2. Сатанізм

Увесь спектр шанувальників темних сил і тих, хто обожнює зло, можна поділити на наступні групи: сатаністські секти, групи прихильників демона, низку окремо практикуючих чарівників і відьом, члени таємних громад.

У США і Західній Європі діють чимало диявольських культів. “Тисяча перша церква Трапезонда” (Сан-Франциско), “Церква останнього суду” (Лос-Анджелес), “Громада Асмодеуса” (Вашингтон), “Міжнародна асоціація відьом і чарівників” (Нью-Йорк), “Міжнародний центр магії” (м. Блуа, Франція), різноманітні групи культу Буду (язичницький культ вестіндійського походження), культи Афіни Паллади, Ісіди, богині Кали (Кала — богиня зла), таємні союзи-коледжі друїдів тощо.

Сатаністські культи особливо розповсюджені у США і Західній Європі. Всесвітні центри сатанізму знаходяться в США та Англії. Сатаністи — це прихильники обожнення сил зла, поклоніння Сатані (від давньоєвр. сатан, букв. — протидіючий, диявол). За вченням багатьох релігій, Сатана — злий дух або голова злих духів, причина зла у світі, володар пекла, який штовхає людей до гріха. Історично джерела віри в Сатану кореняться в уявленнях первісного суспільства про добрих і злих духів. З розвитком суспільства й ускладненням духовного життя людини формуються уявлення про ієрархію головних і підпорядкованих духів, які у процесі розвитку монотеїстичних релігій трансформувалися в уявлення про Сатану. Для визначення диявола вживаються також імена: Вельзевул, Люцифер (Люципер), Мефістофель, Воланд та ін.

Сатаністи прийшли із Стародавнього Іраку і набули особливого поширення в Європі у середні віки. Поклоніння Сатані має глибоке історичне коріння. Ім’я Сатани в різних мовах звучить по-різному: Шайтан — арабською, Сет — єгипетською, О-яма — японською, Дев — персидською, Бехерит — сирійською. Тому до сатаністських культів можна зарахувати всі культи, які поклоняються Сетові, Бехеритові, Деву, Шайтанові, О-ямі та ін. Протягом століть це поклоніння мало більш таємний, ніж тепер, характер,в якому переважали антирелігійні, а то й безбожні мотиви.

У центрі традиційного сатанізму стоїть поклоніння особистості Диявола. Тому в доктрині все перевернуто: диявол християнства стає богом сатаністів, християнські доброчесності розглядаються як вади, а вади диявола вбачаються цнотливим. Життя сприймається як безперервна боротьба між силами світла і темряви, підсумком якої є незаперечна перемога темних сил.

Основні практичні акценти в цьому контексті робилися на тезі про те, що людина не повинна стримувати свої плотські бажання, а навпаки заохочувати їх. Вся її діяльність має бути спрямована на те, щоб після смерті отримати місце в пеклі як служителя диявола, тому що краще служити Сатані, відчайдушно виконуючи його волю, ніж Богові.

У Європі пік захоплення сатанізмом припадає на середину XVII ст., і розповсюджується він в достатньо високих світських колах. Як жертви на чорні меси сатаністів поставлялися сотні малюків. Саме тоді були розроблені жорстокі сатаністські обряди. Однак жертва для сатаністів — не вбивство саме по собі, а смертні муки живої істоти. Вибір жертви досить простий. Як правило, це той, хто серйозно образив або порушив спокій сатаністів. Тим самим він начебто дав дозвіл на свої муки і загибель. Замість справжньої жертви дуже часто використовується її образ: кукла, малюнок, фото, письмовий або словесний опис. Образ знищується, наприклад, втиканням в нього голок, цвяхів тощо. Використовуються в сатаністській культовій практиці і кроваві жертвоприношення: ритуальне катування і вбивство тварин, а інколи — й людей.

Однією із найстрашніших дій у сатанізмі вважається так зване енвольтування. Воно зорієнтоване на загибель людської мішені. Волосся, зуби, навіть фото давалося проковтнути живій жабі, котра отримувала при цьому ім’я жертви. Після цього жабу вішали у пічну трубу, протикали ЇЇ цвяхом, супроводжуючи цю дію страшними прокляттями. Воля агента енвольтування в екстазі стає такою ядовитою, що нещасна жертва знемагає від невідомої, але виснажливої хвороби, у лікуванні якої навіть наука буває безсильною. Однак, якщо жертва вгадує енвольтування і відводить його наслідки, то відьма чи чарівник перебирають на себе його дію.

