1. Індуїзм

Як давньоіндійська релігія індуїзм (900 млн віруючих) склався на базі давнього брахманізму протягом І-V ст. н. е. у процесі суперництва буддизму з брахманізмом, точніше, як підсумок суперництва. Ця доктрина подібна до буддизму, але кінцевий успіх її забезпечила орієнтація на конкретні умови кастової Індії з її численними культурними традиціями, що склались на рубежі нашої ери. В цьому розумінні найповнішим визначенням поняття «індуїзм» можна вважати індійський спосіб життя, включаючи усю суму життєвих принципів і норм, соціальних та етичних цінностей, вірувань і уявлень, обрядів та культів, міфів і легенд, буднів та свят тощо.

Основи індуїзму походять від вед і пов’язаних з ними легенд та текстів. Чому саме індуїзм, а не інша з існуючих в Індії релігій сприймається народом? Головним напрямом еволюції в процесі становлення індуїзму була зрозуміла масам релігійна доктрина, яка виникла в ході переробки, примітивізації та вульгаризації давніх філософських теорій. Тому давні ведичні принципи у спрощеному вигляді стали доступними всім. Народний індуїзм сприйняв і зберіг давнє уявлення про карму з її етичною основою, про святість вед, але у надто спрощеному вигляді.

Більшість ведичних богів відійшли у минуле і тільки незначна частина їх, головним чином завдяки згадуванню в міфах та легендах, збереглася у людській пам’яті. Тому не дивно, що у спрощеному й переробленому індуїзмі на перший план вийшли нові божества, точніше, нові іпостасі тих самих, давно відомих державних богів, які набули нового життя в цій релігійній системі. Такі боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше й шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв (хоч теза “убивство заради бога — це не вбивство” остаточно не знята й досі). Разом з буддизмом Махаяни на початку нашої ери в Індії набула поширення практика виготовлення ідолів-зображень у храмах на їх честь. Головні індуїстські боги мали вже прибічників з тих, хто вважав за потрібне шанувати свого обранця і спілкуватися переважно з ним. Більше того, особиста відданість богові стала важливою характерною рисою прихильників індуїзму.

Найважливішими з численних богів індуїзму вважають трьох (Тримурті) — Брахму, Шиву і Вішну. Як правило, зазначають, що ці троє в системі індуїзму поділили між собою основні, властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну й охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя, характер, сферу дій.

Першим вважають Брахму, основна функція якого — творити. Він створив світ у багатоманітті живого і минущого, тобто протилежне тому, чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинення у Вічному і Єдиному). Брахма як обов’язковий і перший член Тримурті був необхідний — без нього нічого б не було, але заслуги його перед світом живого, перед людиною, перед індійцем вважалися не дуже значними, а інших функцій у цього бога не було. Брахмі присвячувалися поодинокі храми, а у повсякденних обрядах і ритуалах про нього, як правило, не згадують.

Більшість індуїстів розподілилися на шиваїтів і вішнуїтів, які віддавали перевагу відповідно Шиві або Вішну. Шива — дуже суперечливий бог. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення, зміни), що частково пов’язане з тим, що Шива — покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю й Абсолютом.

Проте практично в культі Шиви на перший план вийшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним. Культ лінгама — чоловічого животворного начала — найпо-пулярніший. Бичок Нанді — атрибут Шиви — символізує силу й животворні потенції Бога. До Шиви звертаються спраглі нащадки,

у його храм сходяться бездітні жінки, які чекають від нього сили реального втілення своїх мрій.

Шиву вважають також грозою демонів, у битвах з якими він не раз виявляв чудеса героїзму. Шакті — духовна енергія Шиви; саме в ній — могутність гігантських потенцій бога. Вона виявляється лише за певних обставин. По-перше, ця енергія нагромаджується у ньому в періоди його аскетичних пильнувань і споглядань. По-друге, енергія Шакті в Шиві тісно переплетена з його чоловічою животворною силою. Культ жінок Шиви — переміщення Шакті на жіноче начало. У цьому культі започатковується і значно поширюється ідея, згідно з якою енергетична сила Шакті реалізується у момент злиття чоловічого й жіночого начал, що відіграло свою роль у розквіті в індуїзмі культу Ками. Культ Ками, мистецтва лю¬бові, тісно пов’язаний з культом Шиви і Шакті.

Вішну — м’який, несуперечливий бог, його основна функція — збереження. Він простий, максимально близький людям, особливо схильним до емоційного сприйняття божества — саме такі переважають серед вішнуїтів. На численних зображеннях чотирирукий Вішну звичайно сидить на тисячоголовому драконі, що пливе, або на троні у вигляді білого лотоса.

