logo search
метод

3. Дзен-Буддизм

Мода на дзен-буддизм у молодіжному середовищі виникла ще в 50-ті роки ХХ століття. Почалася вона з бітників, які дзеном пояснювали і примхи (у мистецтві й житті взагалі), і дуже діючу соціальну критику, і “розорювання Всесвіту”. При цьому бітницький дзен завжди був занадто самоусвідомленим, занадто суб’єктивним і занадто різким, щоб дійсно бути дзеном. Пізніше у 60-х роках дзен придбав прихильників і серед хіпі, і серед “нових лівих”. Шанувальників його вистачало й в 70-х, і в 80-х, і в 90-х роках. Варто відзначити, що дзен-буддизм, незважаючи на популярність у молодіжному середовищі, лише частково можна віднести до молодіжних культів. Проте є необхідність зупинитися на його характеристиці.

Дзен бітників був досить не схожим на традиційний японський дзен-буддизм і дуже відрізнявся від його модернізації на Заході. Це був не просто “вульгарний” дзен, як його спочатку назвав А. Уоттс, а за ним Т. Рожак і багато інші. Це була особлива, нетрадиційна релігія, яка першою серед подібних їй мала поширення серед нонконформістської молоді. “Те, що почалося із дзена, нині швидко, занадто швидко розрослося у фонтасмогорію екзотичних релігій”, - зазначив Т. Рожак. Психологічною основою захоплення дзеном, як і іншими східними культах, стало тяжіння до умовного “Сходові” як ідеальної протилежності настільки ж умовного “Заходу”.

Дзен-Буддизм відрізняється від інших релігій тим, що він, як настійливо вважають його популяризатори, є чимось середнім між релігією й філософією й у традиційному розумінні слова не є релігією: у ньому немає ні Бога, якому треба поклонятися, ні “церемоній”, ні “потойбічного світу” і т.п. Він вільний від догм, що пов’язують інші релігії. У ньому немає доктрин, які необхідно приймати. Той, то вивчає дзен здобуває знання про нього із глибини своєї власної свідомості. Крім того, дзен-буддизм адресований людському серцю. Він є життєвим досвідом, переживанням, “творчим імпульсом”. Так, Раджниш писав: “У дзені немає концепції Бога. Можна навіть сказати, що це й не релігія, оскільки не може бути релігії без концепції Бога. Той, хто вихований у християнстві, ісламі, індуїзмі й іудаїзмі, не може зрозуміти, як дзен може бути релігією. Але це теїзм, від початку й до кінця, теїзм, але без ідей Бога”.

Дзен-Буддизм - це японсько-китайський різновид буддизму. Популярність саме цього виду буддизму у молодіжному середовищі США пояснюється тим, що він не висовує перед віруючими складних вимог відносно обрядовості, обов’язкового виконання культових дій, ритуалів; його крайній егоїзм, індивідуалізм споріднений з мисленням Америки. Крім того, гедонізм, що лежить у його основі й неправильно зрозумілий бітниками, давав волю для розбещеності.

Засновником дзен-буддизму вважається патріарх Бодхидхарма, що прийшов у Китай з Індії в 520 році й буддизм, що приніс туди, у результаті чого з’явилася школа чань-буддизму. Приблизно в ХІІ-ХІІІ століттях чань-буддизм проникнув з Китаю у Японію, де він став називатися дзен-буддизмом. У західних країнах дзен поширювався у вузьких колах представників правлячих класів на початку ХХ століття. Його основними пропагандистами й популяризаторами були Д.Т. Сузуки й А. Уоттс.

Різновиди буддизму з’являлися як результат здатності даної релігії пристосовуватися до різних культур. Тому й виникли китайський, японський і американський різновиди дзен-буддизму.

Японський дзен пропагує жорстку самодисципліну, завдяки чому він був популярним серед самураїв.

Китайський варіант дзена містить прагнення до досягнення універсального природного шляху й проходженню по ньому, де добро й зло розуміються як частини існуючого. Китайці, що створили дзен, були такими ж, як Лао-Цзи, що століттями раніше стверджував: “Той, хто виправдовується не здатен переконати”. Оскільки бажання виправдання для китайців завжди було безглуздим, китайська філософія підтримувала людину, що могла “відійти від цього”.

