Поширення
Перші послідовники Будди жили усамітнено, об'єднуючись у бхікшу (маленькі громади). Усі члени бхікшу повністю відмовлялися від власності, голили голови, носили грубий одяг (переважно жовтого кольору) і проводили весь свій час у мандрах, постійних бесідах, самопізнанні та медитаціях. Покійників ховали там, де вони мешкали за життя. На місцях поховань особливо відомих і шанованих буддистів зводили пам'ятники — ступи (куполоподобні будівлі-склепи із замурованим входом). Згодом біля них почали споруджувати невеличкі помешкання, які й ставали першими монастирями. Члени бхікшу були їх першими ченцями і найвідданішими популяризаторами вчення Будди.
За третього царя з династії Маур'я, Ашоки, буддизм приблизно 250 р. до н. е. став у Індії державною релігією. Саме з того часу особливого поширення набула хінаяна. Місіонери Ашоки проповідували її у Таїланді та на о. Цейлон (Шрі-Ланка).
На землях сучасної Камбоджі буддизм з'явився у II— IV ст., тривалий час співіснував із індуїзмом (до XIII — початку XIV ст.), та згодом він став не лише домінуючим, а й отримав статус державної релігії. Відомо, що в XIII ст. з'явилися перші тайські держави. Одна з найбільших серед них — Сукхотай — стала центром буддизму. На території сучасного Лаосу буддизм з'явився ще до утворення першої лаоської держави Лансанг (XIV ст.). У Лансанзі буддизм як пануюча релігія мав елементи хінаяни та махаяни, що співіснували з індуїстськими культами Вішну та Шіви.
Буддизм у формі махаяни інтенсивніше поширювався на північ та північний схід від Індії. Так, у III ст. до н. е. він став популярним у Непалі, дещо пізніше (І ст. до н. е. — І ст. н. е.) — в Китаї. Щоправда, в Китаї цей процес був складним і тривалим з огляду на популярність конфуціанства. Але сприяння даосизму, що формувався паралельно, допомогло буддистам утвердитися на китайській землі — спочатку як одній із течій даосизму. І тільки в VI ст. буддизм у Китаї став панівною ідеологією, фактично здобувши статус державної релігії. Утім, він так і не витіснив традиційних китайських учень — конфуціанства та даосизму, сформувавши з ними синкретичний комплекс «трьох релігій» (сань Цзяо), де кожне вчення ніби доповнює інші два.
Унаслідок поєднання філософських ідей буддизму з традиційною китайською мудрістю на початку VI ст. в Китаї виникла течія чань-буддизм (япон. — дзен). Назва «чань» походить від «дхіана» (санскр. — зосередження, медитація). Мета чань-буддизму — досягти відчуття всіх прихованих глибин і знайти прозріння, істину, як це було із самим Гаутамою Шак'ямуні. Наприкінці XX ст. у США та країнах Західної Європи набув особливої популярності такий різновид буддизму, як дзен-буддизм. У другій половині IV ст. з Китаю буддизм поширився на Корейський півострів, де в X—XIV ст. став державною релігією.
Із Китаю і Кореї буддизм у формі махаяни завозиться у VI ст. до Японії, де за імператора Сьому (правив у 724— 749 pp.) ця релігія була визнана державною. В Японії знайшли свою другу батьківщину багато шкіл — сект буддизму, значна кількість яких прагнула поєднати буддизм із синтоїзмом — національною релігією японців, що сформувалася в VI—VII ст. на базі родоплемінних анімістичних культів і шаманства. Поширення ламаїзму як форми тантричного буддизму спочатку обмежувалося кордонами Тибету. Починаючи з XIII ст., його прихильники з'явилися в Монголії, Китаї. Від монголів ламаїзм перейняли тувинці та більшість бурятів. Калмики зазнали його впливу наприкінці XVI ст. у Джунгарії (Китай). У XVII ст. вони перекочували до Нижнього Поволжя, зберігши і свою релігію. Тоді ж до Забайкалля прибули монгольські та тибетські лами — і за короткий час більшість забайкальських бурятів прийняла буддизм.
