logo
gotovaya_religia

33 Які етапи можна виділити в історії православної церкви в Україні?

Історія Православної Церкви має тисячолітню історію і поділяється на 7 етапів.

Історія Православної Церкви починається з формування власної церковної організації - Київської митрополії на чолі з митрополитом. Єпархіальні єпископи залежали від митрополита, влада митрополита обмежувалася майже тільки поставленням єпископів на єпархії.

Київські митрополити призначалися з Константинополя. З більш як 20 київських митрополитів з 988 по 1240 pp. тільки двоє були русичами (митрополит Іларіон і Климент Смолятич).

Другий етап - період розпаду єдиної Київської митрополії

(XIV—середина XV ст.) Він пов’язаний з роздрібненістю колись єдиної держави - Київської Русі — на окремі самостійні князівства. Ці князівства виявилися неспроможними протистояти монголо-татарській навалі. З XIV ст. на території колишньої Київської Русі новим центром стало Московське князівство. Українські ж землі ввійшли до складу сусідів — Польського королівства та Великого князівства Литовського.

Третій етап в історії Православної Церкви в Україні (1468—1596) – період становлення самобутньої Української Православної Церкви

В останню чверть XVI ст. помітну роль у церковному житті стали відігравати братства, релігійні, суспільно-політичні і культурно-освітні організації українських міщан. У богослужінні Українська Православна Церква використовувала церковнослов’янську мову з українською вимовою.

Занепад Православної Церкви був обумовлений остаточним об’єднанням Великого князівства Литовського й Польського королівства за Люблінською унією 1569 р. в єдину державу — Річ Посполиту. Криза Української Православної Церкви поглиблювалася двома причинами. З одного боку, Українська Церква не мала зовнішньої підтримки, а з другого боку, в Речі Посполитій беззаперечне право на державні посади мали тільки католики. Українська Православна Церква після Брестської унії( 1596) залишилася без своїх ієрархів, і почала швидко занепадати.

П’ятий етап (1620-1686) — етап короткочасного відродження самостійної Православної Церкви в Україні

Українська Православна Церква модернізувала й уніфікувала богослужбову практику, зміцнила внутрішню церковну дисципліну, завдяки активній просвітницькій діяльності поглибила свій вплив в народі. Усі ці успіхи тісно пов’язані з іменем митрополита Петра Могили (1632-1647).

Московську патріархію не влаштовувало існування незалежної Київської митрополії. І у 1686 р. константинопольський патріарх Діонісій під тиском Москви надав Українській Церкві відпускну грамоту.

Усередині XIX ст. національно-демократична громадськість України знову починає ставити питання щодо автокефалії Православної Церкви в Україні. Йдеться насамперед про діячів Кирило-Мефодіївського братства, програма якого передбачала утворення "нової творчої живої братерської Церкви". Цей рух проявився і в роки першої російської революції, коли Руська Православна Церква вже перебувала в стані внутрішньої кризи.

Після встановлення Радянської влади за мету було поставлено поступове обмеження впливу, й у перспективі — викорінення релігії.  Надалі становище релігії в СРСР, у Радянській Україні продовжувало швидко погіршуватись. У1937 р. ЦК ВКП (б) проголосив "безбожну п’ятирічку". До кінця 1937 р. в СРСР мали бути ліквідовані всі конфесії і навіть зовнішні прояви релігійності.

У1970— 1980-і рр. стан Православної Церкви в Україні істотно не змінився. Єдине, що боротьбу з релігією здійснювали не стільки насильницькими засобами, скільки бюрократичними перешкодами.