

У період інтенсивного поширення аріанства та розростання христологічної суперечки у християнській церкві у 322-323 рр. імператор Константин не мав змоги звернути на це увагу, воюючи за владу зі своїм співправителем. Засліплений перемогою і заздрістю, він присуджує свого старшого сина Кріспа до страти, а потім, порушуючи клятву - страчує Ліцінія. Після здійснення такої рокової помилки, як вбивство власного сина, Константин починає шукати успіху, щоб забути ті криваві дні. Більше занурювався у внутрішні справи держави. Він взявся за вирішення церковного конфлікту. З цією метою пише Арію та Єпископу Олександру листа, в якому виклав свою позицію стосовно релігії: «Я дуже хотів би, щоб учення усіх народів про божество було приведене до єдиного ладу!» Імператора дуже стурбувала сварка і він прагнув примирити ворогуючі табори: «Як жорстоко вразила мій слух, або краще сказати, саме серце, звістка про те, що між вами виникли непорозуміння. Оголошую про своє право бути посередником у вашому конфлікті і покровителем миру між вами». Константин закликав до одностайності у питаннях віровчення, зазнаючи, що «подібні суперечки - справа голоти, і більше підходять дитячому невігластву, ніж розуму людей освічених і мудрих. Хай буде у вас одна віра, одне розуміння, один заповіт Всевишнього» Спасский С. Обращение императора Константина Великого в христианство. Сергиев посад, 1904.

.

Імператор прагнув єдності і спокою в церкві, бажаючи остаточно закріпити за християнством статус ідеологічної «опори своєї імперії» та поставити Церкву на службу державі. Тож суть суперечки, розбіжності у поглядах між Арієм та Олександром його не хвилювали. Так само, як не вбачав він чогось значного та небезпечного у самому аріанстві. Однак, розбіжність поглядів між церковними кланами та ієрархами Церкви могла сильно підірвати власні позиції імператора, котрі не відзначалися стабільністю у Східній частині імперії. Прагнучи зберегти спокій в державі, Константин написав ще одне послання, на цей раз для прямого винуватця конфлікту - Арія. У листі він намагався повернути Арія в «істинну» віру та відвернути кровопролиття, що могло виникнути. Однак, примирити опонентів не вдалося. Тому було скликано Собор, на якому суперечливі питання винесли на суд широкому загалу представників Церкви.

І вселенський собор відбувся 325 р. у місті Нікея і проходив в залі літньої імператорської палати. На ньому було присутньо 318 отців, з них святі Спиридон Тримифунтський і Миколай Мирлікійський (Чудотворець). Головував сам імператор. Головним приводом до скликання Собору була, звісно ж, єресь Арія. Але до цього також додавалося: невідповідність святкування Пасхи в різних місцевих церквах і розкол Мелетія, єпископа Нікопольського. Діяльність Собору тривала з 20 травня по 25 липня 325 року.

Головним опонентом Арія був Александр, єпископ Александрійський, якому допомагав знаменитий Афанасій Великий,що тоді був архідияконом Александрійської церкви. В опозиції о них стояли два Євсевія, никомедійський і Кесарійський, а також Феогнид, єпископ Нікейський Булгаков С.В. Настольная книга … - С. 1746.. На Нікейському Соборі вчення Арія було засуджене та проголошено єрессю. Крім засудженн аріанства, Нікейський Собор прийняв так званий «Канон» або «Символ віри», короткий виклад основних положень християнської релігії Символ веры Первого Вселенского Собора. - Каноны или книга правил. - С. 13.. Дотримання цих положень вважалося обовязковим для кожного християнина. Двох єпископів, які відмовилися підписати рішення Собору (Феона Мармаринський і Секунда Птолемаідський), і самого Арія прокляли і відправили в заслання.

Рішення Нікейського Собору сприяли кінцевому оформленню християнської Церкви. На Соборі був прийнятий християнський календар, уточнена система церковної ієрархії, також були розроблені правила святкування Пасхи. Згідно цим правилам, о збереглися в православній церкві в повній мірі до сьогоднішнього часу, християнську Пасху мають святкувати після Пасхи іудейської, в першу неділю після того повнолуння, яке, будучи вичисленим по спеціальним правилам, має бути в день весняного рівнодення або безпосередньо після нього Керов В.Л. Вселенские соборы и разделение церквей: Лекции. - М.: Изд-во РУДН, 1998. - С. 14.. Причому, за день весняного рівнодення було взято 21 березня (за Юліанським календарем). Розкол Єгипетської церкви був припинений засудженням Мелетія. Також, Собор видав ще двадцять правил або канонів, що стосувалися церковної ієрархії і дисципліни Каноны или книга правил. - С. 36-42.. Єпископи Риму, Александрії, Антіохії одержали звання патріархів, а перші два - ще і звання пап. На чолі християнських общин були назначені архієпископи, в міста - єпископи.

