Питання 2 Державно-церковні відносини в Україні та їх правове забезпечення

Література: 8, с. 244 - 258, 261 - 178; 13, с. 204 - 213; 14, с. 356-383. с£/

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Правове регулювання свободи совісті в нашій країні пе­редбачає, зокрема, аналіз ставлення держави до своїх громадян залежно від їхніх релігійних чи антирелігійних (атеїстичних) поглядів. Водночас аналітичних підхід вимагає розглянути чинні нормативно-правові документи держави, в яких викладено ос­новні постулати свободи совісті.

В юридичному аспекті свобода совісті розглядається як правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що регу­люють суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення свободи.

Інститут свободи є сукупність норм, які закріплюють право кожної людини "мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно по­ширювати свої релігійні або атеїстичні переконання", - наго­лошено в Законі України "Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації".

Аналіз ст. З цього Закону дозволяє виокремити основні права, які конкретизують свободу совісті: по-перше, мати, виби­рати і змінювати релігію або переконання за власним вибором; по-друге, свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Ці два основні права

реалізуються громадянами довічно і постійно. Вони забезпечу­ють недопустимість неправомірного примусу над совістю люди­ни, усувають незаконне втручання у сферу її життя й переко­нань, надають можливість вільного вибору між релігією чи ате­їстичним сприйняттям.

У свою чергу, право сповідувати будь-яку релігію забез­печується рівністю всіх релігій перед законом і відсутністю привілеїв, наданих якій-небудь конфесії. Зазначене право перед­бачає також можливість змінювати віру, приєднуватися до іншого релігійного віровчення. Врешті, громадяни мають нале­жати тільки до одного релігійного об'єднання, тобто бути чле­нами однієї громади.

В Україні вільне відправлення релігійних обрядів забез­печується тим, що воно:

а) не порушує громадського порядку;

б) не пов'язане з посяганням на права інших громадян;

в) не заподіює шкоди здоров'ю населення.

Окрім основних прав, з яких складається інститут права свободи совісті, існує ще ряд норм, які презентують систему правових гарантій свободи совісті. До них належать:

• заборона примусу відносно громадян під час визна­чення ними свого ставлення до релігії, до сповідання чи неспо-відання віровчень, до участі чи не участі в богослужіннях, релі­гійних обрядах і ритуалах тощо. З огляду на це заборонено встановлювати обов'язкові переконання і світогляд;

• право батьків чи осіб, які їх заступають, за взаємною згодою виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань і ставлення до релігії;

• рівність громадян перед законом у всіх галузях еконо­мічного, політичного, соціального і культурного життя неза­лежно від ставлення громадянина до релігії;

• заборона втручання релігійних організацій у діяльність інших релігійних організацій, проповідування в будь-якій формі ворожнечі, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Слід особливо наголосити на двох інших гарантійних нормах інституту свободи совісті: відокремлення церкви (релі­гійних організацій) від держави та відокремлення школи від церкви (релігійних організацій).

Норма відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави означає:

^ невтручання держави в діяльність релігійних орга­нізацій, здійснювану в межах закону, а також відмова фінан­сувати діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії;

•^ рівноправність усіх релігій, віросповідань релігійних організацій перед законом;

^ не дозволяються і не встановлюються будь-які пере­ваги чи обмеження однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших;

^ релігійні організації не допускаються до виконання державних функцій;

^ заборону релігійним організаціям брати участь у ді­яльності політичних партій, надавати політичним партіям фінан­сову підтримку, висувати кандидатів до органів державної влади, вести агітацію або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Водночас священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма грома­дянами; держава надає релігійним організаціям й інші гарантії.

Норма відокремлення школи від церкви (релігійних організацій) виявляє:

• світський характер державної системи освіти і цільний доступ до різних видів і рівнів освіти, що надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігії;

• вилучення обмежень на ведення наукових досліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їхніх резуль­татів або включення їх до загальноосвітніх програм, за ознакою відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії чи атеїзму;

• дозвіл громадянам опановувати релігійне віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання;

• дозвіл релігійним організаціям відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються в користування.