Американський дзен - це “марнота”: він змішаний з богемними аффектаціями і припускає, що єдиний правильний шлях – піти до монастиря у Японії або робити спеціальні вправи в позі лотоса п’яти годин на день. Американський дзен самоусвідомлений, суб’єктивний і використовується для виправдання життя й бажань.

В індійському буддизмі ідеальною людиною вважається надлюдина, йог, повновладний господар своєї природи, який відповідає науково-фантастичному ідеалу “людина поза людством”. Але Будда, або розбуджена людина китайського дзена, “звичайна і не є якоюсь особливою”; вона дуже природна.

Всі типи буддизму можуть здаватися дуже різними, але в основу їх покладено “Чотири благородні істини” і “Восьмирічний благородний шлях”порятунку.

Дзен - релігія раптовості. Основне поняття дзена – “сатори” - раптове просвітління, що дає несподіване осягнення мудрості Будди, що виникає в перетвореній свідомості. Появі “сатори” сприяє медитація.

Як буддизм вчить уникати задоволення й страждання, відмовившись від участі в ньому, дзен вчить уникати знання й неуцтва. Згідно з дзен-буддизмом “жодна річ не існує”, оскільки речі - це умови, а не об’єкти. Вони існують в абстрактному світі думки, але не в конкретному природному світі.

Дзен-Буддизм дотримується чотирьох правил:

У США дзен-буддизм сприймається не тільки як релігійно-філософська система, а й як специфічна культура, основний мотив якої – позамовний досвід, сприйняття поза логічним осмисленням. Т. Рожак зазначав, що сприймане бітниками, а за ними і хіпі у цьому релігійному навчанні “було веселою відмовою від позитивістської й примусової неупередженості”. Молодим американцям ця релігія сподобалася тим, що вона не мала доктрини. Містичний досвід, як відомо, неможливо піддати логічному аналізу. Можна лише пережити.

Одне із центральних положень дзена - інтуїтивне осмислення. Тому слова й пропозиції не мають чіткого значення, а логіка є абсурдною. Слова мають значення тільки для того, хто їх вимовляє, кому вони призначені й у якій ситуації вони використовуються. Деякі положення - дійсно нісенітниці; інші лише з першого погляду здаються нісенітницею, але тільки тому, що значення їх приховане між рядків.

У легенді йде мова про те, що приблизно 2500 років тому Шакьямуні Будда сказав, що “буддисти ніколи не стануть розмовляти з тими, рішення яких залежать від слів і логіки”. Майстри дзен-буддизму вважають, що істина й значення існують поза і незалежно від слів, тобто просвітління - результат глибокого розуміння, що недосяжно за допомогою слів і на раціональному рівні. Тут необхідне розуміння духовне, внутрішнє. Слова можуть або не можуть мати істину. У результаті пробудження до фундаментального просвітління перебуває поза можливими описами словами. Слова - зручні інструменти або звуки, обмежена й сама природа звуку, як розумом мовця так і того, хто слухає.

Спробуйте пояснити смак їжі тому, хто ніколи не коштував її. Чи будете ви впевнені, що той, хто вас слухає розуміє смак страви? Чи міг він, лише за допомогою опису, сказати, що дійсно скоштував цю страву? Ні. Але ви могли своєю мовою викликати в людини бажання спробувати її.

Дзен-Буддизм висуває вимоги байдуже-споглядального відношення до реальної дійсності як специфічної форми пасивного примирення з нею. З цієї точки зору зразком поводження стає “обережна” дія, “тобто те, що дзен розуміє з позиції неупередженості”. Згідно Т. Уоттсом при такій позиції людина “має повну внутрішню волю, але на відміну від вільнодумця він не бунтує проти соціальних установ і не намагається виправдати себе у всьому, на відміну від лицеміра. Така людина повністю узгоджена із собою та навколишнім світом...”

Стану дзен можна досягти за допомогою трьох прийомів: дзадзен - відповідної форми медитації, коанов – коротких загадок, зміст яких не містить логіки та нелогічних відгадок, завдяки яким буддійський “серединний шлях” трансформувався у дзене у “шлях парадоксів”, і мондо - бесіда “блискавичної швидкості”. У результаті вся дзенівська культурна традиція направлялася проти європейської раціональності, яка, на думку послідовники дзен, обмежила цивілізацію логічним мисленням. Сьогодні ми маємо усі можливості зняти таку напругу, повернути людям стихійність світосприймання.

