Вплив християнства на розвиток благодійної діяльності

курсовая работа

1.3 Принципи та методи дослідження Християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності

«Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії чи переконань», затверджена Генеральною Асамблеєю Обєднаних Націй 25 листопада 1981 р. (ст. 6), вказує, що в Україні є право, зокрема, створювати і утримувати відповідні благодійні й гуманітарні установи і просити й отримувати для окремих осіб та організацій добровільні фінансові чи інші пожертви.[13, с. 6]

Поняття «благодійність» з наукової точки зору трактується по-різному. На думку Ф. Я. Ступака, «благодійність» - багатоаспектна людська діяльність з метою надання певної допомоги. Відомий історик вважає, що ХVIII ст. у французькій літературі зявилося у вжитку слово «філантропія», яке і тлумачиться як синонім благодійності. Найбільшого поширення філантропічна діяльність набула в другій половині ХІХ ст. особливо в Англії, Франції, Німеччині, де вона спиралась на значну підтримку державної влади.[9, с.2].

На думку Брокгауза і Єфрона, благодійність виявляється в матеріальній допомозі нужденним, лікуванні бідних, хворих, вихованні сиріт, безпритульних дітей і призрінні людей похилого віку, інвалідів, недієздатних до праці.[18,с.783]

Ідеї милосердя, гуманності і практика благодійності були відомі стародавнім євреям, про що свідчить Старий Заповіт - релігійна і культурна памятка, яку визнавали і християни.

Пророки VII ст. до н.е. Амос і Осія, про яких говориться в книгах Старого Заповіту, були засновниками етики в іудаїзму. Аналіз біблейських текстів і старозаповітної традиції показує, що вже на початку другого тисячоліття до н.е. євреї, як і інші спорідненні їм семітські племена Аравії і Палестини, мали уявлення про благодійність. У них існували моральні норми про необхідність співчуття ближньому, надання йому моральної і матеріальної підтримки.

Старий Заповіт налічує кілька законів, які передбачають своєрідне податкування на користь бідних. У них наголошується на необхідності не забувати про нужденних у святкові дні, не забувати про бідняків і пришельців, оскільки самі євреї виходячи із Єгипту, потребували допомоги. Благодійність віталася також по відношенню до особистих ворогів.[13, с. 76]

Таким чином, навіть короткий огляд історико-культурних передумов і традицій милосердя й призріння показує, що вони є загальнолюдськими цінностями, які мають глибокий моральний і гуманістичний зміст, повязаний із становленням духовності людини. Милосердна практика виникла набагато раніше, до появи інституту церкви та державних структур, а з появою останніх стала одним із найважливіших напрямів їх соціогуманітарної політики, орієнтованої на забезпечення стабільності суспільних структур, попередження соціальних конфліктів. Із часом ця діяльність отримала релігійне освячування. Вона закріплена в канонах і заповідях світових релігій. Милосердна благодійна діяльність завжди була однією із найважливіших сфер діяльності правителів, монархів, гетьманів та інститутів церкви. У наш час суспільство повертається до глибинних традицій народного життя. Відроджуються традиційні інститути благодійності, виникають громадські благодійні фонди,при інститутах церкви створюється сестринства милосердя, благодійність стає нормою життя для сучасних підприємців, окремих державних чиновників. Із глибини забуття повертаються імена благодійників і меценатів. Я вважаю, що важливо бути не спостерігачем цього процесу, а його творцем. Оскільки, якщо з проблемами благодійності благодійники не в змозі впоратися на добровільній основі своїми силами, то в роки дорожнечі, народних бід і нужди, держава повинна регулювати процеси благодійності, призріння та меценатства.

РОЗДІЛ 2

Делись добром ;)