Мартін Лютер – засновник реформації

реферат

Християнин у Politia.

Відмова від уявлень про дійсну християнську державу, а також усвідомлення того факту, що відмінність між царством Бога і царством світу пролягає не через певні предметне визначені регіони речей, а через осіб, привела до питання про становище християн у земних порядках, особливо.

Істинний християнин є громадянином для нього є чинним тільки духовний закон у його витлумаченні на основі Заповідь любові проповіді на горі в повному обсязі складає соціально-етичний масштаб для його поведінки в спільноті. Оскільки ці норми не відповідають світові, який відпав від Бога, а підмінені світським природним правом та порядком зовнішнього примусу, то християнин не підлягає порядкам світського панування. Бог виводить його з царства світу. Християнин живе тільки як вільний прочанин та чужоземець у світських порядках і підкоряється світському начальству через вільне безумовне підпорядкування, навіть переносить беззаконня, яке вчинятимуть йому не християни, оскільки сприймає порушення своїх прав ближніми своїми із повним самозреченням . Таким чином, християнин може перебувати повністю у царстві Бога і, відповідно до радикальних вимог проповіді на горі, жити за Євангелією. Водночас із втечею з-під світського панування християнина покликано активно, відповідально й самовіддано діяти в царині світського панування, виходячи з християнської свободи та братерської любові. Така відповідальність християн у світі і за-світ особливо чітко проглядається на прикладі двох сфер проблем:

1) у питанні про межі послуху з обовязку християн;

2) у питанні, чи можна -- і якою мірою -- християнину працювати в керівних органах.

Лютер вважає, що межі послуху з обовязку чітко визначені: якщо керівництво має намір правити душами і переступає межі інституціонального природного права, то християнин відмовляється підкорятися і публічно виступає проти неправомірних вчинків державної влади. До цього зокрема покликана проповідь. Те ж саме стосується випадку, коли керівництво примушує окремого урядовця або підданого порушити природно-правові стосунки з ближніми. За цих умов християнин має відмовитися від покори. Але й пристрасний плотський спротив йому також не личить . Докладно про право на спротив Лютер висловився у вченні про тиранів. Лютер розрізняє тип, «дрібного тирана», до якого він зараховує також або узурпатора вищої влади, якому слід чинити активний спротив, виходячи з природно-правового дотримання обовязків підданих щодо легітимного зверхника так довго, поки він утримує владу, та тип , який не обмежується зневагою до природного права, а абсолютизує свою власну панівну волю до влади і ставить її на місце божественного бажання справедливості. Світовий тиран перебуває поза божественним і світським правовим порядком, він не має жодного правового статусу, він є. Тому щодо нього дозволений активний і пристрасний спротив. У боротьбі зі світовим тираном закінчується також будь-яке позитивне державне право. Щодо влади, яка сприяє великому тиранові, народ має право і обовязок на революцію з посиланням на природне право. Лютер закарбував образ світового тирана в моменти найжорстокішого гніту: він бачить його в турецькому султані, який, починаючи з 1529р., все більше загрожує імперії; він також передусім бачить його втіленим у папстві з огляду на те, що з 1539 р. воно все більше загрожувало початком релігійної війни. З часів Німрода цей тиран знову і знову зявлявся в історії. Попри всі часові умовності цей образ тирана з жахливою точністю висвітлює риси новочасного тоталітаризму.

Попри всі небезпеки, якими диявол загрожує християнським правителям , Лютер вимагає активних дій християн в усіх інституціях світського панування. Різноманітні голоси з реформаторського табору, що закликали до утримання від політики, Лютер засудив як «єресь» . Християнин на вищій службі має більше розуміння речей не лише завдяки своїй вірі, він значно краще, ніж будь-хто інший, схильний при виконанні своєї служби здійснювати в якості помічника Бога виконання світського панування відповідно до божественної правової волі. Він не лише виявляє у світських владних органах природн-правову послугу своїм ближнім, але й виконує передусім завдання, що витікає з божественного природного права; саме це проявляється у піклуванні християнського правителя про церковні справи ного країни. Отже, перебування християнина в керівних органах оцінюється ук повністю богоприємна служба і праця. І все ж, як «світська особа», що тримає меч, він перебуває в неоднозначному правовому становищі. В жодному випадку йому не можна переносити структуру царства Христа. В останній чинним є тільки світське право. Для християнина, який служить у владних органах, в інших інституціях та за іншими спеціальностями, достатньо того, що він розумно і правильним чином, за виміром світського природного права, виконує обовязок служителя Бога. Якщо він «тут використовує всі свої здібності, то виконує свій обовязок перед Богом» . Для вирішення всіх проблем, що постають перед світським пануванням, християнину в першу чергу потрібно покладатися на розум, який якісно перетворюється на завдяки правильним взаєминам людини із Богом . Вільне використання розуму у світських справах також дозволяє християнинові, якщо той хоче навчитися, спокійно використовувати давні величні свідоцтва людського досвіду і мудрості. Віра і правильно використаний розум допомагають в цьому світі християнинові утримувати себе службою чи фахом так, що він водночас задовольняє і царство Бога, і царство світу .

