2. Практична користь Дзен-Буддизму

Практика Дзен - це не те, з чим можуть компетентно мати справу нетямущі учені за допомогою простого пізнання або скрупульозності. Тільки ті, у кого є безпосередній досвід, можуть обговорювати цю тему зі всією авторитетністю. Тому, було б погано не послухатися поради досконалих Майстрів, не розміркувати над історіями їх життів, що удосталь містять пояснення дійсного досвіду, отриманого за час їх боротьби в лоні Дзен.

Лекції і автобіографії Майстрів Дзен минулих століть виявилися безцінними документами для учнів, і вони прийняті і шанобливі всіма шукачами Дзен на Сході, як непогрішиме керівництво і супутники в подорожі до Прояснення.

Чань (Дзен) був вперше введений в Китаї індійським ченцем Бодхидхармой (470-543) в першій половині VI століття і був закріплений Шостим Патріархом Хуей Неном (638-713) приблизно на початку VIII століття. У Хуей Нена було декілька видатних учнів, двоє з яких, Хуай Чжан (7-740) і Син Си (? - 775) були надзвичайно впливові. У кожного з них було поодинці видатному учневі, а саме Ма Цзи (? - 778) і Ши Toy (700-790), а вони, у свою чергу, мали декілька чудових учнів, які заснували прямо або побічно пять головних шкіл Дзен, що існували в ті часи, - Лин Ци, Цяо Дуна, І Яна, Юнь Меня і Фа Еня. Після часу всі ці пять головних шкіл влилися в школу Цяо Дун (японський "Сотий") або Лин Ци (японський "Ріндчай"), Таким чином, Лин Ци і Цяо Дун - єдині школи Дзен-буддізма, що існують сьогодні. Після періоду Хуей Нена Дзен розповсюдився майже у всіх кінцях Китаю і поступово став найпопулярнішою школою буддизму в цій країні. Його широко прийняли і практикували і ченці, і миряни будь-якого суспільного положення. Зусиллями Хуей Нена і його учнів поступово виникли унікальні стилі і традиції Дзен.

Перші 200 років Дзен дали Шість Патріархів: Бодхидхарма - перший, Хуей Нен - шостий. В цей час Дзен зберігав свій простій і оригінальний індійський стиль без введення радикальних або химерних елементів, які виявляються в пізніших періодах історії Дзен. У цей ранній період Дзен був неприкрашений, зрозумілий, висловлюємо і сухий. Через нестачу документів, що стосуються занять Дзен в цей ранній період, ми не знаємо з достатньою ясністю точного способу, яким він практикувався. Ми тільки можемо з упевненістю сказати, що не було вправ в коанах і спектаклях з криками, стусанами або биттям, як зараз. Проте, в цю епоху відбулося декілька подій. По-перше, мабуть, передавалися деякі словесні повчання по послідовності від Бодхидхарми до Хуей Нена. По-друге, ці повчання, ймовірно, були практичними і застосовними ученнями, які якісно відрізнялися від незрозумілих вправ типу коанов, характерних для пізнішого часу. По-третє, заняття Дзен, швидше за все, слідували індійській традиції, багато в чому ідентичній з ученням Махамудри, яке було занесено з Індії до Тибету і широко практикується в цій країні з IX століття. В даний час школа Цяо Дун, ймовірно, єдина, яка все ще зберігає в своєму ученні деякі індійські елементи і, ймовірно, тільки з неї ми можемо винести інформацію про первинні заняття Дзен. Проте існує великий недолік документації про практичні повчання Майстрів Цяо Дун. Одна з причин - це традиція школи Цяо Дун, що не дозволяє її послідовникам записувати словесних повчань. Так час стер всі сліди багатьох усних учень.

За старих часів багато Майстрів Дзен з школи Цяо Дун вивчали своїх учнів найпотаємнішим чином. Широко використовувалася фраза: "Увійди до кімнати Майстра і отримай секретну інформацію". Ця практика дуже і дуже широко використовувалася послідовниками школи Лінь Ци, особливо красномовним Майстром Цзун Тао (1089-1163).