Сучасний сатанізм також здебільшого асоціюється з чорною магією та різноманітними таємничими ритуалами. Його ідейним натхненником вважається випусник Кембриджа, окультист і автор низки магічних книг Алістер Кроулі (1875-947), який звав себе звіром Апокаліпсиса. Він вважав, що “Сатана — це не ворог людини, а життя, світло й любов”. “Роби, що хочеш, — це єдиний закон” — дана цитата з “Книги Закону” Кроулі повною мірою відображає загальну спрямованість сучасного сатанізму, який підтримує, наприклад, усі види сексуальної активності людини, що задовольняє її бажання: від гетеросексуальності до гомосексуальності. Тому сатаністи XX ст. практикують не тільки криваві, а й сексуальні оргії.

Філософія життя сатаніста, за А. Кроулі, це пошук насолод. Сатаніст бере вигоду з усього того, що приходить у світ за допомогою диявола. Адепти сатанізму повинні поділяти наступні положення: вседозволеність, тваринне існування, нічим не стримуване роздумування, доброта тільки до тих, хто цього заслужив, мстивість, тваринна природа людини, вчинення гріхів.

Свої знання Кроулі брав з практики йоги і буддійських тантричних обрядів, бував у Китаї і Гімалаях. Твори цього англійського містика, який не приховував своїх симпатій до А. Гітлера (1889-945), склали основу багатьох сатаністських культів, у тому числі найбільшого з них — Церкви Сатани.

Церква Сатани заснована Ентоні Шандором ЛаВеєм (1930— 1997), колишнім циркачем, органістом у нічному клубі (акомпаніатор стриптиз-шоу Мерилін Монро), фотографом сан-франциського департаменту поліції і актором (у 1968 р. він виконав роль диявола у фільмі

Р. Поланського “Дитина Розмарі”). Про народження церкви ЛаВей сповіщає в ніч з 31 квітня на 1 травня 1966 р. (Вальпургієва ніч). З цього часу (1966 р.) сатаністи ведуть своє літочислення. Сатаністські зібрання й семінари в оригінальній будівлі ЛаВея (колишній бордель) відрізнялися екстравагантністю. Наприклад, після лекції про канібалізм присутніх пригощали запеченим жіночим стегном (подарунок від сатаніста-хірурга) з гарніром з гусениць. Дім ЛаВея стає однією з головних примітних будівель Сан-Франциско, в якій живуть нетутешні тварини (леопард, лев).

У ньому проводиться безліч різних культових атракціонів, які приваблюють велику кількість журналістів. Практикуються публічні сатаністські хрещення, сатаністські похорони, загальні молитви, де вівтар зображує голу красуню, набуває популярності рев’ю “Відьми без ліфчика”. В ролі однієї з “сатаністських відьом” в ньому була задіяна відома Сюзана Еткінс, котра через кілька років разом з поплічниками ритуально вб’є вагітну дружину режисера Р. Поланського.

Після цих подій даний сатаністський культ стає найзнаменитішим у США. Відразу він нараховує декілька тисяч адептів. Церква Сатани проходить процедуру офіційної реєстрації, але в 1990 р. урядом США вона була позбавлена всіх податкових пільг, які надавалися релігійним об’єднанням. У 90-ті рр. ЛаВей відходить під справ, а місце керівника “Церкви” займає його донька. Незадовго до смерті ЛаВей потурбувався про власну епітафію: “Я жалкую лише про ті часи, коли був добрим”. Він відомий ще одним парадоксальним афоризмом: “Сатанізм — це вільнодумство”.

Зараз штаб-квартира Церкви сатани (так звана “Рада Дев’яти”) знаходиться в Сан-Франциско, другий керівний центр — у Манчестері.

Однією з найбільш поширених серед прихильників сатанізму книг, яка містить основні концепції їхньої діяльності, є “Сатанинська біблія”. Вона була написана ЛаВеєм у 1968 р. і відразу вийшла тиражем 125 тис. примірників. Книга побудована за принципом антиподу справжній, християнській Біблії.

ЛаВей вважає, що Сатана, названий багатьма своїми послідовниками “Чорним папою”, є концентрацією всіх темних сторін людської натури, що “в кожному з нас сидить Сатана, і завдання полягає лише у тому, щоб виявити та пізнати його”. Написана простою, загальнозрозумілою мовою “Сатанинська біблія”, коштує дешево і тому є досить доступною та популярною серед молоді. У ній заперечуються будь-які форми авторитету — релігійного, суспільного чи батьківського. Моральні кодекси проголошуються просто перешкодами, які треба переборювати.