Ідеал дзена - найшвидше застосування на практиці моментів істини, досягнутих у процесі медитації. Засобом для цього є праця. Тому для прихильників дзена найефективнішим є девіз: “Хто не працює, той не їсть”. Дзен-Буддисти вірять, що праця перешкоджає ліні ледарству, зміцнює розум і тіло. Д.Т. Сузуки зазначав: “Якби дзен не залишався вірний цьому ідеалу, то він перетворився б у заколисливу й шаблонову систему, в результаті чого всі здобудтки, накопичені майстрами Китаю і Японії, були б втрачені... справа в тому, що якщо певна субстанція існує, на чому вчителі дзена особливо наполягають як на практичному вираженні своєї віри, то у ній вони усвідомлюють служіння іншим, виконання роботи для інших, що має прихований характер, без нагадування…”

Саме в такому варіанті, що виражає лише раціональний егоїзм і гедонізм, американські бітники, а за ними деякі хіпі й “нові ліві” сприйняли дзен-буддизм. У їх розумінні не повинно було бути найменших зусиль, ніякої дисципліни, ніякої штучної боротьби за досягнення сатори або того, ким кожний був. Т. Рожак зазначав: “Безперечно, що бітники Сан-Франциско і багато прихильників нашого покоління вважали, що вони знайшли в дзені причин того, що вони бідні, і відразу перейшли до використання знайденого ними в цій екзотичній традиції для виправдання задоволення своїх потреб”. Вони відкинули такі категорії.

У дзен-буддизмі мова йшла не про чуттєву насолоду, а бітники зрозуміли гедонізм винятково у значенні чуттєвих насолод. Дзен-Буддизм закликав своїх послідовників не йти вперед, не шукати істини й не намагатися досягти нірвани або стати Будди. Все це тлінне і метушливе. Головний сенс полягає у тому, що істина й Будда завжди поряд з тобою, вони - навколо тебе, треба тільки вміти їх знайти, побачити, зрозуміти. Істина й Будда навколо й у всьому. Світ - нероздільно взаємозалежне поле, жодна частина якого не може фактично відділятися від іншої або оцінюватися вище або нижче іншого. Хто не бачить Будди й істини у всьому, той не може знайти їх ні на небі, ні в раю, ні сьогодні, ні у майбутньому. Отже, потрібно вміти жити, пізнавати життя, радуватися йому, сприймати його у всьому багатстві, різноманітності й красі.

З вищезазначеного американські дзен-буддисти усвідомили лише те, що “Будда у всьому!”. Саме цей тезис для них став провідним. А це породжувало доволі релятивістське вирішення проблем моралі, тому що саме з нього в етиці виводилася схожість всіх проявів і елементів життя. Це призводило до того, що можна було виправдати будь-яку розбещеність. Недарма американський варіант дзен-буддизму має назву вульгарного дзена.

У центрі уваги дзен-буддизму - вільна від обов’язків людина, готова відійти від земний турбот і присвятити себе вмінню й мистецтву жити, але жити тільки для себе й постійно готуватися до осягнення істини, результатом якої є осяяння. Вона перебуває у стані байдужності до навколишнього світу: “Не звикай до жодного предмета, будь вище того, що тебе оточує, проходь повз і залишайся вільним”. Як найвищі чесноти дзен-буддизм визнає спонтанність і безпосередність людської природи.

Сутність дзен-буддизму полягає у потребі відходу від світу, втечі від суспільства, в утвердженні холодного егоїзму.

Але американський дзен, як і будь-яке культурне явище, не є чимось постійним. Він змінювався, всe більш органічніше вплітаючись у тканину американської культури: “На відміну від 50-х років, коли буддисти прагнули відмовитися від Америки та її культури й замінити її на спотворену культу дзeна (як це робили бітників)... в 60-х рр. буддисти в Америці стали усвідомлювати свою потенційну ідентичність із Америкою й навіть зробили перші кроки у цьому напрямі... Американський буддизм 70-х років почав більш повно асимілювати з культурою Америки...”

У молодіжному середовищі дзен буддизм у його вульгарному варіанті прижився і завдяки невимогливості до його прихильників. Аналогічно тому, як юнак міг вибрати будь-яке з молодіжних об’єднань, яке йому сподобалося, у свою чергу він же міг у будь-який момент відмовитися від нього, а потім при бажанні повернутися. Так, наприклад, сліпий бітник Джек Керуак любив повторювати: “Улітку я нудист, узимку я буддист”.