Константин І Великий підтримав і власноруч підписав Символ Віри, запропонований опонентами Арія. Для зясування позицій Константина І вартим уваги є заключне послання імператора до усіх єпископів і народів, в якому він наголосив: «Аріанство є нечестивим і єретичним вченням» і закликав знищувати твори Арія та його прибічників.

Успішне проведення Собору ще раз засвідчило той стан Церкви імперії, який, професор А.П. Лебедєв, назвав «торжеством християнства при Константині Великому» Лебедев А.П. Вказана праця. - С. 275.. Син і спадкоємець Константина І Великого імператор Констанцій (337-361) так само, як і батько, зблизився з аріанами і навіть втручався в теологічні дискусії, заявляючи в дусі аріанства, що Бог-Син не був «єдиносущним» Богу-Отцю, а лише «подібносущним». Це, звісно, посилювало позиції аріанства і ослаблювало Церкву. Аріанство залишалося її головним ворогом протягом багатьох десятиліть. Воно стало знаменням сепаратиських, по відношенню до Церкви, угруповань. З ним остаточно було покінчено лише на ІІ Вселенському соборі в Константинополі 381 р.

До моменту скликання собору виявилася певна перевага аріан над прибічниками рішення Нікейського Собору. Навіть архієпископ Константинополя Македоній зміг стати ближчий до них. Крім того в імперії діяло велике число сект анти ортодоксального напряму. Три великі кападокійці: Василій Великий, Григорій Назіанзейський і Григорій Нісійський очистили поле від богословських непорозумінь, що перешкоджали правильному розумінню Нікейського визнання, яке вони висловлювали кількома словами: «Одна субстанція, три Особи» Хома І.о. Нариси історії Вселенської церкви. - Рим: Український Католицький Університет Св. Климента Папи; Львів: «Стрім», 1995. - С. 66.. Щоб усунути існуюче напруження і завести мир, імператор Феодосій І Великий вважав за необхідне скликати церковний Собор, який згодом дістав статус Вселенського. На Соборі також мало бути визначено божество Св. Духа. Тих, хто заперечували і твердили, що Св. Дух є творінням Сина, названо «Пневматомахами», тобто противниками Св. Духа, а так як серед них був і Константинопольський єпископ Македоній, тому деякі називали їх також македонянами.

ІІ Вселенський Собор почався в травні 381 р. в Константинополі. Він тривав три роки. В ньому взяли участь тільки єпископи Сходу, і тому числом учасників він був менший, ніж Нікейський, всіх було майже 150. Папа Дамасій не був запрошений і не вислав представників. Західні єпископи були зібрані на початку 381 р. у Аквілеї (Італія). Про перебіг Собору знаємо ще менше, ніж про Нікейський. Спочатку головував Мелетій Антіохійський, потім знаменитий Григорій Назіанзин, відомий в Церкві під іменем Богослова, і вкінець, Нектарій, намісник Григорія на Константинопольській кафедрі. Цей Собор скликався проти Константинопольського єпископа Македонія і його послідовників наполовину аріан-духоборців, які вважали Сина тільки подібносущним Отцю, Св. Духа - першим творінням і знаряддям Сина. Собор також мав на увазі і аномеїв, послідовників Аеція і Евномія, послідовників і Фотіна (Сримського), що відновив савеліанство, і Аполлінарія Лаодикійського.

На саме засідання Собору було скликано 150 єпископів - послідовників Нікейського Символу віри. Імператором були запрошені і 36 єпископів, послідовників Македонія. Але ті, відчувши свою ізоляцію від інших учасників, пішли із Собору і покинули Константинополь. Потрібно зауважити, що Феодосій скликав Собор тільки в межах своєї, Східної частини. Іншими словами, першочергово це був тільки всесхідний собор. Тим не менше, вже після початку своєї роботи для участі в засіданнях прибули двоє представників Заходу. Та головне, що характеризувало цей Собор це те, що питання, які обговорювалися виходили за межі інтересів однієї Східної церкви. Це і було причиною того, що незабаром формально єдина Церква включила Собор в число Вселенських.

Перш за все Собор зайнявся константинопольською кафедрою. Першочергово були підтверджені єпископські повноваження Григорія Богослова, але пізніше єпископом Константинополя, за указом імператора, був вибраний світський чиновник - до того моменту навіть не хрещений - Нектарій, який став почесною головою Собору. Але справа була не тільки в призначенні голови столичної кафедри. На Соборі, а потім і за його межами, йшла мова про роль цієї кафедри, про її місце в церковній ієрархії. Розбіжності по цьому питанню стали початком довгих суперечок, стали одним із головних каменів натужності у відносинах Східної і Західної церкви.

