1. Характерні риси католицизму

Католицизм є одним із напрямів у християнстві, який виник внаслідок першого великого розколу в християнстві в 1054 р. Католицизм поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія і західні області України) Європі, у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії, Африці також є католики, але вплив католицизму тут незначний.

Католицизм має багато спільного з православям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, своєрідними засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної діяльності і нової релігійної свідомості. Католицизм доповнив "Символ віри" новими догматами. Католицизму притаманні догмати християнства, але він має й специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Що це за особливості?

Основним догматом католицької церкви, що відрізняє її від інших течій у християнстві, є догмат про непогрішимість папи Римського. Він полягає у тому, що папа Римський, який виступає з амвона з тих чи інших питань віри і моралі, є непогрішимим. Прийняття цього догмата папство домагалося протягом сторіч, але добилося тільки в 1870 р., коли його було прийнято католицьким Вселенським Собором у Ватикані.

Ведучи боротьбу за духовну та світську владу, папи йшли на численні союзи з королями, користувалися опікою могутніх феодалів, невпинно примножували свої багатства і посилювали політичний вплив.

Наступний догмат католицизму - це догмат про "чистилище", прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Вчення про "чистилище" полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в "чистилище" - місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів і в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробувань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в "чистилищі". Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті, а й матеріальними можливостями близьких покійного. Дуже важливим положенням католицизму є теза про особливу роль духівництва, що людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги перед мирянами і повинно мати надзвичайні права і привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючим читати Біблію, оскільки це є виключним правом духівництва. Католицизм вважає канонічною лише Біблію, яка написана латинською мовою, якою не володіє переважна частина віруючих.

Католицька догматика встановлює необхідність систематичної сповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик повинен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духівництво проникає в особисте життя віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем ксьондза або монаха. Систематична сповідь, таким чином, дозволяє католицькій церкві мати значний вплив на суспільство, особливо на жінок.

Серед релігійних положень католицької церкви є й таке: немовби Христос, Богоматір і святі мають таку велику кількість заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блаженства всьому існуючому і майбутньому людству. Весь цей запас "добрих" справ Бог надав у розпорядження католицької церкви; вона за своїм розсудом може виділити певну частину цих "добрих" справ віруючим для спокутування гріхів і особистого спасіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Продажем Божественної благодаті "відав" спеціальний трибунал при папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію - папську грамоту, котра давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, протягом якого можна було грішити.

Багато своєрідного є і в католицькому культі. Широко використовуються засоби емоційного впливу на почуття віруючих. Пишність і урочистість притаманні католицькому культу, богослужіння супроводжується органною музикою, сольними та хоровими співами. Богослужіння в католицькому культі ведеться латинською мовою, незрозумілою більшості віруючих. Надзвичайно велику роль у католицтві відіграє культ Богородиці, або Мадонни. Християнство запозичило цей культ у більш древніх релігій, де Богородиця шанувалась як Богиня-мати, Богиня родючості. В християнській релігії Богородиця була перетворена в міфічну діву Марію, що народила від "святого Духа" дитину - Ісуса, сина Божого. В католицтві шанування Богородиці піднесено до догмата, а її культ до певної міри навіть відсунув на другий план культ Бога-отця і самого Христа. Культ Мадонни допомагає католицтву впливати на мільйони віруючих жінок. Католицька церква навіює жінкам, що в діві Марії вони мають свою заступницю перед Богом, що Мадонна може допомогти їм у всіх життєвих труднощах.

Значного поширення в католицизмі, поряд із вшануванням Богородиці, набуває культ святих, поклоніння реліквіям та мощам. За час існування католицької церкви було проголошено близько 20 тис. "святих" і майже 200 тис. "блаженних". Папа Пій XI оголосив за 17 років свого понтифікату 34 "святих" і 496 "блаженних", а Пій XII проголошував кожного року в середньому по 5 "святих" і 40 "блаженних".

На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має міжнародний центр управління - Ватикан і главу католицької церкви - папу Римського, що обирається довічно. Ще в 756 р. на невеликій території сучасної Італії виникла церковна держава - папська область. Вона проіснувала до 1870 р., коли в процесі обєднання Італії її було включено до Італійської держави. Після першої світової війни папство вступило в союз з існуючим в Італії режимом. Пій XI (1922 - 1939) у 1929 р. уклав з урядом Муссоліні Латеранські угоди, згідно з якими відроджувалася папська держава - Ватикан.

Ватикан - самостійна держава на території Італії, розташована на Ватиканському горбі, де знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденція папи, і замок "святого ангела" (церковна тюрма). Глава держави Ватикан обирається з кардиналів - вищих представників духівництва - на колегії (конклаві) кардиналів. Папа відмовляється від свого імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборів нового папи.

Ієрархія католицької церкви спирається на сувору централізацію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолюється католицька ієрархія "Священною колегією кардиналів". Кардинал - це вища духовна особа після папи. Кардиналів призначає папа. Постійною установою Ватикану є державний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з країнами, з якими Ватикан має стосунки.

Ордени ченців мають особливі статути. Створені для посилення впливу католицької церкви, вони мають суворо централізовану структуру. Ордени очолюють "генерали", "генеральні магістри", котрим підпорядковуються "провінціали" (провінціальні пріори), "магістри", а останнім - абати і конвентуальні пріори. Над цими особами - генеральний капітул, тобто зібрання керівників різних рангів, що збирається раз на кілька років. Ордени підпорядковуються безпосередньо папі Римському. Одним з перших католицьких орденів є орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст. Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом орден користувався в Х-ХІ ст. Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видання. В XI-XIII ст. зявляється багато чернецьких орденів.

Серед чернецьких орденів важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском; Домініканському. Ордени кармелітів, Августинів повинні відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканців отримав ряд привілеїв від папи - право проповіді і звершення таїнств, вільного викладення в університетах. Орден домініканців, або "братів проповідників", заснований у 1215 р. Домініком, був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовічної єресі, насамперед проти альбігойців - учасників єретичного руху XII-XIII ст. у Франції, спрямованого проти панівного становища католицької церкви в економічному й духовному житті середньовічного міста.

У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса), заснований Ігнатієм Лойолою (1491-1556) для боротьби з Реформацією, який є однією з войовничих організацій католицької церкви. Орден здійснював непримиренну боротьбу проти єресей, переслідував учених, боровся з вільнодумством, складав індекс заборонених книг, активно сприяв закріпленню необмеженої папської влади.