Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні

курсовая работа

СПЕЦІАЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Проблема правоздатності релігійних організа-цій є однією із складних і маловивчених.
У теорії цивільного права правоздатність такої особи визначається як здатність мати субєкти-вні права і юридичні обовязки. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникають одно-часно - з моменту їх створення.

Релігійні організації як вже зазначалось вище набувають правоздатність з моменту реєстрації статуту (ч. 1 ст. 13 Закону «Про свобо-ду совісті та релігійні організації»). Як юридичні особи ці організації користуються правами і несуть обовязки у відповідності з чин-ним законодавством і своїм статутам (ст.13 Зако-ну)[3]. Слід підкреслити, що деякі положення ци-вільних статутів релігійних організацій викладені під впливом норм церковного права у частині, яка регламентує внутрішню структуру цих орга-нізацій і компетенцію їх органів управління. Норми церковного права, як й інші подібні пра-вила поведінки, що приймаються релігійними організаціями, не є правом у власному розумін-ні цього слова. Вказане логічно випливає з прин-ципу відокремлення релігійних організацій від держави (ст. 35 Конституції України [1]): церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа -- віл церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обовязкова. Релігійні організації створюються і діють відпо-відно до своєї ієрархічної й інституційної струк-тури. Держава не втручається у внутрішню діяль-ність цих організацій, якщо остання не протирічить закону. Внутрішні акти, які приймаються названими організаціями, поширюються на їх учасників і не є джерелами права.

Під церковним правом розуміють норми і правила, які регулюють як внутрішнє життя це-ркви в її громадо-інституціональному аспекті, так і її відносини з іншими громадськими сою-зами релігійного та політичного характеру. Специфіка норм церковного права полягає у тому, що більша їх частина приймається релігій-ними обєднаннями, а не релігійними організа-ціями, які входять до складу цих обєднань. Церковне право включає норми, що складають ві-росповідну основу діяльності релігійних органі-зацій. Наприклад, для православних релігійних організацій такою віросповідною основою є «Священое Писание» (Библия) та «Свяшенное Предание» (Решения первых 7-ми Вселенских Соборов и труды Отцов Церкви II - VII ст.). Таким чином, норми церковного права, як й інші правила поведінки, встановлені статутами релігійних організацій, є внутрішньою настановою цих ор-ганізацій, які діють лише тому, що не суперечать чинному законодавству. Окрім цього, діють такі правила поведінки тільки у межах релігійної ор-ганізації, яка їх прийняла. Це означає, що фак-тично під регулювання вказаних вище правил підпадають лише ті види діяльності останніх, які безпосередньо повязані з віросповіданням. Під останнім розуміють належність до будь-якої ре-лігії, церкви, деномінації; релігійне обєднання, яке мас своє віровчення, культ і стійку організа-ційну структуру [15,с.18]. Інші види діяльності релігій-них організацій: виробничо-господарська, культурно-освітня, благодійна регулюються виключ-но нормами цивільною права. Те ж саме стосу-ється майнових відносин даних організацій.

Враховуючи наведене вище, постає питання: яка ж природа норм церковного права і подібних до них правил поведінки релігійних організацій? На думку дослідника, норми, що приймаються цими організаціями, за своєю природою с релігійними нормами, під якими розуміють: сукупність пра-вил, приписів, вимог, що регулюють життя віру-ючих, їх поведінку, вчинки, діяльність релігійних організацій. Релігійні норми встановлені конкретними віросповіданнями і мають обовязковий характер для їх послідовників.

Таким чином, можна зробити висновок, що правоздатність релігійних організацій визнача-ється чинним законодавством: у першу чергу Цивільним кодексом України (далі - ЦК). 3аконом «Про свободу совісті та релігійні організації» і статутами названих організацій, які приймають-ся на підставі зазначених законів.

