Буддизм як найдавніша зі світових релігій

реферат

Будда реальний і будда з легенд

У біографії Будди відбита доля реальної людини в обрамленні міфів і легенд, згодом майже що цілком відтіснили історичну фігуру засновника буддизму.

Більш 25 століть назад в одній з маленьких держав на північному сході Індії в царя Шуддходани і його дружини Майї після довгого чекання народився син Сиддхартха. Його родове імя було Гаутама. Принц жив у розкоші, не відаючи турбот, згодом завів родину і, напевно, перемінив би на троні свого батька, якби доля не розпорядилася інакше.

Довідавшись про те, що на світі існують хвороби, старість і смерть, принц вирішив позбавити людей від страждань і відправився на пошуки рецепта загального щастя. Непростим виявився цей шлях, але зате він увінчався успіхом. У місцевості Гаю (вона і сьогодні називається Бодх-Гая) він досяг Просветления, і йому відкрився шлях порятунку людства. Сталося це, коли Сиддхартхе було 35 років. У місті Бенаресі (сучасний Варанаси) він прочитав свою першу проповідь і, як говорять буддисти, “повернув колесо Дхарми” (так іноді називають навчання Будди). Він мандрував із проповідями по містах і селам, у нього зявилися учні і послідовники, що збиралися послухати наставляння Вчителя, якого вони і стали називати Буддою.

У віці 80 років Будда помер. Але учні і після смерті Вчителя продовжували проповідувати його навчання по всій Індії. Вони створювали чернечі громади, де це навчання зберігалося і розвивалося. Такі факти реальної біографії Будди -- людини, що стали засновником нової релігії.

Міфологічний життєпис набагато складніше. Відповідно до легенд, майбутній Будда перероджувався в цілому 550 разів (83 рази був святим, 58 -- царем, 24 -- ченцем, 18 -- мавпою, 13 -- торговцем, 12 -- куркою, 8 -- гусаком, 6 -- слоном; крім того, рибою, пацюком, теслею, ковалем, жабою, зайцем і т.п.). Так було, поки боги не вирішили, що прийшло йому час, народившись у вигляді людини, врятувати світ, який потонув у мороці невідання. Народження Будди в родині кшатрія було його останнім народженням.

Для віщого я ведіння народився, Для блага світу -- і востаннє.

Саме тому його назвали Сиддхартха (Той, хто досяг мети). У момент народження Будди квіти падали з неба, грала прекрасна музика, а з невідомого джерела виходило незвичайне сяйво.

Хлопчик народився з тридцятьма двома ознаками “великого мужа” (золотава шкіра, знак колеса на ступні, широкі пяти, світле коло волосся меж брів, довгі пальці рук, довгі мочки ушей і т.п.).

Мандрівний аскет-астролог пророчив, що його чекає велике майбутнє в одній із двох сфер: чи він стане могутнім правителем (чакравартином), здатним установити праведний порядок на землі, чи ж буде великим пустельником. Мати Майя не приймала участі у вихованні Сиддхартхи -- вона померла (а по деяких легендах, видалилася на небеса, щоб не умерти від замилування сином) незабаром після його народження. Хлопчика виростила тітка. Батько Шуддходана бажав, щоб син пішов по першому з передвіщених йому шляхів. Однак аскет Асита Поділа напророкував друге.

Принц ріс в обстановці розкоші і благополуччя. Батько зробив усе можливе, щоб пророкування не збулося: оточив свого сина чудесними речами, красивими і безтурботними людьми, створив атмосферу вічного свята, щоб він ніколи не довідався про прикрості цього світу. Сиддхартха виріс, у 16 років оженився, в нього народився син Рахула. Але зусилля батька виявилися даремними. За допомогою свого слуги принцу удалося три рази таємно вибратися з палацу. У перший раз він зустрів хворого і зрозумів, що краса не вічна й у світі є недуги, що спотворюють людини. В друг раз він побачив старого і зрозумів, що молодість не вічна. Утретє він спостерігав похоронну процесію, що показала йому недовговічність людського життя.

