Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України

дипломная работа

2. Протестантизм та церковно-державні відносини

Сьогодні в оновленій Україні, яка здобула незалежність, відбувається активний процес формування громадянського суспільства і розбудови демократичної соціально-орієнтованої держави. Велике значення має і Церква в розрізі її відносин із суспільством і державою.

Пріоритетна роль у концепції правової держави належить принципу верховенства закону у всіх сферах життєдіяльності держави і суспільства. Для християн залишається і буде основним законом їх земного буття Священне письмо. Його доктрини святі, його заповіді обовязкові для виконання та дотримання, його твердження не змінні і все сказане в ньому істина для християн. Прикладом цього є Божі Заповіді: "Не вбивай!", "Не крадь!", "Не свідчи не правдиво на ближнього свого" [85;161].

Україна ніколи не була незалежною державою, і не мала своєї моделі державно-церковних відносин. Але, релігія - явище суспільне, отже, Церква і держава - два суспільних інститути [4;16].

Питання взаємовідносин церкви і держави - питання надзвичайної важливості та складності, питання, рішення якого багато визначало і визначає хід світової історії.

Церква визнає державу не тільки як явище, але і необхідну форму співжиття. Вона вважає державу необхідною для співжиття людей, для захисту людей від нападу зовнішніх ворогів і для підтримки внутрішнього порядку в співжитті. Вона визнає за державою належні їй права законодавства у її справах, права управління і суду за порушення його законів. Вона наставляє християн віддавати цивільній владі все належне: податки і повинності, коритися їх розпорядженням, виявляти їм повагу і пошану [8;172].

Сьогодні, коли в Україні втілюються в життя демократичні засади громадянського суспільства, гостро постало питання врегулювання відносин Церква-держава-суспільство. В 1991р. було прийнято Закон "Про свободу совісті та релігійні організації", переглянуто Закон ще УРСР та внесено зміни, однак цим не було знято всього комплексу проблем щодо даного питання. Це й призвело до необхідності вироблення Концепції державно-церковних відносин на засадах Конституції України та принципах демократичного розвитку суспільства.

Сьогодні питання державно-церковних відносин постає надзвичайно гостро, оскільки Україна уже має певний "досвід" як незалежна держава, а тому потребує своєї моделі для врегулювання всього спектру питань даної проблеми, які виникають в нових соціальних умовах.

Питання державно-церковних відносин в умовах демократизації суспільних відносин є актуальним і в різні часи досліджувалося багатьма науковцями, такими як, А.Колодний, А.Черній, М.Бабій,, В.Бондаренко, К.Щоткіна, В.Яворський та інші.

Оскільки Україна здобувши свою незалежність, заявила про ДЕМОКРАТІЮ, як шлях свого подальшого розвитку, тому й нового змісту набув принцип свободи совісті ст. 35 Конституції.

Протягом останніх років відбулися кардинальні зміни у ставленні суспільства до релігії і Церкви, а також в аспекті міжконфесійних та державно-церковних відносин, у розвитку українського суспільства. Це стало причиною перегляду Закону від 1991 р. та розроблення проекту Закону "Про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті..."". Співробітник Центру правових та політичних досліджень "СІМ" В.Яворський, зазначає, що "в юридичному забезпеченні прав осіб, повязаних із їхніми релігійними переконаннями, слід розрізняти дві сторони: право вірити та право сповідувати. Перше, є абсолютним і повинно бути захищеним без будь-яких винятків. Друге, повинно, очевидно, містити низку обмежень. При цьому, в другому випадку фундаментальним є доступ людей до організаційної форми першого рівня, за допомогою якої можна сповідувати релігію. Тому питання утворення релігійних організацій першого рівня є найважливішим і повинно розглядатися у дусі статті 11 Конвенції (свобода обєднань та асоціацій), яка захищає існування суспільних організацій від невиправданого втручання з боку держави [Справа Європейського суду з прав людини: Hasan and Chaush v. Bulgaria В Україні важливість отримання певного правового статусу збільшується, оскільки тільки таким чином релігійне утворення може утримувати культові будівлі, друкувати та поширювати літературу, запрошувати представників іноземних організацій, організовувати публічні акції та отримувати статус неприбутковості, так само як і займатися благодійністю. Все це неможливо в Україні .без реєстрації релігійного утворення, без статусу юридичної особи" [183].

