logo search
метод

Міжнародне суспільство Свідомості Крішни

(“ИСККОН”, або Рух Пікі Крішна)

Про рух Пікі Крішна американський релігієзнавець Петерсон сказав: “Здається смішним вважати, що Пікі Крішна є рухом протесту, але в Америці це так. Молоді люди протестували проти системи, яка застосовувала засоби насильства... Але ці протести, здається, марні. Імовірно, Пікі Крішна є просто способом зі зневагою віддалитися від системи, що відмовляється змінитися”. Саме так можна сказати про більшу частину молодіжних субкультур, які не дозволяють провести паралель між даним молодіжним релігійним культом і молодіжною субкультурою.

Коли майбутній засновник Міжнародного суспільства Свідомості Крішни Абхей Шаран Бхактиведанта Свамі Прабхупада (1896-1977) приїхав 18 вересня 1965 року з Індії в США, йому було 70 років. У поемі, створеної з нагоди прибуття в Сполучені Штати Америки, він написав: “Мій дорогий бог Крішна! Ти такий добрий до цієї нікчемної душі, але я не знаю, навіщо ти послав мене сюди... Всі люди тут демонічні, вони їдять м’ясо й займаються протизаконним сексом. Як вони можуть почути звістку Крішни? Але я вважаю, що в тебе є в цьому світі певні справи - інакше, навіщо б ти покликав мене в цей демонічний світ?”

Вирішення даного питання він знайшов у спільноті секти у США, що набула мала популярність серед молоді. Більш того, для США дана секта була й продовжує бути тільки молодіжною, оскільки основна маса крішнаїтів - це ще несвідомі, недоучені молодики. В основному це білі молоді люди, що закінчили лише середню школу, хоча іноді зустрічаються й колишні студенти. Вік кришнаїтів - від 16 до 20 років, рідко доходить до 25. Більшість кришнаїтів поселяються в монастирях-комунах, названих ашрамами. З 3 тисяч так званих повних членів (тобто віруючих, які проживають в ашрамах) у 1973 році число їх до 1982 року виросло до 12 тисяч, якщо не вважати декількох тисяч парафіян, які не проживали в ашрамах, але щодня брали участь у всіх заходах секти.

Історія засновника секти Пікі Крішна вражає уяву сектантів і постійно пропагується ними як приклад для наслідування. Вона має такий зміст: Абхей Шаран Бхактиведанта народився в столиці Бенгалії Калькутті, де закінчив університет і до 1954 року успішно займався бізнесом, поки раптом не залишив родину, у якій у нього росло п’ятеро дітей, прибуткову справу й не став ченцем. У 1959 році він прийняв обітницю зречення від світу (санньясу), і йому був привласнений почесний титул “Свами”, що присвоюється тільки керівникам релігійних громад, що відрізняється високими моральними якостями й інтелектуальними здібностями. Духовний наставник попросив його зайнятися поширенням даного знання в англомовних країнах, і в 1965 році місіонер на вантажному судні, практично без засобів до існування, прибув у США.

На початку він жив у халупі, вів аскетичний спосіб життя, самозабутньо віддаючись коментуванню привезеного ним навчання. Для американської молоді, зайнятій у той час пошуками морального ідеалу, Бхактиведанта з’явився справжнім рятівником. Незабаром шанувальники дали йому чергове почесне ім’я Прабхупада, тобто наставник серед наставників.

У червні 1966 року Прабхупада заснував Міжнародне суспільство Свідомості Крішни, а в 1968 році організував у США першу експериментальну сільськогосподарську громаду, що мала великий успіх і започаткувала утворення великої кількості подібних громад - спочатку в США, а потім у багатьох країнах світу.