Богиня Лакшмі — жінка Вішну — завжди поруч з чоловіком, вона ніжно любить його. У Вішну багато перетворень — аватар, хоча основних десять: у перших чотирьох він виступає у вигляді тварин (риби, черепахи, вепра, людини-лева); п’яте — карлика-велетня; решта п’ять відомих аватар Вішну — Пара-шурама, Рама, Крішна, Будда і Мессія-Калка, на прихід якого ще чекають найулюбленіші в Індії аватари Вішну — Рама і Крішна.

Рама — герой давньоіндійського епосу Рамаяна, найулюб¬ленішої поеми індійців. У селах брахмани речитативом переказують її.

Рама — герой, благородна людина, воїн, мудрий монарх і люблячий чоловік. Його дружина Сіта є уособленням жіночої вірності, любові й шляхетства, еталон індійської жінки. Загибель її символічна: чистота жінки є настільки святою, що тільки смерть змиває підозри. І хоч загибель Сіти руйнує щастя Рами, сама поема в цілому ніким в Індії не сприймається як трагедія. Рамаяна найкраще відображає національний дух індійців, їхній спосіб життя, думи, етичні й культурні цінності. Тому й не дивно, що Рама обожнений в уяві народу.

Другою відомою і шанованою аватарою Вішну вважають Крїшну. Будучи колісничим і радником головного героя — воїна Арджуни, він розкриває йому вище значення небесного й етичного закону. Саме це тлумачення Крішни увійшло у вигляді розділу до складу Махабхарати. Пізніше Крішна трансформувався з мудреця-філософа у веселого й задоволеного легковажного бога-пастушка і саме в цій іпостасі став відомим та шанованим в усій Індії.

Жерцями індуїзму, носіями основного релігійного культу, ритуального обряду, етики, естетики, форм соціального укладу і побуту були члени брахманських каст. З їх числа обиралися радники і чиновники, вони диктували народові норми життя, які зводилися головним чином до суворого збереження ієрархії каст і дотримання норм поведінки в середині касти. Брахмани були домашніми жерцями в багатих, передусім у брахманських сім’ях. З їх числа виходили найавторитетніші релігійні вчителі — гуру, які навчали молоде покоління мудрості індуїзму. Однак найголовнішою соціальною функцією брахманів як найвищого в Індії прошарку суспільства було задоволення релігійних потреб населення.

У межах домашніх святилищ індійці були самі собі господарями і самі виконували щоденно, щомісячно або щорічно нескладні ритуальні обряди. Участь брахмана в сімейних ритуальних відправленнях завжди бажана, а в найважливіших сімейних обрядах — весілля, народження дитини, похорони — просто необхідна.

Авторитет брахмана, чий особистий престиж завжди зумовлений належністю до найвищих брахманських каст, в Індії безумовний. Цей авторитет виявлявся насамперед у винятковому праві брахманів приносити жертви богам у храмах. Мета відвідування храму — можливість благоговійного споглядання статуї бога, відчуття належності до божественної величі. За це право індуїсти залишають у храмі свої підношення.

Переконання в необхідності посередництва жерця для досягнення цілей, які можуть бути реалізовані лише за умови сприяння надприродних сил, випливає з давньої магії. В Індії та індуїзмі це знайшло вияв у вигляді магічних способів — тантр, на основі яких виникли формули — мантри, тобто освячені заклинання. Мантри використовують багато індійців. Власні мантри мають рибалки, пастухи, пожежники та ін.

Роль, аналогічну мантрам, відіграють і численні талісмани й амулети (шнурки, значки тощо). Всі ці предмети, як і мантри, є необхідним реквізитом професійних чаклунів, по допомогу до яких звертаються у важких випадках індійці, особливо у селах.

Чаклун — це той самий жрець, але рангом нижчий, простіший, найчастіше — неписьменний. Основою його мудрості є діаграми й чаклунські кола (янтри) з літерою “О”. Він має великий авторитет серед населення.

І жерці-брахмани з їх високоурочистими храмовими й респектабельними домашніми ритуалами, і напівписьменні сільські чак-луни-знахарі, з їхніми заклинаннями-мантрами та діаграмами однаково вписуються в ту гігантську вільну синкретичну систему, яку становить індуїзм. Важливий елемент цієї всеохоплюючої системи — численні, часто дуже яскраві й вражаючі обряди і свята. На думку деяких дослідників, саме сукупність ритуалів та обрядів і робить індійців індуїстами.

