Християнське вчення про людину

дипломная работа

Розділ І. Людина створена Богом

Людина -- істота, яка не тільки є, але й знає, що вона є. Впевнена в своїх силах, вона досліджує навколишній світ і змінює його за визначеним планом. Вона вирвалася з природного процесу, який завжди залишається лише неусвідомленим повторенням незмінного; вона -- істота, котра не може бути повністю пізнана як буття, а ще вільно вирішує, що вона є людина -- це дух, ситуація справжньої людини -- її духовна ситуація... (К. Ясперс) [5, 131]

Людина йде із Землі, залишаючись для самої себе невідгаданим ребусом. А їй просто необхідно за життя дізнатися: хто вона?

Безліч наставників, що оточують кожного з нас протягом життя, трактують поняття ЛЮДИНА кожен по-своєму, відводячи розум, що і без того заблукав.

Для одних ЛЮДИНА - це сукупність розумної матерії, для інших - просто біологічний вигляд, треті розглядають під зовнішньою оболонкою тіла складні сплетення духовного світу. Фахівці говорять, що невидимий підводний світ планети багатший і різноманітніший вивченого нами видимого світу. Так і в ЛЮДИНІ.

Якщо тіло її порівняно вивчене, то океанські глибини душі приховують стільки загадок, що велику частину їх витягнути на поверхню, напевно, ніколи не вдасться.

Річ у тому, що сучасне поняття „дух" завдяки зусиллям матеріалістів стало настільки примітивним, туманним і нецікавим, що крім філософів і психологів цією областю мало хто цікавиться. Та і слово „дух" зважаючи на його релігійний характер замінено словом „свідомість", що ще більш звузило значення поняття „дух".

„Людина обдарована творчим розумом і силою, щоб примножувати те, що їй дано".

А дано, крім розуму, багато що:

„Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте замлю, оволодійте нею" (Бут. 1:28).

Цим ми і займаємося.

Земля з її околицями і є точка дотику нашого розуму, нашої сили. Саме в цій області доторканого і видимого ми і сильні. Тому успішно просувається людина в пізнанні матеріального світу. Але там, де закінчається матерія і бере початок сфера духу, людина помітно втрачає самовпевненість. Вона шукає підтримку в духовному світі, і всі пізнання її в ньому обмежуються смугою світлотіні на межі двох світів і окремими спробами проникнути вглиб поняття „дух".

Відобразити Свою духовну суть в створенні небесних сил, Бог захотів відобразити Свій образ і в земній істоті -- людині. Творінням людини завершені створення Землі Богом. У ній зєднується тілесна і духовна природа, і її створення, яке є кінцем створеного світу, показує, що цей світ не є кінцевою метою створеного, що творіння Бога спрямоване на дарування духовного. Світ матеріальний тільки проміжна форма створеного.

Людина, як образ Божий повинна розвиватись духовно. У сходах земних творінь людина поставлена на найвищому ступінь і у відношенні до всіх земних істот займає пануюче положення.

Людина однаково належить до світу духовного по своїй душі і до світу мотеріального по своєму тілу, а тому є як би зменшенням обох світів і справедливо спрадавна називається малим світом.

Пророк Мойсей так зображає створення людини. Після того, як були створені всі земні істоти, сказав Бог:” Створімо людину за образом Нашим, за подобою ношою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею. І над усім плазуючим, що плазує по землі”(Бут. 1: 26-27).

Господь створив першу людину по образу Своєму як володаря всього земного -- створив її небагато меншим Ангелів, але набагато вище тварин.

Преподобний Ісаак Сирін помічає, що Бог різним чином діяв при створенні світу ангельського, речового і людини. Якщо ангельський світ Бог створив в мовчанні, речовий світ творчим повелінням:” нехай станеться”, а перед створенням людини Бог як би зупиняється. Створенню людини передує рада Божественної Тріїці: ” Створімо людину за образом Нашим, за подобою” (Бут. 1:26). Після чого всі три Божественні Особи -- Отець, Син і Дух Святий -- безпосередньо і особисто створюють людину.

