Міфологія в житті сучасного українця

контрольная работа

4. Сучасна соціальна міфологія

Одним з феноменів, що мають великий вплив на соціальну реальність, є соціальна міфологія. Криза громадянської взаємодії в пострадянському просторі часто розглядається як результат відсутності певної ідеології, яка мала б забезпечувати цілісність соціуму. Розвязання цієї проблеми повязується із необхідністю створення соціального міфу, який міг би стати основою національної ідеології.

З часів К. Леві-Строса, який розглядав міф як “логічний інструмент подолання суперечностей (з урахуванням особливостей первісного мислення) ” [13], і Р. Барта, у творчості якого міф постає як специфічний феномен духовного життя буржуазного суспільства, семіотична традиція неодноразово зверталася до дослідження особливостей міфологічної свідомості. Інтерес до структурних особливостей міфу знайшов своє відображення у творчості Ю.М. Лотмана, Б.А. Успенського, В.М. Топорова й інших авторів, які реалізують свої дослідницькі устремління в руслі семіотичної традиції. Досить цікаві приклади аналізу соціальних міфів радянського і пострадянського суспільств можна знайти в роботах Г.Г. Почепцова, Н.С. Автономової, С. Бойм, К.А. Богданова, Т.Д. Соловей, Є.Б. Івушкіної, Є. Є. Несмеянова, О.А. Донченко, Ю.В. Романенка та інших сучасних дослідників.

Міфологічні тексти, функціонуючи у культурі, підтримують постійну “напругу” між різними інтерпретаціями реальності. Будь-який міф впливає на процес смислоутворення у всій семіотичній системі. “Міфологічний текст в умовах неміфологічної свідомості. породжує метафоричні конструкції. … В результаті виходить імітація міфу поза міфологічною свідомістю” [14].

“Метафора в її найбільш очевидній формі - це транспозиція ідентифікуючої (дескриптивної і семантично дифузної) лексики, призначеної для вказування на предмет мови, у сферу предикатів, призначених для вказування на його ознаки і властивості" [14]. На відміну від знака, метафора знаходиться з позначуваним не в довільному звязку, а є результатом його певної інтерпретації. За допомогою метафор не стільки відбивається інтелігібельна сутність предмета, скільки формується певний його образ. Окремі метафори не організовуються в систему, а комунікація за допомогою метафор має досить складний характер. “Знак - знаряддя в руках людини. За допомогою знаків спілкуються і регулюють міжособистісні відносини. Метафора і символ неінструментальні, як неінструментальний образ" [14]. Метафора часто виникає як результат змішання різних кодів, що і визначає ті можливості смислоутворення, які вона відкриває. Метафора не стільки відбиває і пояснює реальність, скільки намагається надати їй статусу унікального і неповторного явища. Вона неначе наповнює тексти обєктивної реальності унікальним особистісним змістом.

Міфологічний синкретизм переживає своєрідний ренесанс в умовах дискретної соціальної реальності. Саме це можна сказати і про функціонування міфів у житті сучасного українця. Дослідниками відзначається, що українська ментальність характеризується емоційно-естетичною домінантою. “Естетичний максималізм за принципом “все - або нічого” просто не дозволяє українцю прислухатися до аргументів нахабного розуму. Розум - це джерело роздвоєності, він передбачає вихід з екстатичного трансу емоційної комунікації. Геть його! Зате в повазі - чутки, вигадані історії, усе, що дає можливість скинути з себе тягар рефлективності” [15].

Г.Г. Почепцов, посилаючись на Бюлетень Київського центру політичних досліджень і конфліктології, наводить приклади соціальних міфів, які останнім часом впливали на масову свідомість у нашій країні. Це ідея про те, що незалежний розвиток миттєво приведе Україну до процвітання, негативні й руйнівні міфи, міф про козацтво, який відігравав пропагандистську роль для становлення національної самосвідомості, міф про постійне зростання рівня життя в Україні та інші [16]. “Українець вірить у міф, сподівається на те, що міф є і реальністю водночас, і любить себе у цьому міфі. Любов до своєї міфічної оболонки видає своєрідний нарцисизм розбещеної материнською опікою дитини, естетизуючи власну хтивість. Міф для українця - сон у реальності й реальність уві сні" [14].

