16 Порівняйте основні догмати іудаїзму, християнства та ісламу. Що в них спільного і що відмінного?

Догмати ісламу:

Всевишній один (ла іллахa ілла ллах — немає вищого за Всевишнього, немає бога крім Всевишнього)

Мухаммад — пророк, посланий Всевишнім (ва мухаммаду расулу ллахі — і Мухаммед посланий Всевишнім)

Доля кожного мусульманина вирішена на небесах.Віра в рай та пекло.Визнання священної книги Коран.

Кожен мусульманин, якщо він здоровий, не має боргів і має достатньо коштів для мандрівки, хоча б один раз у житті повинен виконати Хадж — паломництво у Мекку до мечеті Аль-Харам, де знаходиться святилище Кааба. Це один із основних п'яти обов'язків мусульман. Чотири інших — сповідання віри, молитва, піст і діяння на користь бідних. Кожен мусульманин повинен молитися п'ять разів на день, тримати піст у місяць Рамадан (вдень утримуватися від їжі та не пити).

Догмати християнства:

Згідно з постулатами християнства, що базуються на Біблії, внаслідок першородного гріха, вчиненого Адамом та Євою, кожна людина є грішною, відтак смертною і підлягає засудженню Богом. Оскільки Бог любить світ та людей, він послав свого Сина, який, будучи безгрішним, своєю смертю на хресті викупив людей від належного їм покарання. Таким чином, спасіння досягається вірою в Ісуса Христа та прийняттям його жертви, а також покаянням — відверненням від гріхів та приведенням свого життя у відповідність з Божими заповідями.

На відміну від раннім національних релігій, жодна з яких не збереглася до наших часів, більшість пізніх національних релігій продовжує існувати і зараз. До них відносяться індуїзм, сикхізм, джайнізм, конфуціанство, дао¬сизм, синтоїзм, іудаїзм, зороастризм та ін.

Суттєвими рисами пізніх національних релігій можуть бути названі такі:

Поширення-релігійних вірувань і офіційного відправлення культу се¬ред всіх верств населенням межах одного національно-державного утворення. Це означало проголошення формальної рівності віруючих перед богом (чи богами) і значного поширення сфери впливу кожної з національних релігій. В результаті їх інтегруюча роль в суспільстві значно збільшується. Збільшення регулятивної ролі. Виникає стійка система заборон і при¬писів, які детально регулюють всі сфери життя віруючого. Вона підкріпляється стимулами здебільшого негативного характеру: вченнями про пекло і геєну вогнену, загробну відплату і неминучу кару господню за гріхи в цьому житті. Регулюючими чинниками стає і вчення про рай /нірвану/ і про спасіння богообраного народу. Кількість заборон і приписів, наприклад, в конфуціанстві чи іудаїзмі досягає багатьох сотень.Для порівняння: регулятивна роль в суспільстві ранніх національних релігій була набагато меншою. Відомо, що в древньому Єгипті релігія не забороняла одруження між близькими родичами, навіть між рідними братом і сестрою (що систематично практикувалось в династіях фараонів). Жодна з ранніх національних релігій не стала на заваді загальному падінню мораль¬ності в імператорському Римі, що призвело до його ослаблення і, врешті, падіння тощо. Співіснування монотеїзму і політеїзму. Більшість пізніх національних релігій є політеїстичними, однак серед них виникли і монотеїстичні (моно – один; теос – бог) релігії – іудаїзм і сикхізм. Значне зменшення кількості спрощення ритуалів жертвоприношення. Повна відмова від людських жертвоприношень.

Серед пізніх національних релігій, які значною мірою вплинули на " подальший розвиток релігійних вірувань, слід в першу чергу назвати іудаїзм — національну релігію євреїв. Багато світоглядних уявлень, догм і ритуалів іудаїзму можна виявити в світових релігіях - християнстві та ісламі. Крім того, в умовах втрати державності ї території, іудаїзм на протязі двох тися¬чоліть відігравав роль головного чинника збереження євреїв як нації. Розглянемо докладніше основи цієї релігії.