Сиддхартха вирішив шукати вихід з пастки хвороби -- старості -- смерті. По деяких версіях, він зустрів ще і пустельника, що навело його на думку про можливість перебороти страждання цього світу, ведучи відокремлений і споглядальний спосіб життя.

Коли принц зважився на велике зречення, йому виповнилося 29 років. Залишивши палац, старого батька, дружину і маленького сина, Сиддхартха став бродячим пустельником (шрамана). Він швидко опанував самою складною аскетичною практикою -- контролем подиху, почуттів, умінням переносити голод, жару і холод, входити в транс (особливий стан, коли людин глибше проникає у свої відчуття і як би зливається з вищим світом)... Однак його не залишало почуття незадоволеності.

Після шести років аскетичної практики і чергової невдалої спроби досягти вищого прозріння за допомогою голодування він переконався, що шлях самокатування не приведе до істини. Тоді, відновивши сили, він знайшов відокремлене місце на березі ріки, сіл під дерево (яке з цього часу називається деревом Бодхи, тобто “деревом Просвітління”) і занурився в споглядання. Перед внутрішнім поглядом Сиддхартхи пройшли його власні минулі життя, минуле, майбутнє і дійсне життя всіх живих істот, а потім відкрилася вища істина -- Дхарма. З цього моменту він і став Буддою -- Проясненим, чи Пробудженим, -- і прийняв рішення учити Дхармі всіх людей, що шукають істини, незалежно від їхнього походження, станової приналежності, мови, підлоги, віку, характеру, темпераменту і розумових здібностей.

У своїй першій проповіді Будда говорив про дві “крайності” у поводженні людей, що заважають вони встати на шлях релігійного порятунку.

“Є, про брати, дві крайності, яких повинний уникати віддалені від світу.

Які ці дві крайності? Одна крайність припускає життя, занурену в бажання, звязану з мирськими насолодами; це життя низька, темна, пересічна, неблага, марна. Інша крайність припускає життя в самокатуванні; це життя, виконане страждання, неблага, марна. Уникаючи цих двох крайностей, Татхагата (Так пішов -- епітет Будди.) під час Просвітління осяг серединний шлях -- шлях, що сприяє збагненню, розумінню, що веде до умиротворення, до вищого знання, до Просвітління, до нірвани”.

Свій шлях Будда називав “серединним”, оскільки він лежав між звичайним почуттєвим життям і аскетичною практикою, минаючи крайності того й іншого. 45 років Будда провів, поширюючи своє навчання в Індії. По буддійських джерелах, він завоював прихильників серед самих різних шарів суспільства; у число послідовників буддизму входила безліч багатих і впливових людей, включаючи пануючі держави Магадха Бимбисару і його сина Аджаташатру.

Незадовго до смерті Будда повідомив своєму улюбленому учню Ананде, що міг би продовжити своє життя на ціле століття, і потім Ананда гірко шкодував, що не догадався попросити його про це. Причиною смерті Будди послужила трапеза в бідного коваля Чунди, під час якої Будда, знаючи, що бідняк збирається пригощати своїх гостей несвіжим мясом, попросив віддати все мясо йому. Не бажаючи, щоб постраждали супутники, Будда зїв його. Перед смертю Будда сказав улюбленому учню: “Ти, вірно, думаєш, Ананда: “Змовкло слово Пана, немає в нас більше Вчителя!”. Ні, не так вам належить думати. Нехай Дхарма і Виная (дисципліна), що я виголосив і яким наставив вас, будуть вашим учителем, після того як не стане мене” (“Сутра великої кончини”). Умер Будда в містечку Кушинагара, і його тіло було за звичаєм кремовано, а порох розділений між вісьма послідовниками, шість з який представляли різні громади. Його порох поховали у восьми різних місцях, і згодом над цими похованнями були споруджені меморіальні надгробки -- ступи. Відповідно до легенди, один з учнів витяг з похоронного багаття зуб Будди, що став головною реліквією буддистів. Нині він знаходиться в храмі в місті Канди на острові Шрі-Ланка.

Делись добром ;)