Мартін Лютер – засновник реформації

реферат

Світовий порядок.

В боротьбі за правильну форму церкви Лютер ніколи не випускав з уваги світовий порядок. Важливе місце в його всеосяжній творчості посідають положення про соціально-етичні проблеми, питання права, політики й економічного ладу. Християнство було для нього громадською, повязаною зі світом справою. Згідно з його часто повторюваним виразом, Христос закликає до активності у соціальній та політичній сферах, оскільки все Святе письмо свідчить про те, «що ані в Старому, ані в Новому заповіті немає жодного святого, який би не займався політикою або економікою».

Теологічним ключем до Лютерового вчення про церкву, державу та право є його вчення про два царства -- царство милості й царство світу -- та про обидва типи панування в них Бога. Тільки звідси походить його соціально-етична та політична думка . Тому тільки це вчення дає можливість знайти відповідь на всі ті питання, що були до цього поставлені -- про лютерівську ідею держави та його розуміння все ж вчення про два царства не можна назвати суто люгерівським. У своїй, основній інтенції воно було також прийнято Кальвіном Цвінґлі. Обидва реформатори це вчення значною мірою переробили, як і Меланхтон (Філіп Меланхтон, 1497-1560-- німецький теолог, послідовник Лютера, систематизатор лютеранської теології.), і тексти лютеранського віровчення сприйняли лише в зміненому вигляді. Серед усіх трьох гілок Реформації надалі відійшов від Лютерової концепції Мартин Буцер. У теологічному програмному творі він репрезентує королю Едварду VI Англійському далекосяжну христокрагичну тенденцію у сенсі безпосереднього застосування в політичній сфері. Тому говорити, що вчення про два царства є загальнореформаційним, можна лише з певними обмеженнями. До того ж Лютер перебуває у сильній залежності від концепції Августина про два і її середньовічних трансформацій. Він перейняв образ двох царств разом із пізньосхоластичним термінологічним апаратом загалом, хоча середньовічне вчення яро царства під покровом традиційної мисленнєвої форми було докорінно змінено.

В основних рисах вчення про два царства як складову частину своєї правової теології Лютер створив ще до оголошення тез 1517р. Докладніше Лютер опрацював його у пізніших лекціях (особливо в лекціях про псалми та про Листи до римлян). Безпосереднє оформлення цієї ідеї відбувалося протягом тривалого часу з 1517 по 1525 рр., тобто в роки перед Селянською війною. Саме тоді були написані найважливіші праці, присвячені Реформації, та полемічні твори. А те, що було написано після 1525 р., слугувало лише розбудові та укріпленню набутих позицій.

Лютер був твердо переконаний, що його вчення про два царства стоїть ближче до Августина, ніж схоластика. Внесок Лютера у це вчення, дійсно, набагато більше «авґустиніансько-дуалістичний, ніж це прийнято вважати» . Він сформулював відмінність царств у їхньому ставленні до людини навіть гостріше, ніж це робив Августин. Наслідком цього стало положення про те, що первородний гріх майже зовсім зруйнував ту частину в людині, яка тяжіє до Бога --. Августин, як і Лютер, вважав, що межа між обома є чіткою й безумовною, а також незримою. Немає двох соціологічних союзів, які вороже протистоять один одному, а лише дві незримі спільноти осіб, які соціологічно утворюються лише за певних умов. Вони обєднують два роди людей, з яких одні живуть людськи-«плотським» чином, аінші -- духовно. Жорстока боротьба цих походить від Каїна, засновника, і точитиметься до тисячолітнього царства. можна визначити лише виходячи з їхніх есхатологічних стосункі. На противагу Лютеровому вченню про два царства августиніанська концепція є майже одновимірною і в історичному застосуванні достатньо прямолінійно веде до тієї теократичної системи, яка обєднувала Середньовіччя та яку поборював Лютер, «тоді як теоцентричний внесок Лютера, який вбачав у "земному царстві" також царство Бога з власною гідністю і розумів, шо відмінність між божественним і диявольським пролягає як крізь церкву, так і крізь державу (та навіть крізь окрему людину), веде у своєму застосуванні прямо до наскрізної подвійності й споконвічного протистояння між державою і церквою».

Відповідно до цього вчення Лютера про два царства охоплює три виміри:

1. Звязок царства Христа і царства світу, коли два царства протиставляються, виключаючи одне одного.

2. Звязок коли обидві інституції вказують на панування Господнє.

3. Звязок тобто становище Христа в обох царствах.

Проте ці три виміри є «лише аспектами одного й того самого, основного розуміння Євангелії та світового порядку. Необхідно тільки зважати на те, в якому з вимірів постає питання... Лише у звязкові церкви і держави є зрима межа між службами і завданням, а не у ставленні християн до світського життя. Ця межа в їхніх вчинках не менш чітка, але вона прихована і щоразу має бути віднайдена у сумлінних рішеннях. Хибне перенесення моделі церкви і держави як двох незалежних просторів на християнське життя часто справляє враження дуалістичного розриву» . В цьому полягає причина фатального дуалістичного та автономістичного некоректних тлумачень вчення Лютера про два царства в неопротестантизмі.

Делись добром ;)