Вже сама по собі рада Божа, яка не вказується при створенні інших земних істот, говорить про те, що людини повинен бути творінням особливим, відмінним від інших, вищим, досконалішим на землі, має і вище призначення в світі. Ще більш підкреслюється думка, що раді Божій належить створити людину по образу і подобі Божій. Ця подібність Бога в людині повинна виявлятися в зовнішньому відношенні людини до видимої природи: людина призначена стати володарем як землі, так і всього, що на ній живе.

Всякий образ обовязково нагадує близьку схожість з своїм прототипом; отже, наявність образу Бога в людині свідчить про відображення в її духовній природі тих самих властивостей, що є у Бога. А оскільки зі всіх земних істот одна тільки людина була прикрашена образом Божим, то зрозуміло, що вона повининна була зявитися на землі істотою єдиною і особливою, такою істотою, яка за своєю природою і гідності абсолютно відмінно від всіх земних істот і стоїть незрівнянно вище за весь земний і матеріальний світ.

«До того, що одному тільки влаштує людини, -- пише святий Григорій Ниський, -- Творець Всесвіту приступає так, щоб образ його уподібнити первозданній красі, і призначити мету, для якої він існуватиме». У створенні людини є повнота Божественної Премудрості. Святитель Григорій Богослов говорить: «Після того, як Бог створив світ ангельський і світ речовинний, Він вирішив створити людину, тому що ще не було змішення розуму і відчуття, поєднання протилежностей цього досвіду вищої Премудрості -- і це ще не все багатство Благості Божої було знайдене».

«Навчіться своїй мудрості», - закликає свтятий Григорій Ниськй, -- о «початок нашого буття є істинне богослівя». Звідси і свідомість виняткового призначена людині, яка не дане іншим живим істотам. «Якщо людина для того і приходить в життя, щоб стати причасником Божественних благ, то є необхідність стати гідним користувачем цих благ», -- навчав той же святий отецб.

Мойсей дає подробиці, які багато в чому пояснюють таємниче походження людської істоти. “І створив Госпоть Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею” (Бут. 2: 7).

Тіло людини Бог створив із землі -- цим в людині представлений матеріальний світ, вдихнув в неї дух життя -- цим в ній представлений духовний світ. Створення людини - це створення живої істоти, якою приведені в єдність видиме і невидиме.

Належачи душею духовному світу, а тілом -- матеріальному, людина є малим світом у великому (мікрокосмос). «Бажаючи оголосити багатство Своєї природи, -- говорить святий Григорій Богослов. Бог вирішив створити живу істоту з обох, тобто з видимої і невидимої природи, і Він створює людину, узявши з вже створеної матерії тіло, а від Себе вклавши життя (що називає розумною душею і образом Божим.

Створена такою, людина є таємничою єдністю матерії і духу, видимого і невидимого, земного і небесного, тимчасового і безсмертного, просторового і нескінченного; є якоюсь серединою між піднесеним і земним (святий Григорій Богослов).

“Бог «поставляет на земле иного ангела, из разных пород составленного поклонника (Богу), зрителя видимой твари, таинника трари умосозерцательной, царя над тем, что на земле, подчиненного Горнему Царству, земного и небесного, временного и бессмертного, видимого и умосозерцательного; ангела, который занимает середину между величеством и низостью (малостью). Один и тот же дух и плоть. Дух -- ради благодати, плоть -- ради превозношения (т. е. в предупреждение гордости). Дух - чтобы пребывать и благословлять Благодетеля, плоть -- чтобы страдать и, страдая, припоминать и поучаться, сколько ущедрен он величием. Творит живое существо, здесь приуготовляемое и переселяемое в иной мир и (что составляет конец тайны) через стремление к Богу достигающее обожения» (св. Иоанн Дамаскин)”.