Дотримуючись установленого в Україні правового режи­му відокремлення церкви від держави, релігійні організації не втручаються у сферу діяльності держави та її органів, не вико­нують державних функцій. "Релігійні організації не беруть учас­ті у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до ор­ганів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів" (ст. 5 вищезга­даного Закону). Відсутні будь-які правові форми союзу церкви й держави в різноманітних сферах суспільного життя. Церковні постанови не мають юридичної сили відносно держави і не по­винні суперечити її законам.

Будучи суб'єктом правових відносин, релігійні організації не мають права втручатись у правотворчу, правозастосовну і правоохоронну діяльність державних органів, у механізм право­вого регулювання суспільних відносин, а також у систему правосуддя. Особливість релігійних організацій як суб'єкта пра­вових відносин виявляється в тому, що їхня правосуб'єктність обмежується чітко визначеними правовідносинами, вступ у які є необхідним і неминучим для здійснення функціональних обо­в'язків. Останні в структурі державно-правового порядку визна­чаються законодавством про свободу совісті та релігійні орга­нізації.

Помилковою є думка, що діяльність релігійних організа­цій має бути скерована виключно на задоволення релігійних по­треб віруючих. Відокремлення церкви від держави, суспільно-релігійна діяльність конфесій в Україні базуються на принципах

свободи совісті й віросповідання, які гарантують релігійним організаціям, окрім зазначеної діяльності, інші широкі повно­важення.

Режим відокремлення церкви від держави не забороняє соціально-культурної та ідеологічної діяльності релігійних орга­нізацій у суспільстві, співробітництва останніх із державними та громадськими організаціями з питань культурно-виховної, добродійної роботи тощо. "Релігійні організації, - наголошує вищеназваний Закон, - мають право брати участь у громадсько­му житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації... Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма гро­мадянами" (ст. 5). Отже, правовий статус відокремленої від держави церкви не виключає участі останньої в соціально-куль­турній сфері, а священнослужителям не забороняє брати участь у державно-політичних відносинах. Водночас залишаються не-визначеними роль і місце церкви як інституту в державно-полі­тичному процесі. Як інтегральний чинник у державі, особливо за розбудови національної державності, церква та релігійні органі­зації беруть активну участь у політиці держави (наприклад, зовнішній), зокрема впливають на внутрішньополітичну стабі­лізацію суспільства. Відповідно до цього кожна держава по­винна мати певну концепцію політики стосовно церкви, нада­вати моральну та організаційно-політичну підтримку національ­ним церквам, залучати до окремих політичних акцій.

Принцип відокремлення церкви від держави покладено в основу державно-правових інститутів України і, зокрема, в основу інституту права на свободу совісті. Тому релігійні організації зобов'язані додержуватися вимог чинного законо­давства і правопорядку. Жодна релігійна організація в Україні не може діяти, якщо вона не дотримується або порушує режим відокремлення церкви від держави. Відповідно до ст. 16 згадуваного Закону, в разі порушення цього режиму релігійною організацією, що є юридичною особою, її діяльність припи­няється в судовому порядку.

Теми рефератів

1. Шляхи розвитку України як багатоконфесійної держави.

2. Забезпечення повноцінного правового статусу церкви в Україні.

Запитання для самоперевірки

1. Які законодавчі акти регулюють свободу віроспо­відання в Україні?

2. Які основні положення визначені в галузі релігійного життя в Україні?

3. Яким чином розподіляються права і обов'язки між церквою і державою в Україні?

4. Охарактеризуйте основні положення Закону "Про свободу совісті та релігійні організації".

5. Яким чином вирішуються кадрові питання в релігійних організаціях? Чи припустиме втручання держави до релігійних організацій?