В наш час на новому етапі суспільного розвитку, повязаному із формуванням громадянського суспільства та правової держави, потребує розробки та впровадження нових концептуальних засад державно-церковних відносин. Закон України "Про свободу совісті..." від 1991 р. не мав відповідної бази, проект якої сьогодні розроблений, але ще не прийнятий [68;51].

23 жовтня 2001 р. в Києві відбулося чергове засідання постійно діючого Круглого столу "Релігія та влада в Україні: проблеми взаємовідносин", підготовлене Українським центром економічних та політичних досліджень (УЦЕПД) ім. О.Разумкова. На засідання було винесено кілька фундаментальних питань, які мали би визначити чіткіше засади взаємовідносин Церкви й держави в нашій країні: законодавче забезпечення діяльності релігійних організацій; дотримання існуючого законодавства; визначення субєктів правових відносин; повернення культових будівель; упереджене ставлення місцевої влади до них деномінацій; присутність Церкви у школі та армії; питання статусу релігійних навчальних закладів; неорелігії у соціально-депресивній атмосфері України; надання контролюючих функцій органам державної влади; визначення відповідних вихідних днів. Церкві знову пропонували відчути себе "інститутом громадянського суспільства" [182].

На черговому засідання Круглого столу "Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин", розпочалась робота над такою Концепцією, який організували Центр Разумкова, Державний комітет України у справах релігій та Представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні. Були сформульовані головні її засади, а координацію роботи з підготовки проекту було доручено Центру Разумкова. Її актуальність зумовлена потребою удосконалення загальних засад реалізації права людини на свободу совісті та партнерських взаємовідносин між державою та церквою в Україні.

Завдання Концепції полягає в гармонізації церковно-державних відносин в інтересах суспільства, покращенні ситуації у міжцерковних та церковно-державних відносинах" [44;3-10].

Прийняття такої Концепції є важливим фактором у питанні І щодо відносин між державою і Церквою ще й тому, що "настав час надати Церкві як суспільному інституту право юридичної особи, бо досі зберігається практика радянських часів, коли з одного боку -держава, а з іншого - релігійна громада" [184].

Процес вдосконалення законодавства, на думку голови Держкомрелігій Віктора Бондаренка, повинен йти постійно і відображати стан релігійного життя та церковно-державних відносин в Україні. При цьому він зазначив, що зауваження, пропозиції і претензії, які мали місце з боку релігійних організацій повністю враховані [183].

Проф. А.Колодний, оцінюючи проект Концепції, подає свій власний погляд на окремі твердження цього проекту. До позитивного проф. А.Колодний відносить:

§ наголошення на тому, що державно-церковні відносини повинні сприяти збереженню традиційно релігійної культури суспільства;

§ положення про необхідність спеціального навчання державних службовців, у сферу діяльності яких входять питання забезпечення свободи совісті (це надзвичайно важливий пункт для постсоціалістичної держави);

§ положення про право Церкви на існування своїх загальноосвітніх навчальних закладів всіх рівнів;

§ невизнання жодної конфесії і релігії, а також Церкви, як загальнообовязкової і державної.

Водночас, застереження за проф. А.Колодним, викликають такі положення:

§ прагнення проекту забезпечити абсолютну незалежність Церкви від Держави, не підконтрольність останній всіх форм діяльності релігійних організацій, право на безперешкодне здійснення ними будь-яких обрядових форм;

§ наголошено на світськості державної освіти і водночас (а це вже невідповідність) на можливості викладання в державних навчальних закладах на правах факультативу релігійних предметів; не визначено зміст окремих важливих понять релігійного змісту;

§ державний орган, який курує питання державно-церковних відносин, не може бути лише консультативним органом, за ним слід закріпити ширші права та повноваження [43;2-3].

Що ж стосується міжконфесійних утворень, то, як показує практика, в цьому питанні існує певний брак відповідної інформації.

Ідея створення представницького органу релігійних лідерів України висловлювалась не одноразово.

На сьогодні в Україні існує три інституції." Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. Нарада представників християнських Церков України та Українська міжцерковна рада. Здається, що є суспільна потреба в тому, щоб мати більш повну інформацію щодо вказаних вище міжконфесійних інституцій, їхнього складу, принципів діяльності тощо.