Перевага створеної людини полягає у тому, що Триєдиний Бог особисто і безпосередньо, так би мовити, Своїми власними руками створив тіло людське і дав йому дух життя, а не земля її сама створила, як це було з іншими живими істотами на землі. Тіло людини з праху земного, а душа -- з духу Божого.

У людині таємничим чином поєднувалася богообразна доброта і краса з чорним прахом земним, і «людина створена Творцем, щоб бути втіленням трансцендентної Божественної сили» (святий Григорій Ниський).

Людина -- це малий світ. У ньому зєднуються всі сфери істоного Всесвіту. Як пише преподобний Іоанн Дамаськін, «людина має щось загальне з неживими істотами, причетна до життя бездумних і володіє мисленням розумним (ангельським). З неживими придметами людина має схожість у тому, що володіє тілом і складається з чотирьох стихій. З рослинами -- в тому ж самому і, крім того, у тому, що має здатність харчуватися, рости, створювати сімя і народжувати, а з безрозсудними - ваблення, тобто доступний гніву і бажання, що наділений відчуттям і здатністю руху по внутрішніх побудженнях. З істотами безтілесними і духовними людина стикається за допомогою розуму. Міркуючи, складаючи поняття про кожну річ, прагнучи до чесноти і люблячи те, що складає вершину всіх чеснот, -- благочестя. Тому людина і є малий світ».

Кажучи про велич людини, преподобний Максим Ісповедник пише: «У ній (у людині), як в гирло, стікається все створене Богом і в ній з різних природ, як з різних звуків, складається в єдину гармонію».

Справжня велич людини не у тому, що її обєднує з тваринами, а у тому, що її ріднить з Богом. Як сказано в Біблії, справжня велич, слава і честь людини полягають у тому, що вона створена за образом і подобою Божою.

«Творець дав людині двояку природу, тобто природу тілесну-духовну, і це для того, щоб ми мали спілкування з Богом і з природою видимою, щоб могли насолоджуватися і тимчасовістю і вічністю. Одержавши таку природу, людина робиться істотою, що сполучає в собі весь світ: він має і душу рослинну, загальну з рослинами, і душу тваринну, загальну з тваринами; але при цьому є у нього і душа розумна, яка робить його владикою землі (у строгому ж значенні слова людина має не дві або три душі, а одну загальну -- безсмертну і розумну). У людині полягає єднання протилежностей між вищим і нижчим, небесним і земним, розумним і безрозсудним, вільним і скованим, духом і матерією» (святий Григорій Ниський).

У 1-й главі книги Буття згадується, що Бог створив чоловіка і жінку, тобто дві людські іпостасі, володіючі єдиною природою (Бут. 1: 27). У 2-й главі книги Буття ця думка розкривається докладніше. Бог привів до Адама тварин, щоб він нарік їм імена, але серед них не знайшлося помічника, гідного Адама, не знайшлося того, з ким він міг би спілкуватися як з рівним. Тому Бог створив для Адама помічника по ньому (Бут. 2: 18).

По вченню Православної Церкви, людина «складається з нематеріальної і розумної душі і матеріального тіла» (Православний Катіхизіс). І це вчення є вченням Старого і Нового Завітів.

У Старому Завіті Моїсей, описуючи походження людини, розрізняє в ній дві частини: одну, яка твориться від землі, і іншу, яка вдихаєтся йому від Бога --. “І створив Госпоть Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею” (Бут. 2: 7) Йов, звертаючись до утішаючих його друзів, говорить: “овчіть передо мною, - а я говоритиму, і нехай щобуть прийде на мкнк! Нащо дертиму я своє тіло зубами своїми, а душу свою покладу в свою руку?” (Йов. 13: 13--14). Псаломщик волає перед Богом: “Через те моє серце радіє та дух веселиться, - і тіло моє спочиває безпечно! Бо Ти неопустиш моєї душі до шеолу, непопустиш Свєму святому побачити тління!” (Пс. 15: 9--10). Екклесиаст, відповідно тому, як мовиться у Битопісателя про походження людини, висловлюється про його кончину: “ І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!” (Екл. 12: 7).

