Релігія ісламу

контрольная работа

4. Течії ісламу

Поділ ісламу на течії (основних течій три - хариджити, суніти, шиїти) та різні секти (ісмаїліти, суффіти, ваххабіти та ін.) пов`язаний з однією істотною причиною - боротьбою за владу в халіфаті, яка розпочалася після смерті Муххаммада.

Перший поділ в ісламі започаткували хариджити. Майже одночасно з їхньою появою виник напрям шиїтів. Шиїти згодом утворили потужний рух і стали основою одного із двох головних віросповідань ісламу. Хариджити, в свою чергу, розпалися на низку відгалужень, із яких відомі ібадіти, азракіти і суфрити. Виникли ще секти під назвами мудріти і кадарити.

Історія появи перших мусульманських течій і сект пов`язана з боротьбою за владу у халіфаті в першій половині 50-х років VIIст. Як відомо, всі перші чотири халіфи були з близького оточення Пророка Муххаммада, його зяті або тесті. Проте така спорідненість не гарантувала стабільності в халіфаті після смерті Муххаммада у 632 році. Виникло незадоволення з вимогою змінити третього халіфа Османа (644 - 656) двоюрідним братом і зятем Пророка Муххаммада - Алі. Навколо Алі згрупувалися численні його сподвижники. Після вбивства ними Османа, Алі посів трон халіфа (656-661). Але це було лише початком боротьби.

Хариджити зробили вагомий внесок в опрацювання догматичних питань, пов`язаних з теорією влади в ісламі. Відстоюючи позиції «родової аристократії», вони вважали, що халіф повинен отримувати державну владу від громади виборним шляхом. Якщо ж халіф не відповідає своєму призначенню, громада має право його скинути з трону, а якщо необхідно, то й убити. Халіфом може стати будь-який мусульманин, незалежно від його соціального походження й етнічної приналежності. Головна вимога до претендента на владу халіфа - бути відданим Корану і Сунні, справедливо ставитися до членів мусульманської громади і захищати її інтереси зі зброєю в руках. Халіф вважався уповноваженою особою громади і воєначальником. Йому не приписувалось сакральне значення.

Алі був убитий фанатиком-хариджитом під час молитви у п`ятницю в мечеті. Уже в другій половині VII ст. серед хариджитів відбувся поділ на дрібні угруповання - азракитів, ібадитів, суфритів, які змагалися між собою. Виступи проти центральної влади дестабілізували обстановку у халіфаті. Спочатку сильні позиції хариджити завоювали в Ірані, Іраці, Саудівській Аравії, північній Африці. У Х ст. вплив хариджитів різко пішов на спад. Сьогодні окремі нечисленні хариджитські громади збереглися в Омані, Алжирі, Лівії.

Під час боротьби за халіфат між династією Омейядів і родиною Алі стався поділ ісламу на два основні його віросповідання - сунізм і шиїзм, який відбувся у другій половині VII ст..

Ще за життя Алі об`єднані навколо нього послідовники іменували себе «шиа» - група, фракція, партія. Після того, як Омейяди остаточно захопили трон, шиїти не скорилися, навпаки, суперечності між ними і панівною групою Омейядів з часом поглиблювалися. В їх основі лежала боротьба демократичних елементів і феодально-аристократичної верхівки халіфата на чолі з Омейядами. Політичним гаслом цієї боротьби було надання трону халіфа спочатку Алі, а після його смерті - його нащадкам, що повинно було означати визнання спадкоємності династичного принципу заміщення трону.

Унаслідок боротьби за халіфат між прихильниками Алі і династією Омейядів відбувалося звеличення і майже обожнювання покійного Алі. За переказами шиїтів, Алі виявився не лише рівним Муххаммаду, але й більшим за нього. Поширювалося таке «висловлювання Аллаха», звернене до Муххаммада: «якщо б не ти, Я не створив би небес, але коли б не Алі, Я не створив би тебе». До 114 Сур Корану шиїти додали ще одну - «Два світильники», в якій одним із світильників визнається Муххаммад, другим - Алі.