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦ) була утворена у грудні 1996 р. з ініціативи тодішнього Президента України Л. Кучми в якості представницького міжконфесійного дорадчо-консультативного органу при Державному комітеті України у справах релігій. Згідно Положення про Всеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій метою діяльності ВРЦ є обєднання зусиль релігійних організацій з духовного відродження України, координації міжцерковного діалогу, участь в розробці проектів нормативних актів з державно-церковних відносин і діяльності релігійних організацій, сприяння благодійництву з боку релігійних організацій.

Основною формою роботи ВРЦ є засідання, які відбуваються за необхідністю, але не рідше одного разу на квартал. На своїх засіданнях ВРЦ приймає звернення до віруючих, громадян України, державних органів тощо, ухвали, що мають рекомендаційний характер. Рішення ухвалюється шляхом консенсусу.

Проблемою ВРЦ, на думку її окремих членів, є зменшення останнім часом активності її діяльності, певна розмитість її функцій, залежність від Держкомрелігій України, некоректне використання останнім авторитету ВРЦ.

ВРЦ функціонує на засадах рівності і рівноправя, поваги до внутрішніх настанов і традицій усіх діючих в рамках Конституції, Законом України "Про свободу совісті та релігійних організацій", іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України [41;188].

До складу ВРЦ входять керівники релігійних обєднань України, зареєстрованих у встановленому порядку, а також на рівні своїх голів Державний комітет України у справах релігій, та Українське Біблійне Товариство. Підставою для вступу до складу ВРЦ є заява релігійного обєднання, яка розглядається на засіданні ВРЦ. На сьогодні у складі ВРЦ представлені: Українська єпархія Вірменської апостольської церкви, Всеукраїнський Союз Обєднань євангельських християн-баптистів, Всеукраїнський Союз церков християн віри євангельської-пятидесятників, Державний комітет України у Справах релігій, Духовне управління мусульман Криму, Духовне управління мусульман України, Духовний центр мусульман України, Закарпатська реформатська церква, Німецька євангелічно-лютеранська церква, Обєднання іудейських релігійних організацій України, Римсько-католицька церква в Україні, Союз вільних церков християн євангельської віри України, Українська Автокефальна Православна Церква, Українська Греко-Католицька Церква, Українська лютеранська церква. Українська Православна Церква, Українська Православна Церква -- Київський патріархат, Українська Уніонна Конференція церкви адвентистів сьомого дня. Українська Християнська Євангельська Церква, Українське Біблійне Товариство.

Проблемою ВРЦ, на думку її окремих членів, є зменшення останнім часом активності її діяльності, певна розмитість її функцій, залежність від Держкомрелігій України, некоректне використання останнім авторитету ВРЦ.

Чи не найпрогресивнішим кроком на шляху поліпшення координації соціальної і гуманітарно-благодійницької діяльності конфесій та їх співробітництва у цьому напрямі з державою стало розроблення Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій спільно з Держкомрелігій України Програми розвитку милосердницької та доброчинної роботи в імя Христа".[63;18-21] Нею зокрема передбачається такі напрями:

- координація дій державних органів, громадських і релігійних організацій направлених на формування в суспільстві світогляду солідарності поколінь, виховання поваги до літніх людей, почуття відповідальності дітей за долю батьків, підвищення престижу сімї;

- надання милосердницької та доброчинної допомоги знедоленим і людям похилого віку, розширення осередків гуманітарної допомоги, створених при релігійних організаціях;

- сприяння обслуговуванню ветеранів війни та праці, інвалідів, непрацездатних людей, дітей-інвалідів у лікувально-оздоровчих закладах, наркозалежних - у відповідних реабілітаційних центрах;

- розширення при клінічних лікарнях медико-соціальних відділень для лікування самотніх людей, осіб літнього віку, дітей-сиріт, одиноких матерів, членів багатодітних родин, малозабезпечених верств населення;

- створення за підтримки місцевих органів виконавчої влади пунктів соціальної допомоги за місцем проживання літніх людей, самотніх хворих, ветеранів війни і праці із залученням до цієї діяльності громадськості та доброчинних організацій, що діють при релігійних місіях і братствах;

Делись добром ;)