Релігійні організації в Україні створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру (ст.7 Закону). На відмінність від інших підприємницьких чи непідприємницьких товариств, конкретна ціль діяль-ності яких визначається у засновницьких доку-ментах, мета діяльності цих організацій визнача-ється Законом. Такою метою є спільне сповіду-вання і поширення віри. Тлумачний словник С.Ожегова визначає мету як предмет прагнення, тобто те, що бажано здійснити. У цьому сенсі дана організаційно-правова форма юридичної особи у назві має вказівку на характер своєї ді-яльності [18, с.113]. Це свідчить про наявність спеціальної правоздатності, оскільки ті правомочності, яки-ми наділені релігійні організації, обумовлені ви-ключно метою їх створення. Таким чином здійснення будь-якої діяльності і повязаних з нею правочинів, а також інших юридично значимих дій повинно бути підпорядковано встановленій законом і зафіксованій у статутних документах меті і не може їм суперечити.

Якщо під правоздатністю релігійних органі-зацій розуміється її здатність мати цивільні права і виконувати цивільно-правові обовязки, то змі-стом правоздатності є конкретні права: майнові і немайнові, які надаються цим організаціям ЦК та Законом і закріплюються у статутах даних ор-ганізацій на право здійснення певних видів дія-льності.

До немайнових прав релігійних організацій можна віднести право на найменування. Відпо-відно до ст. 90 ЦК кожна юридична особа повин-на мати своє найменування, яке містить інфор-мацію про її організаційно-правову форму і та-ким чином індивідуалізує і відокремлює від ін-ших вказану особу [3]. Вказівка на організаційно-правову форму юридичної особи дозволяє визна-чити основні ознаки організації: є вона підпри-ємницькою чи непідприємницькою, на чому ґрунтується її відповідальність. Найменування за-значеної особи вказується в її установчих доку-ментах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Найменування релігійних організацій мають деякі особливості, повязані з традиціями і кон-фесійними правилами будь-якого з видів цих організацій. Перелік видів останніх закріплений у ч. 2 ст. 7 Закону: релігійні громади, управлін-ня і центри, монастирі, релігійні братства, місі-онерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також обєднання, що складаються із зазначених вище релігійних організацій. Цей перелік складений відповідно до їх офіційних загальновизнаних світських назв. Але слід під-креслити, що Закон не забороняє релігійній організації за статутом мати свою (традиційну) назву. Наприклад, релігійна громада за статутом може називатися «парафія», «помісна церква». Не слід змішувати традиційні назви релігійних громад з традиційними найменуваннями культо-вих споруд. Остання може мати персональну назву, повязану з якоюсь історичною подією або фізичною особою. До її найменування релігійна громада жодного відношення не має і називатися згідно із статутом за цією назвою не має права. Релігійні управління і центри мають за статута-ми подвійну назву -- власну і назву релігійного обєднання, структурним підрозділом якого вони є (наприклад, «Єпархіальне управління Україн-ської Православної Церкви»). Монастирі, як і окремі культові будівлі, теж можуть мати персо-нальні найменування, але вони традиційно сто-суються і монастиря як комплексу споруд спеці-ального призначення, так і чернечої громади, котра є власником або користувачем цих будівель (наприклад, Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир Тернопільської єпархії Української православної церкви Київського патріархату). Ре-лігійні братства за традицією також мають назви, але вони не повязані з матеріальними обєкта-ми (наприклад, «Релігійне братство Андрія Первозваного»). Місіонерські товариства можуть, на-приклад, мати таке найменування: «Християнсь-ке місійне товариство «Фундація духовного єд-нання України». Духовні навчальні заклади за своїми статутами можуть мати традиційні назви (семінарія) і загальноприйняті (академія, інсти-тут).

Релігійні обєднання -- це діючі в Україні церкви (наприклад, православного віросповідан-ня: Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, які представляються своїми центрами (управлін-нями), мають відповідно до статутів назви: «ми-трополія», «патріархія»).

Щодо видів діяльності, які мають право здійснювати релігійні організації, то слід зазна-чити наступне. Чинне законодавство не встано-влює чітких рамок здійснення останньої цими організаціями і критерії їх відповідності статутній меті -- сповідання і поширення віри. Не всі види діяльності даних організацій спрямовані на дося-гнення цілі їх створення. Результатом деяких з видів діяльності є безпосереднє досягнення мети, результат інших видів -- лише опосередковано слугує її досягненню. Таким чином, статутну ді-яльність релігійних організацій можна поділити на два види: релігійну і нерелігійну.

