Аналіз раціонального обгрунтування буття Бога

реферат

2. Онтологічне, телеологічне та космологічне доведення буття Бога

В роботі Філіпа Пекоріно “Вступ до філософії” в частині, що присвячена філософії релігії наведено три основні доведення існування Бога та їх критика. Це такі доведення:

а) Онтологічне, що в загальних рисах було наведено ще блаженним Августином, але точно сформульовано Ансельмом Кентерберійским. Це доведення засновано на тому, що з властивого нашій свідомості поняття про Бога можна робити висновок про Його реальне існування. Ми уявляємо Бога як досконале буття. Але уявляти Бога досконалим та надавати йому властивості буття лише в нашій уяві означає суперечити власному уявленню про досконалість існування Бога (логічна суперечність), адже досконалим є те, що існує і в уяві, і в дійсності. Таким чином, необхідно виснувати, що Богу як досконалій істоті, властиве буття не тільки в свідомості людини, але й в дійсності. Ансельм виразив це доведення в такому вигляді: Бог є досконала істота, сукупність усіх реальностей. Буття відноситься до числа реальностей, тому необхідно визнати, що Бог існує. Це доведення дещо інакше сформульовано Томою Аквінським, Спінозою та Ляйбницем, а найкращим чином наведено Декартом.

б) Космологічне доведення базується на аксіомі про те, що все, що існує повинно мати достатню та необхідну причину, що в кінцевому підсумку призводить до висновку про буття безумовної істоти або такого буття, яке не залежить від будь-яких умов та стверджується само у собі. У зворотному випадку уся сукупність умовного буття не мала би кінцевої причини. Це доведення зустрічається частково вже у Арістотеля, який розрізняв поняття про буття випадкове та необхідне, умовне та безумовне. Він показав необхідність визнання в низці відносних причин першого начала усякі дії в світі. Окрім ствердження буття Божого, таке доведення виявляє поняття про Бога як про безумовну істоту та творця всесвіту.

в) телеологічне доведення буття Бога базується на тому, що доцільність в природі є не тільки видимість, що в кінцевому підсумку має бути пояснена з механічної гри сил, але самостійна та першопочаткова приналежність природи. Оскільки ціль в нашій свідомості визначає розумність, тоді можна і в природі вбачати певну аналогію нашому розуму ціль. Посилюючи цю аналогію, можна вподібнювати доцільні предмети доцільним предметам природи доцільні предмети природи доцільним витворам людського мистецтва -- а якщо припущено таке уподібнення, то легко виникає висновок про існування розумного Творця и Впорядковувача природи. Отримуємо так звану телеологію, що доводить буття Бога з доцільністю устрою природи. Особливість цього доведення порівняно з онтологічним та космологічним доведеннями полягає у тому, що останні переносять на Бога категорії буття и причинності, нічого не стверджуючи про Його властивості, в той час як перше навіює думку про Бога як істоту премудру. Перше припущення, що лежить в основі цього доведення - про існування в природі аналогічного нашому Рома началу, -- достатньо законно. Але, говорити теж саме про подальше розширення цієї аналогій, тобто визнання природи, подібно витвору людського мистецтва, витвором, що відрізняється від природи, витвором певного розумного Художника. Якщо цей Художник - істота, що знаходиться за межами природи, то в Його діяльності нема подібності з природною, що доцільна діяльності людини. Для ствердження буття такого Художника необхідно припустити, по-перше, те, що думка про надприродне буття взагалі можлива, по-друге, те, що від природи можна заключати до її надприродної причини тобто припустити силу так званого онтологічного та космологічного доведень. Таким чином, телеологічне доведення є несамостійним: воно набуває сили лише через визнання інших доведень буття Бога.

Філіп Пікаріно у своїй праці підкреслює, що усі викладені доведення були суворо розкритиковані Кантом, який не тільки заперечує силу та обовязковість цих доведень, але й не визнає за можливе знайти будь-яке доведення буття Бога у сфері чистого розуму. Але заперечуючи силу та значення усіх доведень, Кант тим не менш сформулював нове, власне доведення буття Бога. Це доведення засновано на ідеї моральністнісної відплати та на потребі зі сторони практичного розуму верховного моральністнісного світоуправителя, який є необхідним для реалізації моральністнісного закону -- для встановлення гармонії між абсолютною доброчесністю з щастям людини. В нашому сумлінні існує безумовна потреба моральністнісного закону, який не створюємо не ми самі й який не походить зі взаємної угоди людей. Неподільність моральністнісного закона з існуванням нашого духа та незалежність його (закона) від нашого свавілля призводить до висновку, про те, що винуватець його може бути один верховний законодавець моральністнісного світу, тобто Бог.

Делись добром ;)