Протягом багатьох поколінь Цяо Дун і Лінь Ци є двома школами, що "змагаються", Дзен, і кожна в деякій мірі, пропонує різний підхід до практики Дзен. З цих підходів кожен учень може вибрати той, який краще всього йому підходить і більше всього йому допомагає. Питання про перевагу або перевагу простого, відчутного, наочного індійського підходу до Дзен, що відстоюється школою Цяо Дун, над тим, що бентежить, незрозумілим і езотеричним китайським Чань досить неоднозначний. Обидва ці підходу мають свої переваги і недоліки. Якщо людина хоче обійти неясні і загадкові елементи Дзен і спробує прямо зрозуміти просте і реальне учення, яке справжнє практично, підхід Цяо Дун, ймовірно, самий відповідний. Якщо людина хоче проникнути глибше в серце Дзен і готовий прийняти початкові тяготи і розчарування, підхід секти Лінь Ци, найвпливовішої і популярнішої школи сьогодні в Китаї і в Японії, ймовірно, переважно. Особисто я не думаю, що підхід Цяо Дун поганий, хоча на початкових стадіях він може і не дати такого глибокого і "вільного" розуміння, як Лин Ци. Проте простий реальний підхід Цяо Дуна може виявитися багато краще пристосованим до людей XX століття. Основна причина в тому, що вправа коан - суть, якщо не єдина опора практики Лин Ци - дуже важкий і чужий сучасному розуму. Крім того, займаючись Дзен за допомогою вправ коанов постійно покладатися на компетентного Майстра Дзен від початку і до кінця. Це також важке завдання. Крім того, вправи коанов прагнуть створити постійну напругу розуму, яка не звільнить, а тільки підсилить величезну розумову напруженість, якою багато хто страждає в це атомне століття. Проте, якщо людина може отримувати постійне керівництво компетентного Майстра і жити в сприятливому оточенні, метод коана може опинитися, врешті-решт, найкращим методом.

Сьогодні, коли говорять про заняття Дзен, люди негайно думають про коане (або Хуа Toy), неначе немає іншого способу практики. Ніщо так не далеко від істини. Вправа Хуа Toy не знайшла популярності до пізнього періоду династії Сун в XI столітті. Від Бодхидхарми до Хуей Нена через Лінь Ци і Тань Шаня - цілий період, приблизно, в 400 років - немає ніяких слідів сталої системи вправ Хуа Toy. Видатні Майстри Дзен цього періоду були великими "художниками", вони були дуже гнучкими і різносторонніми в своєму ученні і ніколи не обмежувалися якоюсь однією системою. В основному завдяки красномовному Майстрові Цун Тао (1089-1163), вправа Хуа Toy стала найпопулярнішою, якщо не єдиним засобом, яким учні Дзен займалися минулі вісім століть. Цікаве питання, як до популяризації і стандартизації вправи коан учні займалися за старих часів? Як ті великі особи - Хуей Нен, Ма Цзи, Хуан Бо і Лінь Ци самі практикували Дзен? У нас достатньо причин вважати, що за старих часів оплотом медитативної техніки був, ймовірно, тип медитації "безтурботне віддзеркалення", який тепер можна знайти в ученні школи Цяо Дун. Тепер, що ж конкретно є ученнями обох шкіл, і чим же саме підхід Цяо Дуна відрізняється 1 від Лин Ци? Для того, щоб відповісти на ці питання по можливості коротко, скажімо, що підхід Цяо Дуна до занять, це учити учня спостереженню за власним розумом в спокої. Підхід Лінь Ци, з іншого боку, - змусити розум учня працювати над вирішенням нерозвязної проблеми, відомої як Коан або вправа Хуа Toy. Перший можна вважати за відкритий або екзотеричний, останній - сокровенним або езотеричним. Якщо на початку хороший вчитель може правильно направляти учня, перший підхід не дуже важкий. Якщо можна отримувати "словесні повчання" від досвідченого Майстра Дзен, він скоро навчиться, як "спостерігати розум в спокої", або, по виразу Дзен, як займатися медитацією "безтурботне віддзеркалення". У відмінності від практики "безтурботного віддзеркалення" школи Цяо Дуна підхід Лінь Ци, з його вправами коанов, - повністю поза досяжністю початківця. Його свідомо ввергають в абсолютну темноту, поки світло несподівано не осяє його.

Безмовно і безтурботно він забуває всі слова

Ясно і яскраво Те предстає перед нами.

Коли він осягає його

Воно величезне і безкрайньо

У його суті це яскраве усвідомлення незвичайно відбивається

Це чисте віддзеркалення, повне дива.

Роса і місяць, зірки, і потоки

Сніг на соснах і хмари, ширяючі

На гірських вершинах.

З темноти все стає сліпуче яскравими

З мороку все обертається до прекрасного світла.

Нескінченне диво пронизує цю безтурботність

У цьому віддзеркаленні всі навмисні зусилля зникають.

Безтурботність - кінцеве слово

Віддзеркалення - це реакція на все.

Позбавлена якого-небудь зусилля

Ця реакція природна і мимовільна.

Дисгармонія виникає

Якщо у віддзеркаленні немає безтурботності

Все стане марним і другорядним

Якщо в безтурботності немає віддзеркалення

Досконала і повна.