В першому каноні Отці собору підтвердили визнання віри і ще раз загально осудили всякого роду аріан, або Пневматохів (Духоборців) Правило 1. Каноны или книга правил. - С.43..

Справа в тому, що Собор, висунувши в другому каноні загальну постанову, підтвердивши перевагу старіших кафедр, що знаходилися на Сході, визнав необхідність відмітити роль і ієрарха Нового Риму, тобто Константинополя Правило 2. Там же. - С. 44.. В третьому каноні, взявши під увагу нове значення Константинополя як нового осідку імператора, собор признав: «Константинопольський єпископ має перевагу в честі після Римського єпископа, тому що град цей є Новий Рим» Керов В.Л. Вказана праця. - С. 16.. Суть цієї постанови не у боротьбі з Римом, а у відношенні над Александрією, а також в приниженні Антіохії, яка вважалася першою на Сході.

Пятий, шостий і сьомий канони, які грецьке передання приписують Константинопольському соборові, належать до іншого Синоду, що відбувся там у 382 р. і який переслав єпископам Сходу декрети Собору, що відбувся роком раніше, але не одержав підтвердження з огляду на третій канон. Прийняте визнання віри було назване Нікеє - Царгородським і ввійшло в Символ віри: «І в Духа Святого, Господа животворящого, іже от Отця ісходящого, іже со Отцем і Сином сопоклоняємаго і славимаго, і глаголавшаго пророки» Символ веры Второго Вселенского Собора. Каноны или книга правил. - С.14.. Так звучать слова Символу віри І Константинопольського собору 381 р., який пояснив таїнство походження Св. Духа від Отця, підтверджуючи єдність і рівність у божестві цього Св. Духа з Отцем і Сином.

Папа римський не прийняв указану постанову про роль Константинополя, як іне визнав деякі інші постанови, хоча одобрив і затвердив рішення Собору про Символ віри. Справа в тому, що третє правило не зачіпало римського єпископа безпосередньо, залишаючи за ним першість, вона, як відмітив В.В. Болотов, була негласною. Римський єпископ міг розглядатися, згідно цього канону, першим тільки по значимості самого Риму як древньої столиці імперії. А з такою точкою зору папство аж ніяк не могло змиритися. І це при цьому, що згадуване третє правило, надало константинопольській кафедрі вельми велику шану, проте не предявив їй найменшої влади Болотов В.В. Лекции по истории древней церкви. ІІІ. История церкви в период Вселенских соборов. Истории богослов ской мысли. - М., 1994. - С.224-225. . Правда, в силу складності свого положення, Дамасій І не заявив протест проти надання константинопольському єпископу привілеїв честі. Не спромоглися це зробити і наступники Дамасія, хоча вони і не визнали константинопольський канон, римські папи просто не бачили в ньому посягань на прерогативи римської кафедри.

Але питання про Константинопольську кафедру не було головним на Соборі. Одне з головних питань, до речі вирішених пізніше інших, було засудження єретиків - євноміан або аномеїв, аріан або євдоксіан, піваріан або пневматомахів, савеліан, маркеліан, фотивіан, аполлінаристів. Особливо важким було засудження Арія і його прибічників. На їх боці опинилися 22 єпископа. Та все ж таки головним рішенням Собору було прийняття Нікеє - Царгородського Символу віри. В завершенні Собор постановив форму церковного суду і прийняття єретиків в церкву після покаяння, одних через хрещення, інших через миропомазання, дивлячись на їхні гріхи.

Та ІІ Вселенський Собор так і не зміг вгамувати пристрасті. ІІІ Вселенському Соборі, скликаному в 431 р., передувало пів віковий смутний час. Місце тринітарних протиріч, присвяченим трьом іпостасям Божественної Тройці, що тривали триста років і завершилися поразкою аріанського богословя, зайняли христологічні протиріччя. Мова йшла про зіткнення думок з приводу двох природ в Христі - божественної і людської. Несторій з фанатичною жорстокістю виступав проти того, щоб Діву Марію називали не «Богородицею», а «Христородицею» Булгаков С.В. Вказана праця. - С. 1747.. Св. Кирил, для запобігання небезпеки від всієї Церкви звернувся до Цилестіана, папи римського, який на помісному соборі в Римі засудив Несторія. Це засудження було повторено і в Александрії. Але патріарх Антіохійський Іоан, особистий друг Несторія, обмежився тільки проханням до константинопольського побратима, щоб він залишив оману і заспокоїв Церкву. Саме ці нові догматичні зіткнення і спричинили, з однієї сторони монофізитством, а з іншої - несторіанстві. Коли богословська суперечка загострилася, тоді імператор Феодосій ІІ окружним листом від 19 листопада 430 р. зверненням до митрополитів Сходу і Заходу (через імператора Валентіана ІІІ) скликав ІІІ Вселенський Собор до Ефесу, на свято Пятидесятниці 431 р. там була велика церква присвячена Пречистій Діві Марії і вона стала церквою Собору. Особистим листом імператор запросив найбільшого богослова західної Церкви того часу - Св. Августина (однак він помер в обложеній вандалами Гіппоні, ще до приходу імператорського листа) Хома І.О. Вказана праця - С. 85.. Коміт Кандидіан був відправлений бути присутнім при відкритті Собору в якості імператорського представника і залишатися на весь час засідань в Ефесі, але тільки для зберігання зовнішнього спокою і тиші. В назначений строк зібралося більше 200 єпископів, але не було ні представників римського папи, ні патріарха Антіохійського з усіма представниками Сирійської церкви: одні були затримані, інші не зявилися навмисно. Кирил, знаючи вже згоду папи римського, не вважав за потрібне дочекатися сирійців і після шістнадцяти днів після строку, відкрив Собор під головуванням своїх, Ювеналія, патріарха Єрусалимського і Мемнона, митрополита Ефеського.

