Психологічні аспекти буддизму

реферат

1.2 Поширення буддизму

Оскільки буддизм в якості останньої інстанції визнає лише індивідуальний досвід, він закликає не відноситись до вчення як до догми. Будда закликає застосовувати положення його вчення на практиці, і якщо вони не витримують такої перевірки, то відкидати їх. [1]

"Ви вивчали Вчення, слухаючи слова Володаря Будди, і заучували їх напамять. Чому ж ви не навчались із своїх власних глибин, дослухаючись до звуків лише вам притаманної Дхарми (вчення), чому не втілили її в своєму житті шляхом послідуючих роздумів?" [8]

Крім того, сам Будда розглядав своє вчення, як пліт, за допомогою якого можливо переплисти океан сансари (недосконалого, мінливого буття) і досягнути протилежного берега - нірвани. На тому березі пліт більше непотрібний. Тому той, хто досяг нірвани полишає вчення. Його подальший шлях лежить поза межами думок і слів.

Після смерті засновника його вчення передавалося із вуст і вуста, доки не було записано до І століття нашої ери і склало буддійський канон - Трипитаку (три корзини), що складався з трьох частин - сутр, які вважалися справжніми викладеннями проповідей Будди. Віная - тексти, присвячені нормам монастирського гуртожитку та монастирській дисципліні, та Абхідхарма - тексти, присвячені викладенню філософської і психологічної проблематики буддизму. [7]

В буддійських сутрах багато невідповідностей, що повязано не лише з розмиванням і розвитком основ вчення з часом, і з тим, що слова Будди завжди були призначені для певної людини, яка слухала його вчення в певний час і певному місці. Головною метою Будди було не створити вчення, а направити дану конкретну людину до визволення. Тому вчення Будди з часом дало початок великій кількості буддійських шкіл, які розвивали ті чи інші положення раннього буддизму. [1]

Поступово в буддизмі формуються два основних напрями: Хінаяма - мала колісниця, самоназва - тхеравада (вчення старійших) та Махаяна - велика колісниця. Перший з цих напрямів називають також південним буддизмом, оскільки він розповсюджений в країнах південно-східної Азії, а другий - північним буддизмом, що спричинене його розповсюдженням в країнах, розташованих на півночі від Індії. [8]

Релігійним ідеалом Хінаяни є архат (гідний), тобто святий, що повністю слідує монастирським обмеженням і писанням, той, що досягнув нірвани. Нірвана досягається індивідуально і лише завдяки власним зусиллям. Досягнути її можуть лише монахи, а метою мирян є турбота про сангху і покращення своєї карми. [2] Будда не розглядається як божество чи надприродна істота, це лише людина, першовчитель, котрий знайшов, завдяки власним зусиллям, шлях до визволення і вказав його іншим людям. Він досяг нірвани і у світі більше ніяк не присутній. Тому всі молитви та інші форми культу мають сенс лише як меморіальні акти, метою яких є ушанування памяті вчителя і згадка про нього як про приклад для наслідування.

Орієнтація Хінаяни майже виключно на монастирську нішу обумовили її обмежене поширення в країнах, які традиційно повязані з Індією. [7]

Ідеалом Махаяни, навпаки, є бодхісаттва (той, чия суть - просвітлення), тобто святий, що досяг вищого пробудження і здобув стан Будди, але відмовився від вступу остаточну нірвану

(парінірвану) на користь спасіння всіх живих істот. Бодхісаттви дають обіцянку не вступати в нірвану доти, поки не її не досягнуть усі живі істоти. Головні якості бодхісааттви - премудрість, тобто здатність прорахувати істинну реальність, і велике співчуття, що проявляється у вмінні рятувати велику кількість живих істот. [7]

Перш за все бодхісаттвою називають будь-якого віруючого, який прагне втілити таку альтруїстичну місію. Пізніше цим словом почали називати лише великих святих, наділених надприродною могутністю, сильніших за богів старої ведичної релігії і тих, що мають велике співчуття. Такі бодхісаттви як Авалокітешвара, Тара, Маньджушрі, Самантабхадра та ін., стали найпопулярнішими обєктами культу, надій і благоговійного шанування мільйонів віруючих.

Культ бодхісаттв настільки важливий для Махаяни, що її часто навіть називають Бодхісаттваяною - колісницею Бодхісаттв. [1] [2]

Будда (в Махаяні) в суворому сенсі цього слова - вічна і пробуджена природа, істинна реальність. Іноді в більш пізніх писаннях він набуває рис без якісного абсолюта, на подобі Брахмана адвайта-веданти. Махаяна також навчає, що кожна жива істота наділена природою будди і є буддою потенціально.

На відміну від Хінаяни, Махаяна звертає увагу не лише на монахів, а й на віруючих, прагнучи навернути якомога більше людей до релігіозної практики. При цьому Махаяна стверджує, що досягнути стану будди можуть не лише монахи, а й окремі благочестиві і мудрі миряни.

Розповсюджуючись за кордонами Індії, Махаяна проявила виключну гнучкість в пристосуванні до нових умов і характеру нових культур і цивілізацій (синтез китайських традиційних вчень і положень Махаяни породив одну із найбільших шкіл буддизму - Чань-буддизм), що й дозволило їй зробити буддизм світовою релігією.

Делись добром ;)