"Абхідхармакоша" Васубандху як джерело уявлень про час, простір і карму

курсовая работа

Розділ 2. Васубандху - кодифікатор постканонічної Абхідхарми

Біографічні дані Васубандху, як і перелік його праць, завжди були предметом суперечок. Найголовнішими джерелами, де міститься інформація про життя Васубандху, є: „Життєпис Учителя Васубандху”, що був переведений китайською (а можливо, і складений) Парамартхою (499-569); праці Сюань-цзана (600-664) та його учнів Фу-гуана та Фа-бао. Важливі, але суперечливі дані є в роботах тибетських істориків Будона Рінчендуба й Таранатхи. На ці джерела переважно спираються сучасні дослідники. Складнощі зявляються вже при датуванні народження та смерті Васубандху. „Ноель Пері та Сіо Бенкйо датують життя Васубандху 270-350 рр. н.е. Стівен Анакер пропонує вважати датами його життя 316-396 рр., Уї Хакуйу розташовує його в IV столітті (329-400 рр.). Такакусу Дзюнзіро та Кімура Таікен пропонують 420-500 рр., Вогіхара Унраї - 390-470 рр., а Гіката Рюсьо пропонує 400-480 рр.” [16]. Нарешті, є версії про існування кількох Васубандху; так, Еріх Фраувалнер розташовував одного між 320 та 380 рр., а іншого - в 400-480 рр. Найбільш імовірною вважається датування Такакусу, що спирався на видану ним у 1904 році роботу Парамартхи.

Васубандху народився в Пурушапурі (теперішній Пешавар, Пакистан) - одному з економічних центрів Гандхари. Його батьком уважають Каушику - хотара при дворі шаківського роду Шилада, який тоді керував у Пурушапурі. Каушика був добре обізнаний у Ведах і в логічних побудовах Ньяї-Вайшешики, і з дитинства привчав сина до брахманської традиції. Мати його, за Парамартхою, звали Вірінісі (відповідно, молодшого брата Васубандху Парамартха називає Вірінісіватсья). А за свідченнями Будона й Таранатхи, жінку звали Прасаннашила, вона походила з варни брахманів, але потай симпатизувала буддійському вченню. В неї вже був один син - Асанга - і він народився від кшатрія. Будон пише: „Мати намалювала на їхніх язиках букву А та здійснила всі інші ритуали для того, щоб забезпечити їм високі інтелектуальні здібності. Коли вони подорослішали, то спитали про зайняття своїх батьків” [3, с.217]. Тобто, за Будоном, Асанга та Васубандху були зведеними братами, й жили тільки з матірю. Проте, достовірнішою видається гіпотеза Парамартхи, згідно до якої Васубандху був рідним братом Асанги. Таранатха припускає, що перший народився за рік після того, як останній став буддійським ченцем.

Так чи інакше, але Васубандху зацікавився вченням Будди і став ченцем. Парамартха вважає, що його першим учителем був класичний вайбхашик Буддхамітра, а на думку Сюань-цзана та Фу-гуана, це був Маноратха, і його ідеї поєднували вчення віджнянавади та саутрантики. Васубандху старанно й успішно вивчає Абхідхарма-пітаку та „Махавібхашу”, а потім із метою більш детального знайомства з філософією вайбхашики їде до центру ортодоксальної сарвастивади - до Кашміру. Там він перебуває чотири роки, вчиться в кількох класичних вайбхашиков, серед яких Скандхіла та Сангхабхадра. Перебуваючи в Кашмірі, Васубандху не називається справжнім іменем, а за версією Фу-гуана, він узагалі прикидається нездоровим психічно. Варто зазначити, що школа Сюань-цзана, до якої належав Фу-гуан, уважала, що Васубандху від самого початку був саутрантиком, а до Кашміру поїхав із метою ближчого знайомства з філософією вайбхашики та подальшого її спростування.

Коли Васубандху повернувся до Пурушапури, він почав давати в місцевому буддистському університеті публічні лекції з учення класичної вайбхашики. Традиція стверджує, що він кожен день читав лекцію, а насамкінець фіксував надану інформацію в новій каріці. Таким чином назбиралося близько 600 карік, і Васубандху обєднав їх у єдиний текст, який назвав „Абхідхармакоша-каріка”. Сюань-цзан пише, ніби це було зроблене в тій самій Пурушапурі, але Парамартха припускає, що це могло статися в Айодхї. Готовий текст Васубандху відсилає своєму кашмірському вчителеві Сангхабхадрі, разом із подарунками. Сангхабхадра схвалив майстерність Васубандху і склав коментар на „Абхідхармакошу”, проте багатьом учням останнього не сподобалося, що в тексті автор описує вчення вайбхашиків не від першої особи. Тобто вже на самі каріки реакція ортодоксальних сарвастивадинів була неоднозначною. А остаточно стосунки з ними Васубандху зіпсував, коли написав „Абхідхармакоша-бхашью” - коментар на каріки - на засадах переважно саутрантики. Тоді Сангхабхадра починає писати трактат „Ньяя-анусара-шастра”, де остаточно формулює вчення вайбхашики, а через дванадцять років, закінчивши цей і ще один трактат, він кидає Васубандху виклик. Але останній не погодився на диспут (Будон припускає, що він не хотів перемагати свого вчителя, якого дуже поважав; а крім того, боявся й сам зазнати поразки від цього видатного філософа), хоча до того він уже вигравав дебати проти Васурати та санкхьяїків (можливо, проти Віндхьявасина, який переміг у диспуті вчителя Васубандху Буддхамітру). Він їде до Непалу, де й мешкав до самої смерті. Кінець життя Васубандху Будон описує так: „Васубандху, коли він перебував у Непалі, трапилося побачити ченця на імя Ханду, який, хоча носив зовнішні атрибути ченця, не діяв згідно до правил і носив (на плечах) глек вина. „На жаль, Учення піддається руйнуванню!” - промовив Васубандху, переповнився скорботи, прочитав „Ушнішавіджайя-дхарані” у зворотному напрямку й помер” [3, с.222].

Традиція говорить, що Васубандху під впливом свого брата Асанги перейшов на засади махаяни й вони разом створили одну з базових махаяністських систем - йогачару (віджнянаваду). Але коли це сталося, остаточно невідомо. Наприклад, Будон стверджує, що вже „Абхідхармакошу” він писав, перебуваючи під сильним враженням від учення, з яким його познайомив Асанга. Проте, ймовірніше, це могло трапитися вже пізніше, і він „створив нову систему, в якій він злив у єдине ціле теорію йогачарів-віджнянавадинів із теорією, що викладена в „Абхідхармакоші”” [12, с.74].

Якщо переходити до творчості Васубандху, то він, за традицією, залишив близько 1000 трактатів, із яких 500 - хінаяністських і ще 500 - махаяністських. До перших можна віднести „Абхідхармакошу”, „Парамартха-Саптатіку” тощо, а до других - „Трімшака-каріка-пракарану”, „Панчаскандха-пракарану”, „Кармасіддхі-пракарану” та ін. крім того, Васубандху склав коментарі до таких сутр, як „Дашабхуміка”, „Акшаяматі-нірдеша”, „Гаяширша” та ін.

Приклад Васубандху дозволяє зрозуміти засади, за якими різні течії буддійської думки мали спільні риси. І напроти, Васубандху прискорив процес розмежування різних напрямків, хоча досі його тексти є класичними для всіх систем, насамперед це стосується „Абхідхармакоши”.

Делись добром ;)