Розділ 4. Взаємозвязок теорії часових циклів і кармічної теорії

Проблема часу є неодмінною складовою філософської проблематики та безпосередньо повязана в „Енциклопедії Абхідхарми” з такими категоріями, як карма, простір, Всесвіт, кальпа, нірішваравада тощо. Як уже зазначалося вище, навіть сама назва школи сарвастивадинів, можливо, походить від їхнього уявлення про часовий аспект буття. За Васубандху, сарвастивадини стверджують „реальність усіх форм часу. На підставі того, що сказано в сутрі. На підставі двох причин свідомості. На підставі існування обєкту. На підставі плоду. На підставі вчення про їхнє існування й приймаються теорії реального існування всіх дхарм” [6, с.72-73]. Розглядаючи звязок уявлень про час із кармічною теорією, логічно почати з виокремлення тих провідних тенденцій, що характеризують ставлення абхідхарміки до цих питань. По-перше, це проблема відсутності розумного Творця Всесвіту (нірішваравада), яка відкриває нові проблеми - наявності початкового моменту розвитку Всесвіту, чинників, що породжують ті чи інші події, рушійної есхатологічної сили тощо. По-друге, часові уявлення нерозривно повязані з просторовими, при чому в двох аспектах - в онтогенезі Всесвіту (як динамічний аспект світобудови), а також у розташуванні й онтогенезі живих істот (як гарантія вичерпання кармічних наслідків). По-третє, характерною рисою темпоральної проблематики є неодмінний звязок її з соціогенезом, що підтверджує залежність розвитку процесів у Всесвіті (а насправді - у психокосмі) від розвитку людських взаємин. Такий буде план розгляду „Абхідхармакоши” в цьому розділі роботи. Тепер відносно кожного пункту докладніше.

„Абхідхармакоша” Васубандху є важливою ланкою в розвитку концепції нірішваравади, тобто відсутності буття субстанції, що творить Всесвіт. Ця концепція остаточно сформувалася в період VІІ-VІІІ століть, не останнім чином завдяки Васубандху. Це модель, що постулює причиною буття світу сукупну кармічну енергію живих істот. „Таким чином, вчення про світобудову набуває специфічно буддистської концептуалізації як вчення про сансару. Саме карма, тобто сукупна діяльність живих істот, а не абсолютний творчий початок виступає первинною причиною в розгорненні космогонії” [5, с.52]. якщо повернутися до опису світу з низу до верху, стає зрозумілим опис кола повітря в автокоментарі до каріки 45 як такого, що виникло завдяки сукупній кармі живих істот. Для буддистської філософської думки було дуже важливим спростувати наявність особистісного творчого початку Всесвіту, тобто божественного Творця. Тому і зявляється доктрина нірішваравади, що пояснює виникнення всіх подій і процесів через сукупну карму живих істот. Але оскільки має місце відмова від творчого початку Всесвіту, логічно припустити й відсутність початкового моменту буття Всесвіту. Саме це й роблять абхідхармісти, заперечуючи наявність моменту творення як макрокосму, так і мікрокосму. „В індивідуальній перспективі психокосм не має початку, проте не є безкінечним, адже, стверджуючись в істині, свідомість вичерпує для себе причини страждання, і коловорот нових народжень припиняється” [8, с.355]. Варто звернутися до минулого розділу даної роботи, щоб зрозуміти, що вся система абхідхармістської думки зосереджена саме на психокосмі, вважаючи світи-вмістилища тільки тлом для реалізації кармічної енергії, що накопичена живими істотами в попередніх народженнях. Значущість концепції відсутності абсолютного початку Всесвіту підтверджується навіть тим, що перелік етапів існування світу-вмістилища Васубандху починає не з етапу (кальпи) творення, а з етапу руйнації (в автокоментарі - з проміжної кальпи, та все одно не з кальпи творення).