logo search
метод

2.Релігії народів Дворіччя

Цивілізація народів Дворіччя сформувалась приблизно в сере­дині IV тис. до н. е Вона знала різні царства, що розквітали й за­непадали, різні династії і столиці - Шумер, Аккад, Ур, Ларс і, на­решті, Вавилон та Ассирію.

У шумеро-аккадський період релігійні уявлення мали політеїс­тичний характер. Пантеон антропоморфних богів очолював бог неба Ан. Величне небо, що оточувало людину з усіх боків, сприй­малося як щось священне, яке потребувало вільного, зумовленого бажаннями власної душі, підпорядкування. Енліль - друге божес­тво - вважалося богом землі і повітря. Енкі - володар підземних вод і світового океану, згодом набуває статусу божества мудрості. Поширюється в цей час і культ богині-матері. Як активний поча­ток в народженні, плодючості, постійному оновленні рослинності, проростанні зерна, збільшення кількості домашнього скоту і про­довженні людського роду, вона - Нінмах, Нінту, Мамо, Мамі – “велика цариця”, “цариця богів”, сила землі, мудрість. У шумерсь­ких міфах боги завжди згадуються разом зі своїми дружинами, іме­на яких змінювалися залежно від місця поклоніння. Так, дружина творця світу Ана - шумерська богиня Кі, по-аккадськи звалася Іштар, по-фінікійськи - Астарта тощо.

З появою семітів кількість богів у цьому регіоні значно збіль­шується. Дослідники нараховують до 3 тисяч імен богів, серед яких помітна певна ієрархія. Слідів тотемізму в шумерській релігійності практично немає. Про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людиноголового бика, крилатих левів, орла з лев’ячою головою тощо.

На початку другого тисячоліття у Дворіччі зростає роль Вавилону, який досягає небаченого розквіту за царя Хаммурапі (1792-1750 до н. е.). Відповідно головну роль у релігійному панте­оні починає відігравати вавилонське божество Мардук. Офіційне жрецтво, роль якого не була такою значною, як у Стародавньому Єгипті, займається виправданням величі Мардука, намагається показати його законним нащадком попередніх богів. До того ж, Мардук стає спадкоємцем Енкі не тільки мирним шляхом, а й за правом найсильнішого. За легендою, богиня пітьми Тіамат ви­рішила згубити усіх богів. Ніхто не наважувався боротися з нею. Лише Мардук взяв це на себе, але за умови, що посяде перше місце над всіма іншими богами. Він переміг Тіамат, розрубав її навпіл, створивши небо і землю, а сам став головним богом світу. Сином Мардука був бог Набу, головним завданням якого було розповсюдження освіти й писемності.

Крім Мардука, вавилонсько-ассирійська релігія дуже багато уваги приділяла розробці і поширенню культу вмираючого і воск­ресаючого бога Таммуза; поширенню міфу про першу людину - Адапа, втратою ним безсмертя й гріхопадіння. Певну релігієзнавчу цікавість викликає міф про потоп, від якого врятувався Ут-Напіштім, улюблений жрець бога Енкі, що за порадою останнього побу­дував ковчег.

Релігійними центрами цивілізацій Дворіччя були храмові орга­нізації з численним обслуговуючим персоналом - жерцями і жриця­ми. Жрецтво тримало в руках вавилонсько-ассирійську науку, тех­ніку, культуру, літературу й мистецтво, які справили значний вплив на подальший розвиток людства. Саме з вавилонсько-ассирійських релігійних уявлень багато чого запозичили наступні релігії.