Послання апостола Павла в їх діалектичному взаємозв’язку філософської та богословської складових

дипломная работа

Розділ 1. Життєвий шлях апостола Павла

Насамперед, я хотіла би розповісти про чинники, які сприяли Савлу стати Апостолом Павлом.

Ми маємо памятати про взаємовідносини між середовищем, у якому Павло народився та зростав, і глобальним контекстом, до якого він пізніше належав. Він походив з дуже конкретної і територіально обмеженої культури безперечно, з меншини, якою і є народ Ізраїлю та його традиція. Віра й спосіб життя як і нині чітко вирізняли їх серед оточення. І результат цього міг бути двоякий: або висміювання, яке могло спричинити нетерпимість, або захоплення, яке проявлялося у певній симпатії. Конкретними прикладами цієї двоякості можуть слугувати, наприклад, з одного боку гостра думка Цицерона, який зневажав їхню релігію і навіть місто Єрусалим, а з іншого - Юлій Цезар, який офіційно визнав особливі права юдеїв, про що згадує історик Йосиф Флавій.

Тому не дивно, що й Павла оцінювали двояко та суперечливо. Так чи інак, два чинники підтримували його ревність. Перший - це грецька, а радше елліністична культура, яка після Александра Великого стала спільним надбанням щонайменше східного Середземноморя та Близького Сходу, увібравши багато елементів культур тих народів, що традиційно вважалися варварськими. Плутарх писав, що Александр ”наказав, аби всі розглядали весь світ як свою батьківщину і, що не треба більше розрізняти ані грека, ані варвара“.[11; 234]. Другим чинником були політична й адміністративна структура Римської Імперії, яка гарантувала мир і стабільність, обєднуючи території нечуваного розміру.

І все ж таки, навіть історична і культурна ситуація тих часів не могла не вплинути на його вибір і на його діяльність. Дехто називав Апостола Павла “людиною трьох культур”, зважаючи на його юдейське походження, його грецьку мову і його статус civis romanus римського громадянина, про що свідчить латинське походження його імені. Згадаймо також філософію стоїків, яка була панівною за часів Павла і яка вплинула, хай навіть у непрямий спосіб, на християнство. Через це маємо пригадати філософів-стоїків, як от Зенон і Клеант, Сенека і Епіктет: найкоштовніші скарби їхнього гуманізму й мудрості були природно сприйняті християнством. За часів Павла мала місце криза традиційної релігії, принаймні, в його міфологічних ба навіть цивільних аспектах. Після Лукреція, який у полеміці за півстоліття до цього виніс вирок тодішній традиційній релігії, філософ Сенека, виходячи далеко за будь-яку зовнішню обрядовість, навчав, що “Бог поруч із вами, він з тобою, він у тобі” (Листи до Луцилія, 41, 1). Так само, коли Павло звертається до аудиторії епікурейських філософів і стоїків афінського Ареопагу, він буквально каже: “Бог не живе у рукотворних храмах... у Ньому бо живемо, рухаємося й існуєм” (Діян. 17, 24-28). Зауважимо також, що багато язичницьких культів обходилися без офіційних храмів і розвивалися у приватних місцях, що підтримувалися їхніми послідовниками. Тому не дивно, що християнські зібрання, як знаємо з послань Павла, також відбувались у приватних будинках.

Отже, підсумуємо: неможливо належним чином зрозуміти святого Павла, не умістивши його як на тогочасному юдейському, так і язичницькому тлі. В такий спосіб його особа постає в історичному і духовному зростанні. Для всього християнства апостол Павло є одним з найбільших зразків, від якого всі ми багато чого маємо навчитися. І це мета Року Святого Павла: вчитися у святого Павла, вивчати віру, вивчати Христа.[11; 456].

Делись добром ;)