Китайський Буддизм

реферат

2. Земне життя в Буддизмі

А тепер задамося іншим питанням: яким у буддизмі уявляється земне життя? кожного окремо взятого комплексу скандх, що зветься людиною? Нещастя кожної людини - це вічне прагнення до потреб, які набагато перевищують можливості їхнього задоволення, і глибинне незадоволення коротким кармічним існуванням, адже "народження - страждання; розладнання здоровя - страждання; хвороба - страждання; смерть - страждання; присутність того, хто для нас ненависний, - страждання; відділення від того, кого ми любимо, - страждання. Коротко, пятичленна прихильність (тіло, відчуття, сприйняття, воля й розум) до існування - страждання" [2, 76]. Людина, замучена мисленням, обдурена випадком, розбита в боротьбі з силами природи, задавлена тяжким тягарем обовязку, жахом перед смертю матері, батька, втратою родичів, - ось згідно з поглядами Будди суть земного життя людини. Від монарха до жебрака, від плазуючого гада до сяючого небесного божества - все страждає. А попереду на кожного чекає неминучий кінець життя - смерть. У "Дхаммападі" говориться: "Ні в небі, ні у глибинах океану, ні в гірських печерах - ніде у світі не знайти такого місця, де людина могла б жити й не була б переможена смертю. Все минає. Наші мрії і надії, наші побоювання і бажання - все буде забуте, мовби їх не було ніколи. Буддисти не втомлюються повторювати цю істину про зміст людського життя, не шкодують фарб задля того, щоб розсіяти ілюзію цінності цього світу та його благ: "Поглянь на цей образ, на тіло з численними вадами, хворобливе, сповнене багатьох думок, в яких немає ні визначеності, ні постійності. Це тіло зношене, воно повне хвороб і тлінне; ця купа гнилля розпадається. Що ж, недовго тіло це проживе на землі, відкинуте, нечутливе, як чурбан, непотрібне". І ще: "Як можна сміятися, як можна радіти, коли світ охоплений великою пожежею? Чому ви не шукаєте світла, ви, оточені темрявою?".

Будда вважає, що відповідальність за людські страждання лежить на самій людині; вона - в її думках і вчинках, але найстрашніше те, що "авідья" панує в земному житті. Який же вихід з цього кола безперервних страждань народжень і смертей? "... [Страждання припиняється] повним припиненням ["ніродха"] цієї жаги [життя], припиненням, яке полягає у відсутності будь-якого сильного почуття, з повною відмовою від цієї жаги, з полишенням її, зі звільненням від неї, зі знищенням жаги". Тобто людина може активно діяти щодо невблаганного Закону карми, стати хазяїном своєї долі і звільнитися з-під влади Закону, врятуватися.

Шлях, що веде до припинення страждань, - це "аряштангамарга" - "благородний восьмирічний шлях" (метод трансформації психології адепта, що налічує вісім ступенів вдосконалення), який найперше полягає у "правильних поглядах", тобто в розумінні ілюзорної цінності земного світу, його благ, жаги життя, в усвідомленні причин життєвих страждань - діянь (карми) та необхідності виходу з "авідьї". Далі йдуть "правильні поривання", тобто рішення діяти у відповідності з "правильними думками"; "правильне мовлення" - від слова від брехні, наклепів, брутальності та іншого, притаманного смертному, і "правильні дії" - незаподіяння шкоди живим істотам, відмова від крадіжок, від чуттєвих надмірностей. Необхідні і "правильний спосіб життя" - чесне здобуття засобів до існування, відмова від того, що не дозволено; "правильне зусилля" -постійність у поборюванні суєтних думок, дурних бажань, тобто переборення власних слабкостей; "правильне зосередження" (або память) - постійне зберігання в памяті того, що властиві людині життєві /прояви здатні лише перешкодити їй; окрім того, постійне зосередження на тому, що вже усвідомлено й досягнуто на шляху до спасіння, й нарешті "правильне самозаглиблення" - постійне вдосконалення думок, поступове зречення всього земного, повна відсутність чуттєвих відчуттів. "

Відсутність пристрасті робить її [людину] вільною, і вона розуміє, що нового відродження вдалося уникнути, що святості досягнуто повної, що обовязок виконано й більше немає повернення в цей світ!.." - вчив Гаутама.

Делись добром ;)