Іудаїзм виникає приблизно в ХІ-Х ст. до нашої ери на території сучасних Ізраїлю, Палестини і Лівану. До головних догматів іудаїзму належать: віра в єдиного бога Яхве, в прихід месії, в безсмертя Душі та існування загробного царства. Віра в єдиного бога Яхве, який раніше був богом одного із племен Ізраїля складається в період після полону. В ній Яхве уявляється як владний, жорстокий, схильний до помсти бог. Тому чітке дотримання вимог.і настанов Яхве стає головним змістом іудаїзму, а джерелом віри є не роздуми (як в томістській схоластиці/, а виключно откровення Біблії. Ва¬жливим є і те, що причина-бід і нестатків євреїв переноситься на них самих: вона пояснюється як недотримання божественного заповіту і божественного закону (Тори). І навпаки - досягнення життєвого успіху є нагородою Яхве. Важливою складовою частиною іудаїзму є вчення про месію-спасителя, який прийде, щоб здійснити праведний суд, воздати людям по їхнім заслугам. В “дні месії”, згідно іудаїзму, світ буде повністю обновлено: земля буде щоденно давати нові хліби, плоди і шовкові вбрання, люди житимуть 1000 років, жінки щоденно народжуватимуть дітей, зникнуть хвороби, війни, суперечки тощо. Серед священних книг іудаїзму найважливішими вважають перші п'ять, які отримали назву Тора (закон) або “п'ятикнижжя Мойсея”. З них ми дізна¬ємося про віру в єдиного бога Яхве, про творення світу, про перших людей і першорідиий гріх, генеалогія дванадцяти колін Ізраїлевих, історія полону і головне - передані богом через Мойсея правила поведінки правовірних іудеїв. Крім Тори в Старому Заповіті містяться вчення інших пророків і вождів древніх євреїв. Найбільш поширеним обрядом в іудаїзмі є молитва, яка згідно віри до¬сягає небес і впливає на рішення ангелів: Під час ранкової молитви іудей повинен молитись, поклавши на ліву руку і чоло філактерин - кубічної форми ящички з ремінцями, заповнені пергаментом з текстами Старого заповіту. Головним святом в іудеїв є Пасха. Її чин заповнений обрядами, присвяченими приходу месії і його предтечі Іллі. Пасха пов'язана також як свято виходу євреїв з Єгипту. Свято шебуот щорічно вінчає дарунок бога Яхве пророкові Мойсею тексту Тори (П'ятикнижжя). Свято йом-кіпур (судний день) - це покаяння перед богом і очікування знаків про те, як пройде наступний рік.

17 Які відмінності основних напрямів ісламу?

Іслам (з арабської — «покірність», «присвячення життя Богові») є однією з найпоширеніших релігій світу.

Три головних напрями ісламу: сунізм, шиїзм та суфізм. Сунізм. Прихильники сунізму називають себе людьми Суни і вважають, що саме вони дотримуються традиції пророка, яка спотворюється шиїзмом. Це вчення не визнає можливості посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда. Всі рішення з правових питань і з деталей ритуалу грунтуються на канонічних збірниках — хадисах, в яких зафіксована Суна, тобто шлях, вчинки та висловлювання пророка Мухаммеда. Більшість мусульман — суніти. Шиїзм. На відміну від сунітів, проголошує принцип спадкоємності духовної влади в ісламі. Законними спадкоємцями Мухаммеда вважаються Алі і його нащадки. Алі — четвертий халіф і зять Мухаммеда. Згідно з шиїтською легендою, імам Мухаммед, убитий наприкінці IX ст., нібито був узятий на небо живим. У день страшного суду він як спаситель (махді) зійде на землю, щоб ствердити рівність і справедливість. Шиїти алегорично трактують ті місця в Корані, які можна використати для возвеличення Алі. В Суні вони визнають лише ті місця, які пов'язані з іменами Алі та його послідовників. Крім того, шиїти мають власний «священний переказ» під назвою ахбари. На відміну від сунітів, шиїти практикують обряд «шахсей-вахсей», що здійснюється в пам'ять вбитого в бою Хусейна, сина першого імама. Шиїзм згодом відійшов від ортодоксального ісламу і використовується як опозиційна халіфатській владі сила. Відмінність між шиїтами і сунітами полягає і в різному тлумаченні поняття «імамат». Для сунітів імам є духовний і світський глава, що обирається людьми, а серед шиїтів панують погляди, що імами — носії божественної субстанції, яка передається від одного імама до іншого. Протягом усієї історії ісламу шиїти вели збройну боротьбу за передачу влади нащадкам Алі. Більшість шиїтів проживають у країнах Близького Сходу.

Суфізм.Опозиційна секта в ісламі, яку у VIII—IX ст. вважали єретичною. Прихильники цієї секти виступали проти соціальної нерівності, проповідували бідність, аскетизм, відкидали почуття страху перед Аллахом, відмовлялися виконувати релігійні обряди. Суфізм у містичній формі проповідував рівність усіх людей перед Богом незалежно від їхнього соціального стану. Прихильники суфізму алегорично трактували Коран. Теологія суфізму містить елементи неоплатонізму та буддизму, що надали їх поглядам пантеїстичного характеру. На їхню думку, існує єдина божественна сутність, виявом якої є видима багатоманітність світу. Головна мета суфіїв — злиття з Богом, єднання з Абсолютом. Ці ідеї надали містико-аскетичного спрямування суфізму, яке суперечило ортодоксальному ісламові.Соціальною основою суфізму є інститут «учитель — учень» (шейх — мюрид), де учень беззастережно підкоряється вчителеві. Найчастіше суфійські братства зустрічаються у країнах ісламського світу.