3. Становлення християнської церкви як соціальної організації

Виникнення і розповсюдження християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації занепаду її основних цінностей. Сталося зіткнення двох різних ідей: античною і християнською. Християнське учення приваблювало багато, що розчарувалися в римському суспільному пристрої. Воно пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього порятунку: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, всередину власної особи, грубим плотським задоволенням протиставляється строгий аскетизм, а зарозумілості і пихатості «сильних світу цього» - свідоме упокорювання і покірливість, які будуть винагороджені після настання Царства Божого на землі. Християнство допомогло миру уникнути великої битви за звільнення людини. Адже воно змогло без зміни державної влади, через зміну особи, ліквідовувати одних соціальних буд (рабовласницький) і створити абсолютно інших за своєю суттю буд. Християнство прославляло людину. Виходячи з християнського учення, людина в світі стала вільна і залежав він лише від Бога. Люди, приймаючи християнство, звільнялися від рабства, але тут же переймали на себе іншу ношу - релігійну.

Вже перші християнські общини привчали своїх членів думати не лише про себе, але і про долі всього світу, молитися не лише про своє, але і про спільний порятунок. Вже тоді виявився властивий християнству универсалізм: общини, розкидані по величезному простору Римської імперії, відчували, проте, свою єдність. Членами общин ставали люди різних національностей. Новозавітна теза «немає ні елліна, ні іудея» проголосила рівність перед Богом всіх віруючих і зумовив подальший розвиток християнства як світовій релігії, що не знає національних і мовних кордонів.

Потреба в єднанні, з одного боку, і досить широке розповсюдження християнства по світу - з іншою, породили серед віруючих переконаність, що якщо окремий християнин, можливо, слабкий і нетвердий у вірі, то обєднання християн в цілому володіє Духом Святим і Божою благодаттю.

Історія становлення християнства охоплює період з середини I ст до V ст включно. Протягом вказаного періоду християнство пережило лаву стадій свого розвитку, які можна звести до наступних трьом:

· стадія актуальної есхатології (друга половина I ст);

· стадія пристосування (II в);

· стадія боротьби за панування в імперії (III-V вв.).

Впродовж кожної з цих стадій переживали серйозні еволюційні зміни і віровчення, і культ, і релігійна організація. Мінявся соціальний склад віруючих, виникали і розпадалися різні новоутворення усередині християнства в цілому, постійно кипіли внутрішні зіткнення, за віросповідною і культовою формою яких ховалася боротьба соціальних і національних угрупувань з приводу суспільних інтересів. Так на першому етапі християнство було іудейською сектою людей, що обєдналися в очікуванні близького кінця світу і виникнення нових світових порядків, що відповідали нормам царства небесного на землі, приходу месії - Христа, який і здійснить прийдешній переворот. Вони рішуче не признають існуючого порядку речей, сповнені ненависті до нього і чекають його неминучої загибелі найближчим часом. Зрозуміло, що соціальною базою такого руху могли бути що поневолили і пригноблювані пануванням Римської імперії люди. На другій стадії при переході від актуальної есхатології до пристосування соціальний склад общин мінявся. Тепер уже впливове положення в общинах почали займати представники спроможних шарів суспільства. Вони брали на себе функцію ідеологічного і літературного оформлення християнського учення. У даний період пристосування християнства до навколишнього світу виникла церква як система установ і сукупність професіоналів - служителів цієї церкви.(3, стор. 139).

У III - початку IV ст християнство вело боротьбу за панування в Римській імперії, що завершилася перемогою.

Християнство володіло якостями надзвичайно важливими в усіх відношеннях. Його космополітична спрямованість, що виробилася в попередньому столітті, - “немає ні елліна, ні римлянина, ні іудея, ні багатого, ні бідного, перед богом всі рівно”, його демократичність по відношенню до соціальних низів, реально не загрозлива правлячим шарам суспільства, створювали умови якнайкращого розповсюдження в багатонаціональній масі населення. Його вірнопідданська позиція відносно властей, повязана з проповіддю непротивлення і повного підпорядкування, як не можна краще личила для держави, однією з головних турбот якого було добитися покірливого підпорядкування з боку всіх шарів суспільства.(5, стор. 156).

У другій половині III ст йшов процес подальшої централізації церкви, і на початок IV ст з існуючих єпархій виділилося декілька митрополій, кожна з яких обєднувала групу єпархій. Митрополії створювалися в порядку свого роду природного відбору - найбільш багаточисельні, впливові і багаті єпархії мали в цій боротьбі особливо міцні позиції. (3, стр.160).

З того часу церква як орган управління набуває відносної самостійності і стає владаркою особливих інтересів по відношенню до віруючих. Однією з найважливіших цілей церковної організації стає підтримка і відтворення цілісності і стійкості самого інституту церкви. В ході цього процесу активізується діяльність органів управління по введенню розпоряджень, що вимагають безумовного підпорядкування апарату церкви, посилюється особливий метод ідеологічний діяльності - нормативно-правова регламентація, повязана з розробкою певних ідейних обгрунтувань і створенням структур організаційної діяльності, направлених на пропаганду цих ідей, їх реалізацію. (1, стор. 121).