Організаційно положення “Сатанинської біблії” реалізуються членами сатаністських громад на щотижневих або щомісячних “службах” (зборах). Найчастіше вони відбуваються у кількості 13 осіб (чоловіки й жінки), пародіюючи в такий спосіб Тайну Вечерю. Вважається, що сатана і сили зла надають перевагу темряві, тому збори починаються опівночі й тривають до ранку. Керує зборами верховний жрець — “князь темряви”.

Під час зборів проводяться ритуальні поклоніння сатані, каяття за добрі справи, трапези, молитви тощо. За трапезою настає “чорна меса” з певним ритуалом. Вона відкривається загальним колективним паплюженням Бога та Ісуса Христа, потім настає “богохульна служба”, в якій використовуються різноманітні релігійні предмети: чорні ряси, свята вода (розбавлена сечею), чорні свічки (виготовляють інколи з людського жиру), перевернуті розп’яття, смолоскипи з сірчаним пломенем тощо. Часто використовують украдені з християнських храмів предмети. Наприклад, сатаністи наповнюють чашу для причащання сумішшю вина і крові та розпивають її, передаючи по колу. Учасники “чорної меси” кремсають ножем проскури, а інколи “причащаються” чорними трикутними облатками. Використовується також молитовник (рукописний чи друкований), переплетений інколи в людську шкіру (часто шкіру нехрещеного малюка). Нерідко присутні на “чорній месі” співають християнські гімни, наперед спотворюючи слова й мелодію. Якщо “чорна меса” проходить у домі, “служба” проводиться у спеціально підготовлених приміщеннях із жертовником, укритим чорною тканиною, і чорними стінами, на яких розвішано зображення диявола. Особливого значення сатаністи надають знущанню над хрестом та іншими символами християнства, щоб звільнитися, за їхнім переконанням, від страху перед цими символами. Цьому сприяє й те, що зібрання супроводжується найчастіше гнівом і люттю, мстивими закликами на адресу своїх ворогів, насамперед християн та їхніх пастирів.

Важливим моментом сатаністських культів є залучення й посвячення нових прихильників. Воно передбачає укладення договору із сатаною. Договір може бути усним чи письмовим, в останньому випадку адепт підписує його власною кров’ю. Інколи нові послідовники сатани викреслюють свої імена з церковних книг і вписують їх у “книгу сатани”, яка зберігається в тайникові “головним жерцем” або “великим майстром”. Якісь договори укладаються навічно, інші — на певний час. “Новонавернений” до сил зла проходить “хрещення” (здійснюють сумішшю з води, солі та сірки), й отримує нове ім’я. Часто його помічають особливим знаком Сатани на прихованій від сторонніх частині тіла.

Перші прояви організованих сатаністських структур в СРСР мали місце ще на початку 70-х років у Москві, Ленінграді та Одесі. Поступово культ Сатани розповсюдився на всі великі міста тодішнього Радянського Союзу. Вже на початку 80-х років тут почали функціонувати досить численні сатаністські угруповання. Особливий сплеск моди на сатанізм збігся з початком “горбачовської перебудови”, коли до неформального молодіжного середовища хлинув потік західної субкультури, культ жорсткої сили, пагсі та госк музики.

Зараз у Росії в одній лише Москві нараховується близько п’ятнадцяти сатаністських сект. Найбільші і найвідоміші з них — “Чорний ангел” та “Південний хрест”. В основному групи сатаністів побудовані за принципом суворої п’ятиступеневої ієрархії. Найвищий орган у ній — Рада. Досить часто на вищі щаблі обирають жінок. Так, у “Чорному Ангелі”, що створений у 1974-975 рр. у Москві — Твері верховною жрицею є жінка 25-ти років.

В Україні також діють різноманітні сатаністські угруповання, серед яких найчисленнішими є “Присвячений Сатані лицарський орден чорної меси”, “Орден чорного кола”, “Віаск Меіаі Майа”, “Зірка смерті”, “Орден 8А”, “Партія сатаністів”, “Церква Сатани”, “Чорне братство”, “Язичницький слов’янський рух”, “Чорний орден”, “Легіон темряви” тощо. Точну кількість сатаністських об’єднань встановити досить важко, але з певним ступенем вірогідності можна стверджувати, що їх значно більше сотні (можливо і двох), а загальна кількість адептів — від 800 до 1800. Тільки у Києві, наприклад, зафіксовано ознаки діяльності близько десяти угруповань сатаністів загальною чисельністю 250-300 осіб.