16.1. Загальні риси світових релігій

Важливою віхою в історії релігії стало виникнення світових релігій, які, на відміну від релігій етнічних та регіональних, наб­ули міжнаціонального характеру. Буддизм, християнство та іс­лам – це підсумок тривалого розвитку політичних, економічних та культурних контактів між різними країнами та народами.

Світові релігії з’являлися в епохи великих історичних поворотів, переходу від одних суспільних відносин до інших. Буддизм – у VI ст. до н.е., коли у Північній Індії розхитувався становий, варновий устрій; християнство – у I ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії під час кризи рабовласницького ладу; іслам – у VII ст. н.е. у Західній Аравії в період переходу до класового суспільства. У їх становленні і розвитку велику роль відігравали засновники або група засновників, які самі відчували потребу у новій релігії, розуміли релігійні потреби мас. У віровченнях, що розроблялись, у культі, церковній організації відображався спосіб життя багатьох регіонів, різних класів, прошарків, каст, племен, народностей, і тому ці різнорідні спільноти ставали носіями нових релігій.

Ці релігії принесли уявлення про рівність єдиновірців перед Богом або Абсолютом, про можливість виходу за межі певних тради­ційних культур, пов’язаних з національно-державними ідеологі­ями. Світовим релігіям притаманний яскраво виражений прозелітизм – пропагандистська активність, їх проповідь носить міжетнічний і космополітичний характер, що дало їм змогу пе­ретнути державні кордони. Поява світових релігій означала виникнення вперше в історії людства віросповідального зв’язку, який істотно відрізнявся від етнічного, мовного і політичного. Люди стали об’єднуватися між собою як єдиновірці, незалежно від місця народження, мови і країни, де вони жили.