РОЗДІЛ ІІІ. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНІХ СЛОВЯН

Давні словяни, як і інші народи, пройшли через стадії поклоніння предметам (фетишизм), деревам (друїди), тваринам (тотеїзм), духам природи (анімізм), предкам (культ предків).

Культ камяним фетишів дуже давній. В „Слові Іоанна Златоуста” (ХІVст.) при перерахуванні місць, куди народ „приходяще молясь” і „жертву приносящу”, називається „каміння”. На березі озера Плещова Переяславлі-Заліському до цього часу лежить камінь-валун - Синь-камінь вагою 12т. При зустрічі весни камінь прикрашали квітами і стрічками, кругом нього водили хороводи.

Поширеним було поклоніння деревам. Так, в північних районах Русі існував культ берези. За переказом, на місці міста Білозерська раніше росли берези, яким приносили жертви. У Придніпровї був розповсюджений культ дуба. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своєму творі „Про управління державою” (948 - 952) писав, що русини у поході „біля досить великого дуба приносили в жертву живих птахів”.

Поряд з вшановуванням дуба дніпровські словяни поклонялися священним тваринам - диким кабанам-вепрам. Тотемістські ігри ведмедя („комоїдиця”) збереглися в білоруських селах до другої половини ХІХ ст.. отці християнської церкви шаленіли, коли навернуті християни продовжували дотримуватися „бісовських” обрядів, під час яких учасники „надягали на себе звірячі шкури”, танцювали, стрибали і співали.

Найбільш яскраво то теїзм виявився в руських народних казках, перш за все чарівних і про тварин. Тотемною твариною виступає у казці чудова корова, що допомагає падчерц3і. Падчерка не їсть мясо корови, а з повагою її ховає, тобто тотем (корова) може врятувати людину, попередити її про небезпеку. Завдавання шкоди тотему приносить шкоду і повязаній з ним людині.

Часто у казках називають лисичку-сестричку, вовчика-братика, ведмедя-дідуся. Це свідчення уявлень про кровно родинні звязки людини і тварин. Чи казка про Івана-царевича і сіроманця. Вовк зїв коня. Він сам потім служить герою за коня. Вовк вважає, що повинен за законами кровно-родинного звязку служити людині і відшкодовувати царевичу нанесений ним збиток.

Далі. Існують тотемські уявлення про звязок людини і тварин, птахів. Звідси казкові герої, напівлюди. Так, у казці про Івашку-ведмеже вушко розповідається про дитину жінки і ведмедя. Звязок з тваринами виявляється в уявленнях про перевертенництво. Наприклад, Царівна-жаба, Іванко-козлик та ін.

Існував у давніх словян і культ предків, зокрема, культ Чура чи Щура, що вважався предком-родоначальником. Це уявлення втілилося у слові „пращур”, прапредок. Звязок з цим культом зберігся до сьогодення в дитячих іграх, коли діти кричать: „Чур мене!”, „Чур, це моє!”. В давності це були заклинання, що закликали Чура на допомогу. Пізніше Чур стає богом добробуту. Він оберігає домашнє вогнище, тепло і затишок в домі, заступається за родину.

Анімізм проявлявся у словян в одухотворенні природи: ліс, вода, земля-матінка, поклонялися водяним і лісовим стихіям. Поступово відбувається антропоморфізація - природним стихіям надаються людські подоби. У водяній стихії - це берегині і водяники, пізніше - віли і русалки. За народними повірями, весною русалки виходять на берег, гойдаються на гілках, розчісують своє довге зелене волосся, співають пісні, заманюють перехожих, переважно вродливих юнаків, і намагаються залоскотати їх до смерті. З русалками повязані також уявлення про загиблих у воді жінках, дівчатах, про нехрещених померлих дітей.

Ліс - це царство лісовика, який живе на деревах чи в дуплах. Вночі він моторошно кричить, виглядає з-за старого дуба. Зявляється і зникає раптово. Іноді лісовик жартує з людьми, намагається заплутати їх, завести вглиб лісу, а потім лягає свистом. Він дуже веселий, часто в лісі чути його решіт. Влітку він живе у лісових хащах, ходить з людьми хрестити дітей, грати в карти. Харчується мохом і шишками, любить випити горілки. Дружина лісовика - лісовичка. На Єфрея (17 жовтня) лісовик провалюється під землю. В цей день до лісу ходити не можна. Прокидається він на Василя (26 квітня).

Язичництво стародавніх словян, як система поглядів на реальність, що оточує людину, пройшла 4 етапи розвитку.

1. Культ духів природи, доброзичливих чи ворожих у ставленні до людей, наприклад, Берегині чи упирів.

2. Поклоніння землеробським небесним божествам, наприклад, Рожаницям.

3. Культ бога грози, блискавки і рому - Перуна, головного божества і покровителя князя.

4. Двовірство - після прийняття християнства на Русі в 988р., тобто поєднання християнства та язичництва. Поряд з вірою в Христа продовжує існувати віра в сили природи на землі (домовики, лісовики, русалки, водяні ) і під землею (злі демони - біси, чорти). При цьому частина давніх богів переходять як святі в нову релігію, наприклад, Велес став св.. Власієм.