У релігієзнавстві під релігійною діяльністю розуміють релігійно-регламентовану практично-духовну активність віруючих, їх спільнот, релігій-них інститутів [15, с.123]. Традиційно виділяють два види релігійної діяльності: культову і поза культову [15, с.124]. Культову діяльність розуміють як сукупність ре-лігійних (культових дій), повязаних із ставлен-ням до надприродного: молитви, богослужіння, таїнства, обрядові, ритуальні, магічні дії. Право релігійних організацій на здійснення вказаної діяльності закріплено у ст. 21 Закону. Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані у тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релі-гійні обряди, церемонії та процесії безперешко-дно проводяться в культових будівлях і на при-леглій території, у місцях паломництва, і релігійних організацій, на кладовищах, у місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах та будинках громадян, а також в установах, органі-заціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і за згодою адміністрації. Слід підкреслити, що порядок використання храмів, інших обєктів культового призначення визнача-ється внутрішніми настановами релігійних орга-нізацій. Держава у ці питання не втручається. Єдине, чого треба дотримуватись зазначеним організаціям: місця богослужінь, релігійні зі-брання чи інших релігійні заходи повинні бути вільно доступними. Закритими можуть бути тіль-ки ті зібрання віруючих громадян, на яких вирі-шуються організаційні, кадрові, господарські чи інші питання, не повязані з відправленням куль-ту. При відправленнях культу релігійна організа-ція не повинна порушувати чинне законодавство і правопорядок. Відповідно до п. 7.11 ст. 7 Закону від 22 травня 1997 р. «Про оподаткуван-ня прибутку підприємств» від оподаткування зві-льняються доходи цих організацій, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; будь-які інші доходи від надання культових послуг [4]. Таким чином, на підставі вказаної норми надходження до церко-вної каси за релігійні обряди, церемонії, інші відправлення культу не оподатковуються. Слід підкреслити, оскільки результатом культової ді-яльності релігійних організацій є задоволення ре-лігійних потреб фізичних осіб, може йтися про спрямованість цієї діяльності на безпосереднє досягнення статутної мети.

Що стосується позакультової діяльності, то вона визначається, як сукупність релігійно-зумо-влених дій віруючих, релігійних інститутів, спря-мованих на задоволення духовних та практичних потреб функціонування релігійних організацій: 1) духовна сфера -- продукування релігійних ідей, богословсько-теологічне їх обґрунтування, інтерпретація, систематизація; 2) практична сфе-ра - пропаганда, поширення релігійних ідей, мі-сіонерська, доброчинна, релігійно-освітня, виро-бнича і господарська діяльність.

Право на здійснення релігійними організа-ціями виробничої і господарської діяльності за-кріплено у ст.19 Закону. Відповідно до неї ці організації для виконання своїх статутних за-вдань можуть засновувати видавничі, поліграфі-чні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільсь-когосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридичної особи. Слід зазначити, що дана норма базувалася на поло-женнях Закону «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. (нині він не діє), який впер-ше ввів таку форму як «підприємство релігійної організації», засновану на праві повного госпо-дарського відання (ст. 2) [5]. Релігійні організації, як засновники таких підприємств, були їх власни-ками. Назва статті «Виробнича і господарська ді-яльність» запозичена із Закону «Про підприємс-тва в СРСР». Виробнича і господарська діяль-ність вказаних організацій означала заснування підприємств для здійснення господарської діяль-ності. У той же час самі релігійні організації не вправі були займатися господарською діяльністю. Дослідник підтримує точку зору В. В. Піддубної про те, що зміст даної норми входить у проти-річчя з чинним законодавством [19, с.113]. Оскільки, по-перше, передбачається можливість заснування релігійними організаціями підприємств, що ма-ють права юридичної особи, а новий ЦК розгля-дає підприємство як цілісний майновий ком-плекс, який є обєктом права. По-друге, потрібно визначитися з термінологією, бо чинний Закон не закріплює за цими організаціями право на підприємницьку діяльність, а встановлює лише право на заняття виробничою і господарською діяльністю. В даному разі виробнича і господар-ська діяльність повинна розглядатися як аналог підприємницької діяльності, оскільки права ре-лігійних організацій на заняття підприємниць-кою діяльністю чітко простежуються в сучасно-му українському законодавстві. ЦК України до-зволяє непідприємницьким організаціям «поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати під-приємницьку діяльність, якщо інше не встанов-лене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені» (ст. 86) [2]. Ана-лізуючи зміст вказаної статті, виробнича і госпо-дарська діяльність релігійних організацій має від-повідати їх статутним цілям. По-третє, відповід-но до ст. 83 ЦК юридичні особи можуть створю-ватися у формі товариств, установ та у інших формах, передбачених законом. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподі-лу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські това-риства (повне товариство, командитне товарис-тво, товариство з обмеженою або додатковою від-повідальністю, акціонерне товариство) або виро-бничі кооперативи.