Висновки

31 жовтня 1517 р. професор теології Віттенберзького університету Мартін Лютер (1483--1548 рр.) прибив до дверей церкви м. Віттенберг свої знамениті «богословські тези», у яких було піддано критиці офіційну католицьку доктрину. Виразно гуманістичне підґрунтя цієї критики відображало той вплив ідей Еразма Роттердамського, що його зазнав Лютер ще будучи студентом Ерфуртського університету. Лютерова позиція виходила з позицій містичного пантеїзму Майстера Екхарта, тяжіла до августініанських платонічно-гуманістичних уподобань. Лютер закликав повернутися до «первісної» чистоти християнського вчення, відкинути всі пізніші нашарування, спричинені численними папськими посланнями і декретами.

Висуваючи тезу про «загальне священство». Лютер, по суті, робив непотрібним духівництво, «напрямки» звязуючи віруючого з богом. За влучною характеристикою К. Маркса, Лютер «скасував зовнішню релігійність, перетворивши релігійність у внутрішню сутність людини... він відцурався попів, які перебувають поза мирянином, тому, що він пересадив попа в серце мирянина». Лютер наголошує на ірраціональному характері релігійного знання, роблячи тим самим принципово неправомірною будь-яку спробу «світської» (раціонально-філософської, наукової) його критики. Реформа Лютера позбавляла церкву політичного панування, підпорядковувала її світській владі. Лютер переклав Біблію на німецьку мову, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим основній масі віруючих.

Додатки

Хронологічно-біографічна таблиця:

1483 народився (10 листопада) в Айслебені в родині гірника. Вчився в латинських школах Мансфельду, Магдебургу й Айзенаху.

1501-1505 навчання базовим мистецьким наукам в Ерфурті під знаком номіналізму. Зразу після здобуття магістерського звання вступає в монастир ерфуртських августинів-еремітів.

1507 рукоположення у священицький сан, теологічні штудії.

1508 переведення до Вітенбергу в новий університет. Там став професором моральної філософії.

1512 одержання вченого ступеня доктора теології, професор викладання біблійного вчення і проповідник у церкві міста Вітенберг.

1513-1518 викладає лекції про Псалтир, листи до римлян, галатів, юдеїв. Боротьба монастирів і пригода на дзвіниці.

1517 суперечка про індульгенції; вивішення 95 тез на вратах вітенберзької замкової церкви (31.10.).

1518 відмова поступитися місцем посла на `саміт`г у Аугсбурзі на користь кардинала Каетано (жовтень).

1519 дискусії з Еком у Ляйпцизі(червень-липень).

1520 написання головного реформаторського твору. Папська булла з погрозою відлучення від Церкви.

1521 райхстаг у Вормсі (квітень 1521). Відмова Лютера зректися своїх творів (18.04.). Вормський едикт проти Лютера і початок реформаційного руху. Оголошення Лютера поза законом на всій території райху. Перебування у замку Вартбурґ, переклад на німецьку Нового Заповіту.

1522 через виниклі релігійно-соціальні заворушення (іконоборство) повернення до замку Вартбурґ (березень).

1523 запровадження нової літургії («німецька меса»), розбудова опікунської мережі над бідними, початок створення своїх парафій.

1524 початок суперечок з «ідеалістами» (Томас Мюнцер).

1525 твори про селянську війну; Про невільну волю; шлюб з Катариною фон Бора (13.06.). 1527 інспекторок! Відвідини церков курфюрства Саксонія як початок розбудови панівної в тому краї церковної влади. Антицвінгліанські твори про причастя.

1529 Велика і Мала Катехиза. Марбурзька бесіда з Ульріхом Цвінґлі.

1530 підчас Аугсбурзького райстагу подача проекту «Аугсбурзької конфесії» для парафії Кобурга.

1537 Шмалькалденський артикул для скликаного собору. З того часу усамітнюється, захищає реформаційні твори здебільшого з катедри Вітенберзької парафії і розсилаючи численні листи, листівки і у трактатах.

1546 помер 18 лютого.

Список використаної літератури

1. Брендлер Герхард. Мартин Лютер: теология и революция. - М., 2000. - 366 с.

2. Кантценбах Ф. В. Мартин Лютер. - Ростов на Дону, 1998. - 320 с.

3. Классики політичної думки від Платона до Макса Вебера. - К., 2002. - 584 с.

4. Соловев З. Ю. Непобежденный еретик: Мартин Лютер и его время. - М. 1984. - 288 с.

5. Ян Гус, Лютер, Кальвин, Цвингли, Патриарх Никон: Биограф. повествования. - Челябинск, 1998.

Делись добром ;)