У міру того, як фіксувалися і накопичувалися перекази Сунни, текст Корану і зміст віровчення дедалі більше препарувався на користь ідей, сприятливих для володарювання Омейядів. Звичайно, шиїти не могли з цим змиритися і демонстрували своє вороже ставлення до Сунни. Паралельно з Сунною у шиїтів формувався свій священний переказ - Ахбар. Проте не слід протиставляти ці два зведення священного переказу. Більшість текстів є спільними і розрізняються лише за іменами тих, хто передав їх. І все ж найменування основного напряму в ісламі - сунізм - полягає в тому, що відмінною ознакою його віровчення є саме визнання Сунни.

Значення імамів (керівників громади) у віровченні шиїзму має більшу вагу, ніж у системі сунізму. За шиїтським віровченням, імами отримують свою владу установленням Аллаха, оскільки народження кожного із них у династії алідів (нащадків Алі) установлено спочатку Аллахом. Імами непогрішні, а їхня думка з будь-якого політичного або віросповідного питання виражає авторитетність останньої інстанції. Щодо цього шиїзм різко відрізняється від сунізму, оскільки в останньому остаточне рішення досягається загальною згодою богословів та інших авторитетних в ісламській ієрархії осіб. У шиїтів остаточне рішення залишається за авторитетом імама.

Ідеї величності страждання за віру, втілені у трагічній долі низки шиїтських імамів, починаючи з Алі і його сина Хусейна, шиїтами надається виключного значення. Міста Неджеф, в якому, за переказом, був похований Алі, і Кербела (Ірак), де розташовано мечеть, побудована на передбачуваному місці поховання «величнішого мученика» Хусейна, є святинями шиїтів і місцями їхнього паломництва. Місцями поклоніння шиїтів також є міста Кум і Мешхед (Іран). Саме тому більшість шиїтів мешкають в Ірані й Іраці. По суті, Іран - виключно шиїтська за конфесійною ознакою країна. Авторитет шиїтських імамів до цього часу в Ірані беззастережний.

У нинішньому Ірані, який по суті є теократичною ісламською державою, верховний імам - аятола активно впливає на законодавчу і виконавчу владу. Його санкція є вирішальною у прийнятті чи відхиленні законодавчих актів і рішень виконавчої влади. У сусідній з Іраном країні - Іраці понад 60% населення - шиїти. По суті, їхнє опозиційне ставлення до режиму Саддама Хусейна було однією із вирішальних причин його швидкого падіння у квітні 2003 року. Шиїтські імами не оголосили джихад проти американо-англійського альянсу, який виступив проти режиму Хусейна.

У мусульманському світі налічується до 10-15% шиїтів. Крім Ірану і Іраку, шиїти є в Йемені. Групи шиїтів проживають також в Афганістані, Пакистані, Індії, Сирії, Єгипті. Нечисленні групи шиїтів фіксуються також у сучасному Азербайджані і Таджикистані.

Найбільшою течією в ісламі є сунізм. Майже 90% мусульман є сунітами. Повне найменування сунітів - «люди Сунни і згоди громади» - відображає беззастережну прихильність і відданість ісламським цінностям, зафіксованим у Сунні, та ідеї керівної ролі громади у вирішенні життєво важливих проблем.

Основні ознаки приналежності до сунізму: визнання законної влади чотирьох «праведних халіфів - Абу Бакра, Омара, Османа, Алі; прийняття як достовірних шести канонічних збірників хадисів; приналежність до однієї з чотирьох правових шкіл сунізму.

На відміну від шиїтів, суніти відкидають ідею посередництва між Аллахом і людьми після смерті пророка Муххаммада, не сприймають ідеї про «божественну» природу Алі і право його нащадків на духовне верховенство у мусульманській громаді.

Сунізм виник як негативна реакція на становлення шиїзму. У X-XI ст. сунізм набув статусу самостійної течії. Характерно, що в лоні сунізму не постали секти, що й відрізняє його від шиїзму.

Делись добром ;)