Таким чином, можна запропонувати норму ст. 19 Закону викласти у наступній редакції:

«Підприємницька діяльність релігійних ор-ганізацій

Релігійні організації мають право здійснюва-ти підприємницьку діяльність шляхом заснуван-ня юридичних осіб, у формах і порядку, перед-бачених чинним законодавством».

Право на здійснення релігійно-освітньої ді-яльності вказаними вище організаціями закріп-лено у ст. 11 Закону [3]. Релігійні управління і центри відповідно до статутів мають право ство-рювати духовні навчальні заклади для підготов-ки священнослужителів і служителів інших необ-хідних їм релігійних спеціальностей. Дані закла-ди діють на підставі статутів, які реєструються у Державному комітеті України у справах релігій. Слід зазначити, що право на створення духовних навчальних закладів мають ті релігійні управлін-ня (центри), у статутах яких містяться відповід-ні положення про право заснувати такі заклади. Право на здійснення культурно-освітньої діяль-ності закріплено у ст. 23 Закону. Під названою діяльністю потрібно розуміти діяльність, спрямо-вану на повідомлення інформації про зміст кон-кретного релігійного вчення з метою формуван-ня у її отримувачів певного ставлення до нього.

Добродійну діяльність можна ототожнити з бла-годійною, оскільки «добродійний» -- це той, хто має на меті давати матеріальну допомогу нужден-ним. Добродіяти -- надавати допомогу, сприяти кому-небудь у чому-небудь. Відповідно до ст. 1 Закону «Про благодійництво та благодійні орга-нівації» від 16 вересня 1997 р.: благодійною дія-льністю визнається добровільна безкорислива діяльність, що не передбачає одержання прибу-тку від неї [6]. При релігійних організаціях можуть утворюватися товариства, братства, асоціації, інші обєднання громадян для здійснення добродійництва, вивчення та розповсюдження релігій-ної літератури та іншої культурно-освітньої дія-льності. Ці організації діють на підставі зареєс-трованих статутів у порядку, встановленому для громадських організацій. Відповідно їх правове становище буде регулюватися Законом «Про обєднання громадян» від 16 червня 1992 р [7].

Слід вказати, що особливістю правоздатно-сті релігійних організацій є їх виключне право засновувати підприємства для випуску богослужебної літератури і виробництва предметів культового призначення (ст. 22 Закону) [3]. Вони також мають право виготовляти, експортувати, імпор-тувати і розповсюджувати предмети релігійного призначення, релігійну літературу та інші інфо-рмаційні матеріали релігійного змісту.

Враховуючи наведене вище, потрібно зазна-чити, що правоздатність релігійних організацій має спеціальний характер, тобто вони мають право на здійснення тих видів діяльності, які закріплені у їх статутах і повинні відповідати цілі створення даних організацій, а саме сповідуван-ня і задоволення релігійних потреб. Щодо здій-снення цими організаціями підприємницької ді-яльності, то вони не мають право здійснювати її безпосередньо, а тільки шляхом заснування юри-дичних осіб, у формах і порядку, встановлених чинним законодавством.

У даному розділі розглянуті деякі аспекти пра-воздатності релігійних організацій, які мають дискусійний характер. Дослідник вважає, що одним з ос-новних питань для вчених у галузі цивільного права є визначення правового статусу релігійних організацій як субєктів цивільного права.

Делись добром ;)