Таїнство священства та проблема целібату католицького духовенства

магистерская работа

1.1 Місія Ісуса Христа і Його служителів

Ісус стверджує, що Він посланий Батьком і діє волею Самого Батька. Він є Син, Що одержав від Батька усяку владу на небі й на землі (Мф. 11, 27; 28, 18). Йому дане Божественне доручення - довіреної Йому владою вчити, зціляти від хвороб і прощати гріхи. Навчання Ісуса це навчання не Його, а того, хто Його послав; Ісус свідчить про те, що бачив (Ін 7, 16; 3, 11). Він і Батько створюють Єдине Ціле, Його власне Я не належить Йому; Він нічого не може творити Сам від Себе (Ін 17, 10.21; 5, 19_20.30), і все здійснює волею Батька, який Його послав.

Як Син посланий Батьком, так само й Він із самого початку Свого служіння покликав до Себе того, кого Сам хотів, і поставив з них дванадцять апостолів, «щоб з Ним були, і щоб посилати їх на проповідь, і щоб вони мали владу зціляти від хвороб і виганяти бісів» (Мк 3, 13_5). Апостоли були послані продовжувати справу Ісуса Христа, розпочату Ним на землі (Ін 20, 21; Мф. 1, 40); Ісус поєднує їх справою, яку довірив Йому Батько, поєднує й зовнішнім чином, і по суті. Вони - свідки Воскресіння, і, оскільки Ісус обіцяв залишитися з ними до кінця часів, їхня місія повинна постійно тривати, «тому що Євангеліє, що повинне передаватися ними, є повсякчас для Церкви початок всього її життя. Таким чином, Апостоли були першими, хто був покликаний до участі в місії Христа. [3, 54]

Виконання цієї місії в єдності й відповідності з Божественним дорученням - це служіння Порятунку, про яке Й. Ратцингер пише в такий спосіб: «Дане служіння, у якому ми повністю віддаючи себе іншим, викладаємо те, що виходить не від нас, мовою Церкви називається таїнством. (...) Таїнство означає: я передаю те, що сам не можу дати; я роблю те, що від мене не залежить; я посланий і несу те, що Інший мені передав. Тому ніхто не може назватися священиком сам по собі, так само й ніяка громада не може призвати для цього служіння будь-кого зі своєї ініціативи»1. Таким чином, Ісус передав Свою місію Апостолам, довіривши їм продовжувати те, що було доручено Йому й прилучивши їх до Своєї влади. Отже, основа служіння Церкви - це людина і воля Ісуса Христа, що підтверджує й Другий Ватиканський Собор: «Христос Господь, щоб пасти й завжди збільшувати Народ Божий, встановив у Церкві Свій різні служіння, спрямовані на благо всього Тіла. Тому що служителі, які володіють священною владою, служать братам своїм, щоб всі приналежні до Народу Божого, вільно й організовано прагнучи до однієї й тієї ж мети, прийшли до порятунку» (LG 18).

1.2 In persona Christi

Ця концепція ґрунтується на ролі єпископа як глави помісної церкви. Як рукоположений предстоятель громади (або церкви) єпископ або священик діє in persona Christi у здійсненні таїнств церкви, особливо в євхаристії. У той же час єпископ або священик діє «від імені церкви» (in persona ecclesiae) завдяки своїй ролі предстоятеля літургічних зборів. Пресвітер може діяти in persona Christi у силу того, що він діє in persona ecclesiae, тіла Христова. Поза церквою священство не має ніякого значення.

Більшість єпархіальних або секулярних священиків виконує служіння слова, таїнств і пастирського окормлення в рамках помісної церкви, зазвичай очолюючи місцеву громаду віруючих, або прихід. Багато монашествуючих пресвітерів виконують священникове служіння переважно через його культовий вимір, зосереджений в основному на прославлянні Бога за допомогою літургії. Нерідко це більшою мірою пророча або керигматична місія, тому що в ній мається на увазі більш широкий спектр служіння слова: проведення духовних вправ, духовне керівництво, наставництво, літературна діяльність, а також присвята себе євангелізації й соціальній справедливості. [3, 59]

Делись добром ;)