logo
Загальне релігієзнавство (Докаш

Конфуціанство

Конфуціанство - релігія, що виникла на основі філософсько-етичного вчення Конфуція (Кун-Цзи, Кун-Цю, Кун Фу-цзи) у VI ст. до н.е. на території Китаю. Він подарував світу велике вчення про гуманність і священний обов'язок, які вчили людей дотримуватись в будь-яких ситуаціях універсальних правил і норм життя. Однак погляди Конфуція були викладені лише його учнями у книзі «Лунь-Юй» («Бесіди і судження» ). Довгий час вчення існувало як етична система і лише на початку нової ери стало релігією.

Конфуцій жив у епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у стані тяжкої внутрішньої кризи.

Влада чжоуського правителя в цей час ослабла, хоча він і продовжував вважатися сином неба і виконував функції первосвященика. Руйнувалися патріархально-родові норми і потрібна була нова система нормативів, які б змогли подолати цю кризу. Тому погляди Конфуція якраз відобразили його прагнення захистити суспільство від соціальних потрясінь,

Виступивши з критикою моралі своєї епохи і високо оцінюючи традиції минулого, він запропонував свій Ідеал високоморальної людини як еталон для наслідування. Високоморальна людина (Цзюн-цзи) володіє двома гідностями: гуманністю і почуттям обов'язку. Поняття «гуманність» (жень) включало в себе такі якості, як скромність, справедливість, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей. Жень - високий, недосяжний ідеал, рисами якого були наділені лише стародавні люди і сам Конфуцій та його рано померлий учень Янь Хуень.

Обов'язок - інша риса високоморальної людини. Це моральне зобов'язання, яке гуманна людина завдяки своїм доброчесностям накладає сама на себе. Почуття обов'язку зумовлене знаннями і вищими принципами, а не корисливими інтересами.

Конфуцій розробив для цього ідеалу і ряд інших моральних норм, включаючи вірність і щирість (чжень), благопристойність і дотримання церемоній та обрядів.

Конфуцій прагнув створити ідеал лицаря доброчесності, який бореться за утвердження високої моралі, проти існуючої навколо несправедливості. Справжній Цзюн-цзи байдужий до життєвих зручностей і матеріальних благ. Він присвячує себе високим ідеалам, людям і пошукові істини.

Пізніше, коли вчення Конфуція перетворилося на офіційну доктрину, на перший план виступила не суть, а офіційна форма, що переважно виявлялося у підкресленій відданості старовині, повазі до старших, напускній скромності й доброчесності. Іак, у середньовічному Китаї склалися і були канонізовані норми та стереотипи поведінки кожної людини залежно від того, же місце вона посідала в соціально-чиновницькій ієрархії.

Існували суворо фіксовані й обов'язкові для всіх правила поведінки для будь-яких моментів життя - при народженні й смерті, вступі до школи чи призначенні на службу. В епоху Хань було складено детальний збірник цих правил зовнішньої ввічливості і церемоніал-трактат Лин-цзи, який мав силу понад дві тисячі років. Усі записані в цьому обряднику правила належало знати і застосовувати на практиці, причому з тим більшим старанням, чим вище становище займала людина в суспільстві.

Кожна людина, за віровченням Конфуція, повинна знати своє місце в суспільстві та житті згідно з її класовою та родинною належністю, встановленою небом. Цей принцип закріплено в трактаті «Лунь-Юй»: «Цар повинен бути царем, підданий - підданим, батько - батьком, син – сином».

Упорядковане таким чином суспільство повинно складатися з двох категорій людей: верхів і низів - тих, хто думає, управляє, і тих, хто трудиться і підкоряється.

Критерієм поділу на верхи і низи мусили служити не знатність походження чи багатство, а лише знання та чеснота, а точніше, ступінь близькості людини до ідеалу Цзюн-цзи.

Одним із важливих принципів соціального порядку, за вченням Конфуція, повинна бути сувора покора старшим людям (як авторитету для молодших) та дотримання традицій.

У конфуціанстві сильно розвинений культ попередників - як мертвих, так і живих. Він став універсальною і загальною нормою поведінки, найпершим обов'язком кожного китайця. Для його реалізації Конфуцій розробив вчення про Сяо - синівську пошану. Сяо - основа гуманності. Бути чемним сином зобов'язаний кожний, а особливо - людина письменна, освічена, гуманна, яка прагне до ідеалу Цзюн-цзи. Суть Сяо - служити батькам за правилами обов'язку Лі, поховати їх за правилами Лі і приносити їм жертви за правилами Лі.

Конфуціанський культ предків і норми Сяо сприяли формуванню культу сім'ї і клану. Сім'я вважалася серцевиною суспільства, її Інтереси переважали інтереси особи. Сина женили чи дочку віддавали заміж за вибором і рішенням батьків. До культу предків і норм Сяо привчали з дитинства.

Конфуціанству притаманний свій специфічний культ. Головним божеством тут є Шанді, прабатько людей та бог Неба. З давніх-давен китайські імператори приносили йому щорічні жертвопринесення на «небесному вівтарі» неподалік від Пекіна. Імператор при цьому представляв народ, вступаючи у взаємодію з богом неба від імені всіх китайців, у формі жертви застосовувалися тварини і речі, однак жерців в цій релігії не було.

Китайці також приносили жертви безлічі інших божеств. Простолюдини поклонялися зображенням різноманітних духів, існувала складна система магічних і релігійних церемоній. Усі ритуали й церемонії здійснювались у храмах, керівниками родин, кланів або державними чиновниками.

Поклоніння духам пращурів було в Китаї ще більш поширене, ніж поклоніння духам стихій. Померлі родичі, на думку китайців, продовжують брати участь у житті родини, тому нащадки повинні поважати їх і піклуватися про них. Пращурам передбачені особливі вшанування - щоденні приношення, на стінах у китайських домівках висять таблички з іменами померлих.

Окрім попередників, китайці поклонялися Конфуцію, який прирівнюється до бога, його учням; освячувався також культ імператорів ("синів неба").

Протягом двох тисяч років китайське суспільство жило за конфуціанськими нормами, виконуючи обряди і ритуали на честь предків, неба і землі, згідно з вимогами Ліцзі.

Конфуціанство (а це близько 600 млн. віруючих) - це не просто релігія, але й політика, адміністративна система і головний регулятор економічних і соціальних процесів у Китаї, квінтесенція всієї китайської цивілізації. За конфуціанськими принципами нині живе не тільки Китай, але й деякі країни Східної і Південно-Східної Азії: Японія, Корея, В'єтнам, Сінгапур. Причому принципи ці настільки органічно увійшли в систему національної культури, що люди самі не помічають, коли говорять словами Конфуція. Він показав, що ідеал людини - не в загробному царстві, а в реальному земному житті.