Про, дивитеся! Сто річок течуть

Скидаючими потоками

До великого океану!

Без деяких пояснень і коментарів до цього вірша значення "Безтурботного віддзеркалення" може залишатися загадковим - для багатьох читачів. Китайське слово "Мо" означає мовчазний або безтурботний, "Хао" (ehao) означає "відображати" або "спостерігати". "Мохао" (Mochao) можна, таким чином, перевести як "безтурботне віддзеркалення" або "безтурботне спостереження". Але і "безтурботне" і "віддзеркалення" тут мають особливі значення і не повинні розумітися в загальному сенсі. Значення "безтурботного" багато глибше, ніж простий "спокій" або "спокій", воно має на увазі трансцендентну під всіма словами і думками, позначаючи стан "поза" проникаючим світом. Значення "віддзеркалення" так само багато глибше, ніж його звичайний сенс "споглядання проблеми або ідеї". У нього немає присмаку інтелектуальної активності або споглядальної думки, але є дзеркально-прозоре усвідомлення, що завжди світиться і яскраве в своєму чистому самовідчутті. Кажучи ще коротше, "безтурботний" означає спокій безмислія (по-китайськи: wu men), а "віддзеркалення" означає яскраве і ясне усвідомлення. Тому безтурботне віддзеркалення - це ясне усвідомлення в спокої безмислія. Ось, що мала на увазі Діамантова Сутра кажучи: "не зупиняючись ні на якому предметі, розум все ж таки виникає". Велика проблема - як привести розум в такий стан? Для цього потрібне словесне повчання і особливе тренування під керівництвом Вчителя. Треба спочатку розплющити "око мудрості" учня, інакше він ніколи не дізнається, як привести свій розум в стан безтурботного віддзеркалення. Якщо людина знає, як займатися цією медитацією, він вже зробив дещо в Дзен. Необізнані ніколи не знають, як виконувати цю роботу. Тому медитація безтурботного віддзеркалення секти Цяо Дуна не є звичайною вправою квієтизму або спокою. Це медитація Дзен, Праджня-параміти. Ретельне вивчення наведеного вище вірша покаже, що там безпомилково можна знайти інтуїтивні і трансцендентні елементи Дзен.

Кращий спосіб навчитися цій медитації - займатися у компетентного Майстра Дзен. Проте, якщо ви не можете знайти такого вчителя, вам слід спробувати працювати через наступні "Десять Пропозицій": квінтесенцію повчань по практиці Дзен, яку автор дізнався насилу. Він щиро сподівається, що її оцінять, викохають і нею займатимуться серйозні учні Дзен на Заході.

Десять Радих з практики Дзен:

дивитеся всередину на стан вашого розуму перш, ніж виникає яка-небудь думка;

коли думка все ж таки виникає, відразу ж усунете її і поверніть свій розум до роботи;

прагніть спостерігати за розумом постійно;

прагніть памятати це "відчуття спостереження" в повсякденних турботах;

прагніть привести свій розум в стан, неначе ви тільки що були шоковані;

медитуйте якомога частіше;

займайтеся зі своїми друзями по Дзен бігом по кругу (як це описано в другій частині в "Лекціях Майстра Су Юня");

посеред найспокійнішої діяльності зупинитеся і на мить подивитеся на розум;

медитуйте короткими проміжками з широко розплющеними очима;

читайте і перечитуйте якомога частіше за Сутри Праджня-параміти, такі як Діамантова Сутра і Сутра Серця, Праджня Восьми Тисяч Віршів, Махапраджня-параміта Сутра і так далі

Старанна робота над цими десятьма радами повинна дати можливість кожному зясувати собі, що означає "безтурботне віддзеркалення" [5].

Висновки

Серед численних буддійських сект, особливо тих, які виросли в Китаї і Японії, ми знаходимо один унікальний орден, що претендує на те, що він передає суть духу буддизму безпосередньо від його автора, причому без допомоги якого-небудь таємного документа або таємничого обряду. Цей орден - один з найзначніших в буддизмі не тільки з погляду його історичної важливості і духовної життєвості, але і з погляду неперевершеної оригінальності і привабливої сили. Наукова назва цього шляху - "Серце Будди" (Буддха-хрідайя), а популярніше - "дзен".