Сьогодні буддійська громада в Росії має три відділення — бурятське, тувинське й калмицьке — на чолі з Центральним духовним управлінням буддистів Росії (дацан у м. Іволга, що за 40 кілометрів від м. Улан-Уде). Отже, буддизм справедливо вважається однією зі світових релігій. Крім Індії, чимало його прихильників нині є в країнах Південної, Південно-Східної, Східної Азії (Шрі-Ланка, Непал, Лаос, Таїланд, Японія, Корея, Китай, Монголія, В'єтнам, Бірма, Малайзія).
Резюме
Буддизм має могутнє ідейно теоретичне підґрунтя — вчення ведизм з його основоположною ідею про людину як духовну істоту та положеннями про сансару й карму.
В основі віровчення буддизму лежать «чотири благородні істини»: 1) життя у світі сповнене страждань; 2) є причина страждань; 3) можна припинити страждання; 4) є шлях, що веде до припинення страждань — благородний «шлях восьми сходинок».
Святе Письмо буддистів — Трипітака складається з трьох частин: 1) Віная-пітака — містить правила поведінки, обов'язкові для членів буддійської громади; 2) Сутта-пітака — найповніший виклад вчення, своєрідна енциклопедія буддизму; 3) Абхідхарма-пітака — тлумачення основних догматів релігії.
Виокремлюють два основоположні напрями буддизму: 1) хінаяна — початковий ортодоксальний буддизм аскетичного спрямування, прибічники якого сповідують «вузький шлях спасіння» для вибраних — ченців; 2) махаяну — напрям, який визнає універсальний характер спасіння: можливість досягти стану Будди дається всім, тому що всі мають споконвічну сутність Будди.
Особливою формою тантричного буддизму є ламаїзм. Його особливості — ускладнена обрядовість, масовий інститут лам, їх вшановування, віра в прийдешнього Будду Майдарі.
- Предмет релігієзнавства
- Структура релігієзнавства
- Основні категорії релігієзнавства
- Методи і принципи релігієзнавства
- Методи релігієзнавства
- Принципи релігієзнавства
- Література
- Методи і принципи релігієзнавства
- Методи релігієзнавства
- Принципи релігієзнавства
- Література
- Сутність релігії
- Філософські концепції природи релігії
- Філософські концепції природи релігії
- Основні елементи релігії
- Література
- Релігія як форма онтологічного самовизначення людини
- Релігія — шлях людини до вічності
- Суспільні функції релігії
- Класифікація релігій
- Література
- Первісна міфологія як підґрунтя релігійних вірувань
- Анімістичні вірування
- Фетишизм
- Тотемізм
- Генеза надприродного
- Література
- Даосизм
- Конфуціанство
- Теїстичні вірування праукраїнців часів Київської Русі
- Література
- Буддизм
- Походження
- Ідейні джерела
- Основи віровчення
- Напрями Хінаяна
- Махаяна
- Поширення
- Література
- Християнство
- Соціально-економічні умови та духовні джерела
- Ісус Христос — центральна постать християнства
- Господня молитва («Отче наш»)
- Моральне вчення
- Біблія — священна книга християн
- Вселенські собори — етапи формування основних догматів християнства
- Поділ християнської церкви на православну (Східну) та католицьку (Західну)
- Православ'я
- Католицизм
- Протестантизм
- Напрями у протестантизмі
- Література
- Основні віросповідні принципи
- Морально-етичні норми
- Мусульманський шаріат
- Релігійні напрями та течії
- Хариджизм
- Література
- Вільнодумство
- Вільнодумство давнього світу
- Середньовічне вільнодумство
- Вільнодумство епохи Відродження та Нового часу
- Розвиток українського вільнодумства
- Неопозитивістська форма вільнодумства
- Фрейдистський напрям вільнодумства
- Атеїстичний екзистенціалізм
- Гуманістичні рухи вільнодумства
- Атеїзм як форма вільнодумства
- Література
- Неорелігії й глобальне мислення
- Богошукання орієнтального напряму
- Неохристиянські рухи
- Синтетичні неорелігії
- Езотеричні об'єднання
- Саєнтологічні рухи
- Неоязичництво
- Демоністичні культи
- Література
- Український конфесійний плюралізм
- Християнство
- Українська православна церква
- Українська греко-католицька церква
- Церкви протестантського напряму
- Етнонаціональні релігії
- Неорелігії
- Неохристиянські рухи
- Орієнтальні течії
- Синтетичні релігії
- Саєнтологічні течії
- Езотеричні об'єднання
- Неоязичництво
- Література