4. Іудаїзм

Прикладом збереження до наших днів етнонаціональної релігії є іудаїзм, який у VII ст. до н. e. прийшов на зміну давньоєврейській релігії і нараховує нині близько 14 млн своїх прихильників (данні щодо кількості віруючих релігій світу наводяться за Епсусіореаіа Вгіїапіка).

У загальній історії релігій іудаїзм відіграв надзвичайно важливу роль, увійшовши істотною частиною до християнства та ісламу — двох найбільших світових релігій. Щоб його краще зрозуміти, зупинимося на історії та змісті “закону Мойсея”.

У найдавніший період своєї фіксованої історії, у першій половині II тис. до н. е., предки євреїв жили патріархальним родоплемінним побутом, і їхня релігія віддзеркалювала цей побут. Поширений був культ духів предків, їхніми іменами називалися давньоєврейські племена. Вірили у можливість викликати тіні (душі) померлих і вести бесіду з ними. Поширений був і тваринницький культ, а також культ місяця, блискавки й грому (Ваал) та інших природних явищ. Одним словом, за своїм змістом релігія давніх євреїв-кочовиків мало чим різнилася від інших племінних культів.

Перехід євреїв від скотарства до землеробства сприяв формуванню рабовласницьких відносин і утворенню держави (X ст. до її. е.). Це викликало певні зміни у релігійних уявленнях. Виник монотеїзм; цар Іудеї, розуміючи потребу централізації культу в інтересах централізованої держави, декретом 621 р. до н.е. запровадив релігійну реформу і проголосив бога племені Іуда — Ягве єдиним, всемогутнім, виключно загальноетнічним божеством, на яке були перенесені функції і атрибути усіх племінних божеств, що шанувалися раніше.

Організаційним центром іудаїзму став храм на горі Сіон в Єрусалимі, жерці якого протягом століть збирали й редагували міфи про Ягве та його пророків. До цього залучалися ассиро-вавилонські, хетські, єгипетські, арабські та інші джерела. Так, у книзі Буття сказано: “І створив Господь Бог людину з пороху земного і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою” [Буг., 2:7]. Вона була названа Адамом (від стародавньоєвр. “адама”— земля). У вавилонян ще раніше існував міф про створення людини з глини. У єгипетській міфології Хнум, батько богів, зліпив людей з глини на гончарному колі. За грецьким міфом, мудрий Прометей також виліпив з глини перших людей.

Дж. Фрезер у своїй книзі “Фольклор у Старому Заповіті” вивчає походження багатьох міфів і легенд, які пізніше увійшли до Біблії. Він, зокрема, пише, що легенди про “всесвітній потоп”, які він вивчав серед народів Азії, Австралії, Америки, Африки, не позбавлені фактичних підстав. Це або зливи, або підвищення рівня морів, або руйнівні цунамі.

Чимало елементів культу євреї запозичили від сусідніх народів. Так, від місцевого палестинського населення було взято землеробські свята: маццот — весняне свято, яке злилося з давньою скотарською паскою; шабуот, п’ятидесятниця — свято жнив пшениці; суккот — свято кущів на честь збору плодів, та ін.

Укладання перших п’яти книг Біблії, які отримали назву Тора (Закон), або “п’ятикнижжя Мойсея”, було завершене й оголошене віруючим у 444 р. до н. е. Пізніше були написані інші книги Старого Заповіту, про які вестимемо мову окремо. Іудаїзмові притаманні такі характерні риси: монотеїзм — віра в єдиного бога Ягве, творця неба і землі; віра в особливе покровительство Ягве щодо євреїв; в кінець світу; у потойбічну винагороду; у воскресіння з мертвих; в прихід божественного Спасителя — Месію і створення ним тисячолітнього царства в Єрусалимі; детально регламентована обрядовість та особливий ритуал.

Священною книгою іудаїзму є Талмуд (від стародавньоєвр. “ламейд” — вивчення) — багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, моральних та побутових уявлень, які сформувалися протягом багатьох віків — від IV ст. до н.е. до V ст. н.е. Структурними складовими Талмуда є Мішна і Гемара. Мішна — об'ємний коментар до Старого Заповіту. Вона поділяється на 63 трактати, що утворюють 6 розділів. Гемара — збірник тлумачень до трактатів Мінній. Завдяки тому, що коментування Мішни здійснювалося у Палестині й Вавилоні, розрізняють два Талмуди: палестинський (Т. Єруїпалмі) і вавилонський (Т. Бавлі). Перший було відредаговано у III ст. н.е., другий — у V ст. Спочатку зміст Талмуда передавався усно з покоління в покоління. Тому, на відміну від Старого Заповіту — писаного закону, Талмуд називався усним законом. Пристосовуючи Біблію до історичних умов, талмудисти розробили безліч правил, постанов та заборон.

Талмуд вміщує роздуми про культ, догматику, мораль і різноманітні релігійні приписи, а також елементарні дані з первісної медицини, математики, географії, притчі й прислів’я, казки і легенди, міфи. Талмуд зберіг і деякі данні історичного характеру: про виникнення релігійних партій і угруповань в Іудеї (книжники, ессени, саддукеї, фарисеї), про трансформацію релігійних уявлень стародавніх євреїв з часу “завершення” Старого Заповіту. Через весь Талмуд проходять ідеї залежності людини від Бога, непорушності існуючих порядків, а також проповідь покірності.

Усе життя віруючого єврея підпорядковане багатьом релігійно-обрядовим діям і заборонам (їх разом нараховується 613: 248 повелінь і 365 заборон).

Основою іудейської моралі вважається Декалог — 10 заповідей (шануй єдиного Бога, не створи собі кумира, не поминай ім’я Бога без необхідності, шануй день суботи, шануй своїх батьків, не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідчи брехливо на ближнього свого, не жадай майна ближнього свого).

Частина заборон пов’язана із статевим життям, інші — з їжею. Одна з найсуворіших заборон стосується вживання в їжу крові. Ягве ніби сказав євреям: “...душа кожного тіла є кров його, вона душа його, тому я сказав синам Ізраїлевим: не їжте крові з будь-якого тіла, тому що душа тіла є кров його, кожний, хто їсть її, — знищиться” [Лев., 17:14].

Євреям забороняється вживати м’ясо певних тварин (трефне). Дозволяється їсти м’ясо кошерне, тобто приготовлене відповідно до ритуалу. На восьмий день життя новонароджений хлопчик-єврей підлягає обрядові обрізання. Біблія приписує запровадження такого звичаю Авраамові, який нібито отримав особливий наказ від Бога: “Обрізуйте крайню плоть вашу: і це буде знаменням заповіту між Мною і вами. Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші кожне дитя чоловічої статі” [Буг., 17:11, 12].

Іудаїзмові притаманне протиставлення євреїв іншим народам, він ставить неєвреїв поза законом.

У сучасному Ізраїлі іудаїзм оголошений державною релігією. З іудаїзмом тісно пов’язаний сіонізм — політична течія єврейської буржуазії, що сформувалася наприкінці XIX ст. Він включає в себе різноманітні організації на чолі з “єврейським агентством”. Сіонізм запозичив і пропагує одну з провідних ідей іудаїзму — ідею “богообраності” євреїв як вищої раси.

В Україні іудаїзм сповідує єврейське населення. Служителі іудаїстського культу стоять на лояльних позиціях, підтримують політику і шанують закони держави. На 1.01.2006 р. в Україні діяли 274 офіційно зареєстрованих іудейських релігійних громад, в яких налічувалося 240 священнослужителів, працюють 92 недільні школи.