Ми живемо, стверджують кришнаїти, у “століття часу богині Розжарюй”, у жорсткий, несправедливий час, у “залізному віці”, в епоху “розбратів, слабкої пам’яті, ранній смерті”, “підлості, позбавлень і панування зла”. Це пора занепаду, лицемірства, забуття колишніх духовних цінностей; у всіх людях пробуджуються і переважають “демонічні задатки”. Вся цивілізація й прогрес – “це купа сміття на вулиці”. Згідно з крішнаїтами прагнення матеріальних цінностей не дасть людству щастя, а, тому, потрібно бути вищими від земних пристрастей. Прабхупада писав: “Істота, що живе в матеріальному світі, має чотири недоліки, воно: 1) приречена робити помилки, 2) неминуче впадає в ілюзію, 3) схильна обманювати інших, 4) наділена зробленими почуттями. Обмежений цими чотирма недосконалостями, людина не здатна передати іншому здобуту інформацію про всеосяжне знання”. Матеріалізм розбестив людей, навіть християни перестали розуміти зміст навчання Христа. “Коли зникає пам’ять про Бога, - писав Прабхупада, - ми опускаємося на рівень тварин. Це означає, що зникають людські якості у всіх людей стають подібними до кішок і собак... Що таке ваш прогрес? Це прогрес метушливого собаки...”.

Кришнаїти вірять у те, що всесвітня катастрофа, яка насувається, означає кінець “залізного віку”, або “століття часу богині Розжарюй”. Це століття почалося в 3012 році до н. е. Воно триватиме кілька мільйонів років і стане останнім із чотирьох століть земного існування світу. Апокаліпсис почнеться, коли сам Крішна з’явиться на білому коні в образі Калки - десятого втілення божества. Саме тому кришнаїтам запропоновано прилучати людей до “вищої істини”, щоб забезпечити порятунок кожного: вони ведуть активну місіонерську діяльність, охоче вступають у бесіду, вільно дискутують, відповідають на всі питання.

Реальний світ приречений на руйнування, але віддані слуги Крішни, як сказано в “навчанні”, врятуються: вони потраплять у його духовну обитель, на вищу планету Крішналока, а взагалі віруючий шанувальник Крішни може виявитися так само на Сонці, на Місяці.

Рух Пікі Крішна виокремлюється яскравим, екзотичним одягом, груповим виконанням мантр, що приводить до самогіпнозу, до занурення в стан трансу, містики, на що націлена вся культова практика.

“Святість” чернечого способу життя дотримується кришнаїтами у міжстатевих стосунках . Неодружені члени культу повинні дотримувати цнотливості. Позашлюбні статеві зв’язки категорично заборонено. Колись укладені шлюби визнаються, нові союзи регулюються “духовним наставником”. Розлучення категорично заборонені. Щоб уникнути гріха неодружених намагаються не залишати наодинці. Одруженим же парам запропоновано чітко й вчасно виконувати подружні обов’язки, але робити це тільки під керівництвом “духовного наставника” і лише для “народження дітей з божественною свідомістю”. Чоловіки живуть окремо - відповідно в чоловічих і жіночих гуртожитках і, як правило, працюють у різних місцях. Дітей у звичайних школах не вчать, а збирають у спеціальні класи , де їм з 3 - 4 років викладають індуїзм і спів.

Рівності між чоловіками й жінками немає. Жінки зобов’язані у всьому коритися чоловікам, їм заборонено дивитися чоловікові в очі, лише на ноги; їдять вони тільки після чоловіків. Сексуальність пригнічено не тільки спеціальними приписаннями, але й самим способом життя. Виснажлива робота, нескінченні культові обряди, напівголодний стан, шестигодинний сон аж ніяк не сприяє пробудженню почуттів.

До речі, саме спів рекомендується кришнаїтам у всіх випадках, коли вони сумніваються у власних переконаннях або прихильності до руху, - спів як би усуває конфлікти, тому що людина зосереджує увагу на звуках і повторенні слів, а не на тривожних роздумах. Постійний спів сприяє збереженню особливого психічного стану, коли людина легко піддається містичному досвіду й не дозволяє сумніву проникнути в серце.

Кришнаїти вважають, що спілкування з Богом відбувається безпосередньо: досить лише вимовити його ім’я, тому що “Крішна – це і його ім’я”. Стан відчуженості досягається співом махамантри - фрази зі слів “пікі” (звертання до божественної енергії), “Крішна” і “Рама” (імена вищого божества). Повторювати цю формулу кожний кришнаїт повинен не менш 1728 разів, що становить 16 “кіл”, відповідно один “коло” дорівнює 108 мантрам. Щоб не заплутатися у вимовленій кількості мантр, кришнаїт перебирає чіткі, що є додатковим знаком приналежності до Бога.