3. Стародавня Греція.

Для релігії Стародавньої Греції характерний політеїзм з широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поділяється на доолімпійську і класичну олімпійську.

Пантеон стародавньогрецьких класичних богів очолює Зевс. В результаті боротьби з різними чудовиськами, перемоги над тита­нами, циклопами, гігантами і ув’язнення їх до Тартару Зевс стає головним, верховним богом. Він народився на о. Кріт, де його ма­сі ти, богиня Рея, врятувала від власного чоловіка Кроноса. Здобувши Олімп, Зевс формує своє оточення. До нього входять богиня пере­моги Шка, богиня права і справедливості Феміда, символ вічної юності - Геба, Ганімед, мойри тощо.

Родина Зевса складалася з його дружини Гери, покровительки шлюбів, сім’ї і дітей; Аполлона - бога сонця і музики; Артеміди - богині полювання; Афродіти - богині краси й кохання; Афіни - богині мудрості; Гермеса - бога торгівлі. Крім них, до родини Зев­са входили його брати: Посейдон - бог моря і Аїд - бог підземного царства.

Ієрархія олімпійців доповнюється богами, які не перебувають на Олімпі. Це покровитель ковалів - Гефест, богиня землеробст­ва Деметра, бог виноробства та рослинності Діонис, бог пастухів Пан та ін. Важливе місце у стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої - Прометей і Геракл.

Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він ство­рив людей із землі й води. Оскільки під час творення люди вийш­ли беззахисними і менш пристосованими до життя, ніж тварини, Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, вико­ристовувати ремесла, за що Зевс покарав його, прикувавши лан­цюгом до скель Кавказу.

Подвиги Геракла відомі як перемоги смертної людини над природою. Син Зевса і земної жінки, переміг багатьох різних чудо­виськ (немейського лева, лернейську гідру, керінейську лань, еріманфського вепра, стимфалійських птахів, марафонського бика, коней Діомеда і стада Геріона). Йому також притаманні надлюдсь­кі якості, завдяки яким він вичистив авгієві конюшні, здобув пояс амазонок, яблука, що дарують молодість, і вивів Кербера на по­верхню.

Міфологічне тлумачення природи й людини, діяльність олім­пійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і тверезий характер обожнювання навколишнього світу. Стародавньогрецька релігія не надає особливої уваги мо­ральним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Пе­ребування у царстві Аїда жалюгідне.

Для стародавньогрецької релігійності характерний полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійни­ми церемоніями, він був обов'язковим для усіх громадян. Викона­вцями культу були як жерці, так і офіційні державні особи. Вели­кого значення набули оракули. Саме через цих медіумів, що знахо­дилися в стані збудження й трансу, грецькі боги і богині доносили, начебто, свою волю до своїх послідовників. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя. Задовго до того, як храми почали будувати, у кожного божества був свій храм-дерево. У Зев­са це дуб, у Гери - верба, в Афіни - оливкове дерево, у Афродіти й Діониса відповідно мирт і виноградна лоза тощо. Найраннішими проявами релігійності греків було огородження гаїв. Храм Аполло­на в Дельфах був приміщенням, спорудженим з лаврових дерев. Перші храмові будівлі з’явилися у греків досить пізно. Так, храм, присвячений Зевсові, спорудили лише у IV ст. до н.е.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різ­ними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відки­дається.