29 Які специфічні риси розвитку людства у XX ст. Стали причиною виникнення неорелігій?

Релігійний ренесанс, відродження інтересу до релігійно-містичних шукань минулого, виникнення нових релігійно-філософських вчень, релігійних рухів і незвичайних містичних шкіл, справжній вибух культів другої половини ХХ та початку ХХІ століття – яскрава особливість Нового часу. Причини, які зумовили виникнення „нових релігій”, стали не тільки рушієм їх розвитку й великої популярності серед населення. Вони отримали не тільки широке розповсюдження на всіх континентах, але й щороку чисельно зростають. Так, за даними „Енциклопедії Британки” (1996), у 1995р. в світі нараховувалось 121 млн. 297 тис. прихильників „нових релігій” та близько 1 млн. – потенціальних послідовників, тобто 2% всього населення планети – прибічники „нових релігій”. Якщо з 1980 по 1993рр. приріст прихильників становив 33%, то за прогнозами, до 2006р. зростання складе 67% при 20% зростанні населення. У жодній з давно існуючих релігій таких змін не очікується. Існує думка про „наступ деструктивних культів”, їх претензії на канонічний простір традиційних та історичних релігій. Ця думка не обґрунтована, оскільки, як показують дослідження, з усіх, хто з цікавості, а не з релігійних переконань приходить у нерелігійні громади, залишається не більше 0,4%. Сьогодні в Україні представлені майже всі відомі в світі „нові релігії”. Всі вони успадкували ті риси, які характерні для модернових релігій взагалі в будь-якій країні. Це – універсалізм, синкретизм, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість до послідовників різних релігій, авторитаризм лідера руху, жорстка організаційна структура релігійних громад. Проте, українським „новим релігіям” притаманні й певні специфічні ознаки. А саме те, що поява їх збіглася з періодом релігійного відродження, що може розглядатися як прояв плюралізації релігійного життя, та повільність процесу поширення. За даними Державного комітету України у справах релігії, станом на 2004 рік в Україні офіціально зареєстровано 1582 організації неорухів, 50 напрямків, з яких 1112 – харизматичні громади. 30 Назвіть політичні, соціальні, світоглядні причини запровадження християнства в Київській Русі. Знамените «хрещення Русі», яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів: Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за допомогою створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племенного сепаратизму та посилення княжої влади. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади. Міжнародні фактори: тільки християнизація могла дати Русі «перепустку» до родини європейських народів, а язичництво прирікало на ізоляцію та ворожість з боку християнізованих сусідів, які ставилися до язичників як до нелюдей. До того ж треба мати на увазі, що остаточний розкол християнства на католицьку та православну гілки стався лише в 1054 році.

Соціальні фактори: Наростаюча соціальна неоднорідність, а також мінливі духовні запити еліти суспільства створювали умови для переходу до більш складної світоглядної системи. Важливою вважається і так звана проблема «вибору віри», від вирішення якої залежав весь хід руської історії. Християнство не було єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала і інші альтернативи: іудаїзм, іслам, буддизм, не кажучи вже про численні секти типу маніхейства, павликіанства, богомільства. Отож, питання було в тому, якій з цих релігійних систем віддати перевагу. Цей процес відображений у літописному епізоді “вибору віри ” – досить своєрідному документі тієї епохи. Релігійний акт 988 р. є центральним епізодом в редакції “Повісті ральним епізодом в редакції “Повісті временних літ ”, що дійшла до нас. “Сказаніє про Володимирове хрещення ”носить складний характер та розпадається на декілька епізодів, не з’єднаних органічно одне з одним.

Це тільки легенда, але очевидно, що за цією легендою ховаються факти, які зупинили вибір Русі саме на православній формі християнства. Це, впершу чергу, міцні культурні та економічні зв`язки з Візантією, наявність власної впливової православної общини. Крім того, князем, ймовірно, враховувалась ситуація на міжнародній арені, відношення церкви з державою, а також деякі догматичні розходження різних релігій. Наприклад, зазіхання папи римсього на світську владу, небажання католицької церкви враховувати місцеві особливості та її войовничість не могли не відштовхнути голову молодої держави від цієї форми християнства. Православна ж церква підпорядковувалась світській владі. Це відповідало східнослов`янській традиції, згідно з якою князь був і головою релігіозного культу. Крім іншого, православ`я було більш терпимим до місцевих традицій, та й Візантія на ті часи була центром цивілізації, наступницею великого Риму, найрозвиненішою і найкультурнішою країною Європи.

31 В чому проявився синтез християнства і язичництва в Київській Русі? Київська держава одержала від Візантії чимало надбань світової культури. Вона синтезувала в собі і культуру Сходу і культуру Заходу. Освоєння цих культур Україною та внутрішня еволюція культурних надбань поставили культуру держави на провідне місце в Європі. Храми, монастирі стали осередками освіти, науки, мистецтва. Одним з таких осередків стала Києво-Печерська лавра (міська вулиця, квартал — з грецької), заснована в 1051 р. Уже Володимир Великий біля Десятинної церкви збудував школу і брав у бояр дітей, велів вчити їх грамоті, книжним наукам. Відповідно до християнських канонів Бог недоступний до пізнання, але він відкриває себе людям, і це одкровення міститься у Святім Письмі, Біблії, тлумачення якої і є основним шляхом богопізнання Перша бібліотека (близько 1000 томів) Софійського собору заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим (1019—1054). Потім з’явилась бібліотека в лаврі. Однією з найдавніших пам’яток є «Ізборник Святослава» 1073 р. Розвивалась школа в Києві і за Ярослава Мудрого. Учили писати і читати. Була і світська вища школа. Чернігівська княжна Єфросинія вчилася в боярина і, як сказано в її житії, «хоч вона вчилась не в Афінах, але вивчила афінську премудрість, глибоко знала філософію, риторику, граматику».