Соціальні джерела християнства

курсовая работа

2.1 “Демократія духу” і ідея Царства Небесного

Раннє християнство свої соціальні уявлення звязувало з ідеями рівності всіх перед богом, справедливості і милосердя, із уявленнями про право усіх на волю і щастя, хоча б і в загробному житті. Це - основні ідеї християнства. Поруч з ними стояли добре відомі нам ідеї месіанства й есхатології. Цілком природно, що вони були співзвучні з мріями рабів і незаможних вільних громадян.

Дійсно, християнство торкнулося струни, що повинна була знайти відгук у незліченних серцях. Загальновизнаному почуттю, що люди самі гріховні в загальній зіпсованості, християнство дало ясне вираження у свідомості гріховності кожної окремої людини; у той же час у жертовній смерті свого засновника християнство створило легко зрозумілу форму внутрішнього порятунку від зіпсованості світу, розради у свідомості, до чого всі так жагуче прагнули.

Християнство учило любити і цінувати в людині не його зовнішні атрибути, не його гідність, а його душу. Це було воістину нова, якщо не революційна в тій історичній ситуації ідея: у тім світі особистість мала значення тільки як частина роду, держави. Християнство очистило душу від усього випадкових і показало її нескінченну красу і цінність. На наш погляд це- одна з причин популярності християнства. ( Ми вже говорили про ту масову втечу зі світу зовнішнього у світ внутрішній). Розчаруваввшись у матеріальному світі будь- яка людина(!), будь вона раб чи вільна, міг розраховувати на знаходження волі духовної, на особливий духовний стан.

Звертання рабів і незаможних у християнство приводило до зіткнення з державною владою, породжувало численні переслідування і гоніння. Усе це разом узяте дозволяє говорити про те, що соціальна орієнтація раннього християнства, що виконує нерідко роль політичної опозиції, розглядалася як визначена погроза державній структурі. В міру поширення християнства і росту опозиційних настроїв релігійна нетерпимість у відношенні християн приймала все більші масштаби.

Християнство учило, що все дурне в житті - є похідне гріха, найглибшого розкладання особистості, що стається, якщо ця особистість відступає від божественного закону. Таємниця цінності кожної особистості полягає в тім, що “ми тепер діти божі” (Іоан. III, 2). Це вчення про причетність людини до божества, що було ще в Платона, у християнстві стало життям і підняло самосвідомість людини на небувалу висоту, відкривши йому світлі перспективи майбутнього заповіддю: будьте досконалі, як досконалий Батько ваш.

Але будучи радісною звісткою для кожної окремої людини, вчення Христа говорило про порятунок і увесь світ. Страждає не тільки людина; “уся тварина сукупно страждає і мучається” (Рим. VII, 29). Тому порятунок не тільки в тім, що рятується кожна окрема людська душа, а в тім що рятується кожна тварина. Цей новий порядок речей, новий рід буття і відносин у Євангелії носить назва Царства Божого чи Царства небесного.

Царство Небесне, ідеальний, божественний світ, існує від століття, але людина може, якщо хоче, ввійти в нього, уживши для цього особисті зусилля; ще при житті він може зєднатися у своїй душі з обєктивним Царством Божим, прийнявши його в себе, у той час як в інших людях, в усьому світі Царство ще не здійснилося.

Можна стверджувати, що в духовності християни пішли далі, ніж буддисти.

Ви, мабуть, запитаєте, у чому ж полягає політичний зміст цієї начебто б не чисто політико-правової ідеї (як і деяких інших). Відповідь на це питання можна дати, якщо глянути на результат їхнього впливу на суспільство і державу. Ми думаємо, ніхто не засумніватися в тім, що сила їхньої дії на людство виявилася безприкладною. Цим ми хочемо сказати, що вся історія після Христа стала якісно інший під впливом християнських ідей. Тобто політико- правовий характер цих ідей розкривається в їхньому впливі на людство.

Делись добром ;)