Багато ритуальних обрядів припадає на урочисті й пам’ятні дати, коли святкові збори, походи на честь того чи іншого божества, масові паломництва до “святих” місць пов’язані з популярними давньоіндійськими героями, приваблюють мільйони людей і стають всенародними подіями першорядного значення.

Саме у ці врочисті дні всенародних свят наочно спостерігається та сила індуїзму, яка цементує в єдину релігійно-культурну спільність людей, що належать до різних рас і каст і розмовляють різними мовами.

Крім свят на честь Рами чи Крішни, заслуговують на увагу такі свята, як Дурга-пуджа, — свято світильників, які засвічуються на честь богині щастя Лакшмі; свята на честь богині мудрості Сарасваті і покровителя багатства й торгівлі Ганеша. Свята на честь Шиви відзначаються щомісячно в ніч нового місяця. Помітне місце серед загальноіндійських свят посідає велике паломництво Кумб-хамела — святкування на честь давніх богів і амріти — напою безсмертя. На ці святкові обряди з усієї Індії до Гангу з’їжджаються мільйони паломників, які перебувають тут майже місяць. Головний момент обряду — обмивання у священних водах Гангу. Тут можна зустріти виснажених аскетів, ченців, йогів, факірів. Спеціальна каста брахманів — панда — обслуговує паломників, які для ритуального обмивання повинні бути старанно поголені (ні волосинки аж до брів і повік). Спеціальні служителі стежать за порядком і пильно охороняють права брахманів, які збирають плату з паломників.

Крім загальноіндійських, існує чимало свят, які стосуються того чи іншого регіону або порівняно невеликої місцевості. Всі нони, як правило, тісно пов’язані з міфологією, з індуїстськими легендами й божествами. Багато свят і обрядів пов’язані з патронами — покровителями різних професій, занять. На цих святах та обрядах, які збирають у якому-небудь центрі все навколишнє населення, ритуал звичайно супроводжується ярмарковою торгівлею і веселощами.

Так само відправляються й численні домашні та сімейні обряди, пов’язані з весіллям, народженням сина, врученням шнура юнакові на знак його “нового народження” тощо. Під час обрядів домашній жрець-брахман виконує усі необхідні ритуальні дії.

Весільний обряд — найурочистіший. Молоді обходять навколо жертовного вогню, куди кидають різні продукти, і тільки після цього обряд шлюбу вважають завершеним. Обряд похорону в Індії також особливий. В Індії немає кладовищ — тільки священні місця, на яких спалюють померлих. На таке місце виносять загорнутого у сувій померлого, його старший родич розпалює вогнище. Коли вогонь згасне, обгорілі останки кладуть у посуд і втеплюють у річці. Після цього сім’я померлого десять або й більше днів носить траур — шмат білого полотна. Подальша доля вдови жалюгідна. Вдруге заміж виходить вона рідко, а в колишні часи, особливо серед вищих каст, вважалося нормальним, коли жінка, хоч би вона була й дівчиною 13-14 років, щойно виданою заміж, живцем спалювалась на вогнищі разом з тілом чоловіка. Це страшний звичай індійців — саті.

Саті, як жахлива спадщина минулого, стоїть в одному ряду з іншим його пережитком — кастовим ладом. Кастова система, що грунтувалася на міцній внутрішньокастовій ендогамії і суворих кастових заборонах, а також на ще суворіших релігійно-культових традиціях сімейного і внутрішньообщинного, внутрішньокастово-го життя, залишається й досі істотним інститутом соціальної організації в Індії. Каста визначає місце людини в індійському суспільстві, її стан, права, поведінку, навіть її внутрішнє обличчя, включаючи одяг і знаки на чолі або коштовності, які вона носить.

Каста визначає й коло ритуальних обов'язків індивіда, його релігійну активність. Чим вища каста, тим більше уваги, хоча б теоретично, згідно з прийнятими нормами, людина зобов'язана приділяти щоденним обрядам удома, необхідним поклонам, підношенням, мантрам тощо. Кастові заборони в Індії мають характер табу і знімаються лише у рідкісних випадках. Приміром, прийнято вважати, що “рука ремісника завжди чиста”, тобто, що користуватися продуктами ремесла можна й не належачи до касти ремісника. Порушення кастових норм спричиняється до суворих покарань і обрядів “очищення” винуватого.

В Україні модернізований індуїзм репрезентують громади Міжнародного товариства Свідомості Крішни, Ошо (Раджніша), Саї Баби, Шрі Чинмоя та ін.