Несторій відмовився зявитися для відповіді за свої діяння, але після трьох кратного запрошення, був засуджений і підданий анафемі. Римські посли, які прибули після проголошення анафеми, підтвердили її від імені папи. Але патріарх Антіохійський поступив по-своєму. Прибувши зі своїми єпископами до Ефесу, він в захист Несторія відкрив свій собор під своїм головуванням, де визнав єретичними так звані «анафематизми» Кирила, видані на Александрійському соборі, прокляв його самого і Мемнона, запрошуючи всіх інших єпископів відокремитися від них і приєднатися до нього для створення Вселенського собору. Св.. Кирил не рішився відповісти прокляттям на прокляття, а тільки оголосив від імені великого Собору тимчасову заборону священнодійства і єпископської влади Іоану з усіма його спільниками, доки він буде наполягати на розколі. Кандидіан зі свого боку не тільки не прийняв ніяких мір до припинення виниклого роздвоєння Собору, але і сам перейшов на сторону Іоана і був присутнім на відкритті окремих засідань. Імператор, діставши повідомлення про все скоєне виявив свою незадоволеність розколом, не схилився ні до одної, ні до іншої сторони і вимагав, щоб всі обєдналися в єдиний Собор Хома І.о. Вказана праця. - С. 86..

Новий чиновник, висланий з Константинополя, повинен був разом з Кандидіаном спостерігати за ходом подій цього повного Собору, в повному сенсі Вселенського. Тим часом, на ІІ сесії Собору 10 липня в домі єпископа Мемнона привітали папських легатів (двоє єпископів і священик), на ІV сесії (16 липня) проголошено неважливим рішенням Антіохійського синоду, на V сесії (17 липня) проклято патріарха Іоана та його прихильників. Врешті на VІІ і останній сесії (31 липня), що відбулися у церкві Марії, підтверджено шість канонів звернених проти Несторія і його прихильників. Окружним листом повідомлено про ці рішення тих єпископів, які не брали участь у Соборі. Між тим, у Константинополі виявлялося сильне озлоблення проти Несторія: анафема, виголошена на Соборі, була повторена всенародно в столиці; монахи в супроводу православних мирян пішли до імператора торжественною ходою, просити його про утвердження прокляття єретика. Феодосій підтвердив засуд про усунення Несторія, але й одночасно наказав увязнити його противників Кирила і Мемнона та вислав до Ефесу свого скарбника Іоана. Сирійські священики, розглянувши справу, погодилися на засудження Несторія і виявила готовність до примирення, якщо тільки разом з тим буде признано засудження, виголошено ними на анафематизми Кирила. Імператор покликав до себе вісі представників обох партій, але його посередництво не увінчалося успіхом. Тоді він видав рішення проти Несторія, мабуть під впливом своєї побожної сестри Пульхерії. Внаслідок того Несторій був висланий до монастиря недалеко від Антіохії, а потім до південного Єгипту, де він і помер залишаючись вірним до самої смерті своїм переконанням.

Отці Собору могли повернути до своїх єпархій. Також і патріарх Кирил, 30 жовтня 431 р., вернувся до своєї Александрії, здобувши не тільки велику богословську, але також і церковно - політичну перемогу. Ефеський Собор установив апостольську науку, що в Ісусі Христі є дві природи, тобто божественна і людська, але тільки одна особа, а саме божественна особа Сина Божого, що беручи на себе людське тіло, прийняв до своєї божественної природи також і природу людську; через те Пречиста Діва Марія зовсім справедливо називалася «Богородицею» («Теотокос») Хома І.о. Вказана праця. - С.86.. Намагаючись припинити нескінченні, на його думку, дискусії, імператор оголосив про розпуск Собору в той момент, коли православна більшість практично святкувала перемогу.

Таким чином, Церкві без особливих зусиль вдалося нанести поразку і аріанству, і несторіанству.

Делись добром ;)