У Новому Заповіті читаємо слова Самого Христа Спаситель: “ І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтися більше того, хто може й душу, і тіло вам занепасти в геєнні.” (Мт. 10: 28), -- з яких виявляється, що людина складається з тіла і душі. Апостол Іаков пише: “Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл - мертва!” (Як. 2: 26). Також і апостол Павло вчить: Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!” (1 Кор. 6: 20).

З наведених прикладів видно, що коли в Писанні говориться про духовні начала людини, то вони називається порізному: душею (Бут. 2: 7; Йов. 2: 6) або духом (Екл. 12: 7).

Спаситель, передрікаючи про розлучення своєї людської душі з тілом під час смерті за рід людський, говорить: “Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу” (Ів. 10:15), і перед настанням хресних страждань Він сказав учням Своїм в саду Гетсиманськом: “Обгорнена сумом смертельним душа Моя!” (Мт. 26: 38). А в хвилину самої смерті на хресті, проголосив голосом веліїм, Ісус сказав: “Отче, в рукі Твої віддаю Свого духа!” (Лк. 23: 46), і євангелісти, описуючи цю мить, виражаються: “Ісус знову голосом гучним іскрикнув, - і духа віддав…” (Мт. 27: 50), або: “І голову схиливши, віддав Свого духа…” (Ів. 19: 30).

Апостол Павло, бажаючи позначити духовну природу людини у протилежність тілесній, називає її то душею, то духом (1 Кор. 6: 20; 5: 3--5). Але у нього ж в Посланнях є місця, де він розрізняє душу і дух як дві сторони і сили однієї і тієї ж духовної природи людини або особливо позначає в душі дух, як вищу її здатність (Евр. 4: 12).

У людині три частини: дух, душу і тіло. Святий Григорій Нісській допускав в людині, окрім тіла, що відчуває душу, подібну душі тварин, і душу, якої не мають тварини, -- дух. А святий Єфрем Сирін порівнює тіло, душу і дух людський з трьома Лицями Божественної Трійці. Він говорить, що через триразове покликання Батька і Сина і Святого Духу ми освячуємося по тілу, до душі і по духу, так що трійця наша стає досконалою.

Слід підкреслити, що людина не є ні тільки тілом, ні жодним духом; вона - єдність тіла і душі (духу), і причому -- Богостворена єдність, в якій все таємниче і загадкове. Людина без тіла була б не людиною, а ангелом, рівно як з одним тілом, без Божественного духу, вона була б тварина, а не людина.

За словами святого Ірінея, «душа може бути частиною людини, але ніяк не людиною в цілості; повна людина -- в єдності, в союзі душі з тілом. Так само і тілесний склад сам по собі не є повною людиною, але є тілом людини і частиною людини». «Що є людина, - питає святий Августин Філософ, -- якщо не розумна істота, складена з тіла і душі? Чи є душа сама по собі людиною? Ні, вона -- душа людини. Чи назвемо тіло людиною? Ні, але тілом людини. Ні душа, ні тіло, узяті окремо, не є людиною, але їх єдність називається людиною».

У вченнях апостола Павла і преподобного Антонія Великого розрізняються дух, душа і тіло. Сама душа, за словами святого Василя Великого, трьохчастинна. У ній дратівлива і вождельовательная частини, як і тварин, і розумна -- дух. Образ Божий в людині -- розум, слово і дух (розум, воля, відчуття духовні). Тваринна частина душі по смерті розкладається разом з тілом в прах, а дух, по пророку Еклесиасту, повертається до Бога.

Делись добром ;)