У історії релігії ця школа унікальна у багатьох відношеннях. Її доктрини в теоретичному вигляді можуть показатися спекулятивним містицизмом, але вони представлені таким чином, що тільки присвячені, за допомогою довгого тренування прозріння, що дійсно досягли, на цьому шляху, можуть зрозуміти їх справжній сенс. Для тих, хто не знайшов цього проникнення знання, тобто для тих, хто не випробовує дзена в повсякденній діяльності життя, його учення або, швидше вислови, приймають незрозумілий і навіть загадковий сенс. Такі люди, розцінюючи дзен, так або інакше, з погляду понять, вважають його за абсолютно абсурдного і безглуздого, або навмисно заплутаним з метою приховати його глибокі істини від необізнаних. Проте послідовники дзена говорять, що його парадокси, що здаються, не придумані спеціально для того, щоб їх автори могли ховатися за ширмою обскурантизму. Ці парадокси виникли тому, що мова людини є дуже поганим засобом для виразу якнайглибших істин, істини ці не можуть бути перетворені на предмет, що уміщається у вузькі рамки логіки. Вони мають бути пережиті в бездонній глибині душі, після чого вони вперше стануть осмисленими. Фактично ж немає ясніших і відвертіших виразів, якими коли-небудь користувалися люди для виразу своїх внутрішніх переживань. "Вугілля чорне" - це задоволено ясно; але дзен протестує: "Вугілля не чорне" - і це теж досить ясно, і навіть ясніше, ніж перше твердження. Але щоб зрозуміти це, потрібно заглибитися в суть питання. У звязку з цим особистий досвід в дзене - це все. Ніякі ідеї не зрозумілі тим, у кого вони не підкріплені особистим досвідом. Це ясно, як божий день. У дитини немає ніяких ідей, оскільки його розум ще не розвинувся настільки, щоб сприймати світ за допомогою ідей. Якби вони у нього були, то вони, ймовірно, були б чимось таким абсурдним і безглуздим, що не може мати ніякого звязку з дійсністю.

Тому, щоб досягти найяснішого і повнішого розуміння речі, потрібно мати особистий досвід. Якщо ж питання стосується самого життя, то тут особистий досвід украй необхідний. Без такого досвіду ніщо, повязане з її суттю, ніколи не може бути усвідомлене і правильно зрозуміло. Основою всіх понять є простий, безпосередній досвід. Цьому досвіду дзен додає найбільше значення, вважаючи його за фундамент, і над ним він споруджує будівлю із слів і понять, як це видно в літературі, званій "Записами бесід" ("гороку", "юй-лу"). Хоча "будівля" і містить в собі засіб досягнення сокровенної реальності, воно все ж таки носить штучний характер, а тому втрачає своє значення, якщо само береться за вищу реальність. Природа людського розуму примушує нас не покладати великих надій на цю "будівлю". Дзен в принципі далекий від всякого роду містифікацій, але ті, хто не вирішив центральної проблеми життя, не можуть не бачити її в нім. Проте варто тільки дістатися до "фундаменту" - і те, що здавалося містифікацією, відразу зникне і в той же час виявиться прояснення, зване "саторі".

Отже, дзен найсерйознішим чином наполягає на необхідності внутрішнього духовного досвіду. Він не надає великого значення священним сутрам або їх тлумаченням мудрецями і ученими. Особистий досвід прямо протиставляється авторитетам і зовнішньому одкровенню, а за самий практичний метод досягнення духовного прояснення послідовники дзена вважають практику дхьяна, званою в Японії "дзадзен" ("дза" означає "сидіти", а "дзадзен" можна, загалом, перевести як "сидіти в медитації".

Тут необхідно сказати декілька слів відносно того тренування, яке проходять послідовники дзена для досягнення духовного прозріння, про яке згадувалося ранішим і яке складає основу дзена, оскільки саме в цьому відношенні дзен в принципі відрізняється від всіх інших форм містицизму. Для більшості містика - таке суто особисте, духовне переживання - є чимось ізольованим і несподіваним. Християни використовують молитву, убивання плоті або свого роду споглядання з метою викликати в собі настання цього стану, а його подальший розвиток надають божественній милості. Але оскільки дзен не бачить в таких речах надприродного посередництва, то методи його духовної практики відрізняються практичністю і систематичністю. Вже в стародавньому Китаї ясно намічалася така тенденція і з часом, врешті-решт, утворилася струнка система. В даний час послідовники дзена мають в своєму розпорядженні ефективні методи духовної практики для досягнення своєї мети. У цьому полягає практична цінність дзена.

Список використаної літератури

Алан Уотс Ст. "Шлях Дзен" Київ "Софія" 1993 рік.

Буддизм: історія і культура. Москва: "Наука" 1989 під ред. Вертоградова.

Буддизм в перекладах. Альманах СПГУ 1992 рік.

В.И. Корнев "Буддизм і його роль в суспільне життю країн Азії" Москва: "Наука" 1983 рік.

Д.Т. Судзуки "Введення в буддизм".

http: // ki-moscow. narod. ru/

http: // www. kwanumzen. spb. ru/