Боротьба за права православної церкви

дипломная работа

1.2 Акт конфедерації православних і протестантів 1599 р.

1599 р. у Вільні відбувся зїзд православної і протестантської шляхти. Була думка утворити навіть релігійну унію євангелицьких віровизнань зі східнім православям. Але з боку православного духовенства було заявлено, що в питаннях віри воно не може ні в чому поступитися, як і погоджуватися, без відома і благословення константинопольського патріарха. Тому справа обмежилась політичним союзом православних з протестантами. 18 травня 1599 р. цей союз скріплений був актом конфедерації [46].

В акті цієї конфедерації найперше був стверджений сумний стан утисків і насильств над іншими віровизнаннями в Польщі з боку латинського духовенства і деяких католиків-мирян. Давні права і привілеї Православної Церкви знехтувані; генеральна конфедерація 1573 р. (Варшавська) про свободу віри в державі Генеральна Варшавська конфедерація 1573 р. - подія в історії Польщі та Великого Князівства Литовського, яка визначила засади релігійної терпимості знаті і вільних людей в Речі Посполитій, вважається формальним початком релігійної свободи в Польсько-Литовській державі., хоч і стверджена вона королівською присягою, - осміяна; церкви, монастирі, збори (протестантські) відбираються, спустошуються, руйнуються з доконанням грабунків, зневаження святинь, кровопролиття і вбивств; священики й пастори переслідуються: їх ображають, виганяють, позбавляють майна, бють; православних священиків змушують до послушенства владикам, які відпали від східніх патріярхів; людям грецької релігії не дозволяють мати зносин з патріярхами. В містах чинять насильства над міщанами через те, що вони не католики; не допускають їх до цехів, ремесла, торгівлі; позбавляють права бути свідками в судах; утискують при вступленні до шлюбу; навіть шляхта некатолицької віри, по закону рівна з католицькою, буває гноблена, позбавляється чести й хліба в Речі Посполітій, коли її не допускають до урядових становищ в державі, а в приватних справах чинять перешкоди та різні утруднення. Католицькі духовні підбурюють людей до знищення православя і протестантизму в Польщі. З огляду на таке положення різновірців, - говорить далі акт конфедерації, - вони заключають між собою оборонний союз для захисту релігійної свободи, захисту своїх святинь і духовенства [16, 9].

Православні й протестанти зобовязуються енергійно підтримувати себе взаємно, - „грек других греків і євангеликів, а євангелик других євангеликів і греків” та домагатися своїх прав і покарання винних на сеймах, сеймиках, в установах громадських, перед королем. Свободу совісті, богослужiння, церковні маєтки протестанти й православні повинні захищати без страху й не жаліючи свого труду й засобів.

Акт конфедерації закінчується постановою, щоб для взаємної підтримки евангелики обовязково бували присутніми на православних церковних соборах, а православна шляхта на протестантських. Для зносин і спільних дій було обрано на зїзді у Вільні в кількості 121 чоловіка генеральних провізорів чи опікунів для охорони церков і зборів; в складі опікунів з боку православних був і князь К. К. Острозький [14,4].

Спільні дії на терені сейму православних і протестантів поволі почали розхитувати тверді позиції католицької реакції, з якою повязувався Сигизмунд III. Незадоволення релігійною політикою короля, в звязку, до того ж, iз політичними ускладненнями ззовні (боротьба з Швецією, Московська смута на початку XVII в.), починає ширитись і посеред самих католиків. Православні й протестанти зривають сейми 1601 і 1603 рр., не маючи задоволення своїх постулатів в ділянці релігійного життя. Шляхта, незадоволена королем, розпочинає „рокош” Рокош - офіційне повстання проти короля у Польській дердаві, на яке мала право шляхта для захисту своїх прав і свобод. (бунт), який проявляється в ряді зїздів 1606-07 рр. (Стенжиця, Люблiн, Сандомир, Єнджеєв) [19]. На цих зїздах, опозиційних королю і католицькій реакції, видне місце займали питання релігійної політики короля, релігійні переслідування католицькою партією правосланвих і дисидентів, що загрожувало внутрішньому спокою й порядку в державі.

На Люблінський зїзд рокошан надіслав послання Перемишльський владика Михайло Копистенський. В посланні владика Михаїл писав, що досі православні терплять насильства не тільки у „вольностях і маєтностях”, але і в ісповіданні своєї віри; уніатський митрополит Потій добився привілею від короля, що хто не виявить покірності латинській церкві, не може бути владикою ні священиком; перемишльські пани силою підпорядковують священиків владі уніатського митрополита; сам Потій запечатує церкви, забороняє правити в них по давньому чину та чинить багато іншого насильства, від якого Перемишльський православний владика ніде не знаходить оборони, а тому й просить заступництва Люблінського зїзду перед королем за пригнічених людей грецької віри. На рокошевих зїздах приймались постанови і вироблялись проекти конституцій в справах релігійної свободи й привернення прав Православної Церкви; ці проекти мали б обговорюватись на сеймах.

Делись добром ;)