Генеза надприродного

Первісна релігія за своїм складом не є однорідною. У своєму розвитку вона поступово включає до своєї сфери фетиші, уявлення про духів предків і душу, віру в тотем тощо. Поняття фетишизму, тотемізму, анімізму й певною мірою магії репрезентують перший, «чуттєво-надчуттєвий» тип надприродного, характерними рисами якого є уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, взаємозумовленість «чуттєвого» і «надчуттєвого». При цьому «надчуттєве» є дифузним, індивідуалізованим, обмеженим у своїх діях, зведеним до розпорядницької функції.

«Чуттєво-надчуттєві» фетиші, тотеми, душі стали передумовою виникнення другого типу надприродного — демоністичного. Йому властиві уявлення про демонів (гр. daimon — дух), в основі яких лежить ідеалізація надприродного, перетворення його на духовну сутність, що існує поряд із тілесним і є незалежною від нього.

Демоністичний тип надприродного, особливо віра в тухів-господарів, у свою чергу, передує зародженню й розвитку третього типу надприродного — теїстичного (політеїстичного), тобто вірі у богів. На відміну від фетишів, тотемів, душ і духів, образи богів не зоо-, а антропоморфні: вони вже мають людську подобу і людські імена, с доброчинними, караючими й милостивими. Вони одружуються, вмирають, воскресають, учать, судять, контролюють тощо.

У теїстичних віруваннях формується й уявлення про ієрархію надприродного. У найдавніших формах віри не знайти жодного випадку, щоб один фетиш чи тотем панував над іншим, щоб одна душа була підпорядкована іншій. Та вже у Давньовавилонському царстві бог Мардук вважався царем богів. У стародавніх греків верховному богу Зевсу, що управляв усіма сферами, підкорялися, виконуючи його волю, всі інші боги. Прадавні українці творцем Всесвіту, Богом над богами вважали Рода. На їх погляд, він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя людям, звірам, птахам, лив дощ на посіви та давав людині долю. Тобто він уявлявся як заклинатель усього живого, розпорядник доль людей і богів, оскільки був творцем Апрію — українського Олімпу (Олімп у стародавніх греків — гора, на якій мешкають боги).

З'являється й деміургічна функція (функція творення) богів, якої не було в ранніх віруваннях. Хоча фетиші, тотеми, духи могли оберігати від хвороб, ворогів, викликати дощ, господарювати в лісах, горах, степах, водах тощо, вони не створювали їх. Боги ж уже творять предмети, явища і світ в цілому з нічого. Отже, формування уявлень про надприродне та розвиток віри в нього є тривалим і складним процесом, що розпочався в сиву давнину. Кожен етап розвитку первісних вірувань має свої особливості.

Резюме

• Міфологія з її інтелектуально-емоційно-вольовим ставленням до світу та принципом «усе у всьому» («все є все») закладає підвалини поняття надприродного, що передбачає віру в його субстанційність, уособленість та вищість.

• Анімістичні уявлення пройшли еволюційний шлях від віри в духів природного порядку й «чуттєво-надчуттєву» душу до вірувань у богів, підпорядкованих їм духів та душу, які мають духовно-субстанційну форму.

• «Чуттєво-надчуттєве» у вимірі фетишів уявлялося як внутрішня властивість природного, як тілесне, що наділене таємничими силами, а тому здатне впливати на життя людей і природні явища.

• Тотемізм — це не лише форма ідеального відображення світу, що коріниться безпосередньо в родовій практиці, а й своєрідна система життєдіяльності людей, певний соціальний інститут первісного суспільства.

• Уявлення про надприродне зароджується в межах світорозуміння, в якому реалістичний і вірувальний «потоки» духовності були взаємозумовлені і включені в недиференційовану розумово-практичну діяльність.

• Первісна релігія була неоднорідною: у процесі її розвитку в ній з'явилися фетиші, уявлення про духів предків, душу, життя і смерть, віра у всепроникну мана, тотеми. Тому цю релігію не можна визначити тільки як, наприклад, «поклоніння «духам», «культ предків» чи «культ природи». До неї належать анімізм, тотемізм, фетишизм, магія. Але первісна релігія не зводиться до них, як і не є простою їх сукупністю.