Міфологічна свідомість продукує тексти, які, взаємодіючи з найрізноманітнішими текстами культури, мають можливість впливати на генерування нової інформації не тому, що вони відбивають реальність “як вона є”, а тому, що вони підтримують постійну “напруженість" між різними інтерпретаціями реальності. Будь-який міф існує як культурний феномен, впливаючи на процес смислоутворення в усій семіотичній системі. В умовах економічної, соціальної і духовної нестабільності інтерпретація реальних подій викликає труднощі не тільки у звичайної людини, а й у представників інтелектуальної еліти суспільства. В подібній ситуації соціальні міфи іноді виступають як єдино можлива форма такої інтерпретації, оскільки “незаперечним стосовно міфу є тільки одне: міф - це оповідання, яке там, де воно виникало й існувало, сприймалося за правду, яким би неправдоподібним воно не було” [17].

Як зазначалося, криза громадянської взаємодії в пострадянському просторі іноді розглядається як результат відсутності ідеології, яка надала б суспільству можливість усвідомити себе як єдине ціле. Досить часто, свідомо або несвідомо, розвязання цієї проблеми повязується з необхідністю створення більш-менш прийнятного соціального міфу, який міг би стати основою національної ідеології. Особливо привабливий вигляд таке рішення має крізь призму ідеалізованих спогадів про духовну єдність радянського народу. З семіотичного погляду, ідеологія не обовязково є соціальним міфом, хоча взаємозвязок між цими феноменами, безсумнівно, існує. “Ідеологію, що належить до рівня поверхневих семіотичних структур, можна визначити як актантну структуру, яка актуалізує цінності, що їх вона вибирає серед аксіологічних систем (які мають віртуальний характер) … Ідеологія - це постійний пошук цінностей… Однак ідеологічний дискурс у будь-який момент здатен набути більшого або меншого ступеня фігуративізації і перетворитися в такий спосіб на дискурс міфологічний” [17].

Фігуративізація перетворює дискурс із певним чином організованої системи знаків на систему “образів світу”. Текст набуває апріорного характеру, який виключає можливість вибору і зміни. Але у світі, що постійно змінюється, людина сама повинна шукати оптимальні шляхи до цінностей, які маніфестуються як вічні й загальнолюдські. Коли ідеологічний дискурс перетворюється на міфологічний, він поступово прагне стати єдиною істинною реальністю, “образом світу”, певним сакральним текстом, що визначає парадоксальну ситуацію, “в рамках якої не стільки текст описує дійсність, скільки дійсність є результатом реалізації сакрального тексту” [18].

Отже, сучасний соціальний міф постійно прагне до того, щоб підмінити собою реальність. І нерідко йому це вдається, оскільки іноді Істина, Добро і Краса проявляються в міфі більш яскраво, аніж у найобєктивніших інтерпретаціях реальності. Особливо це помітно сьогодні, коли засоби масової інформації прагнуть показати дійсність як постійне джерело стресових ситуацій. Однак історія знає чимало прикладів, коли суспільство, занурившись у міфологізовану реальність, втратило не тільки свободу вибору, а й адекватні уявлення про шляхи реалізації загальнолюдських цінностей. Яким би привабливим не було життя в міфі, його найголовніший недолік полягає в тому, що воно не залишає людині вибору. Для того, щоб усвідомити необхідність змін, важливо вийти за межі міфологізованої реальності і визнати, що у світі історичних подій величезну роль відіграє особистісний вибір і моральна позиція людини.

Делись добром ;)